Шпиков

Административно-территориальное деление

Шпиков (укр. Шпиків) — поселок городского типа, центр поселкового совета Тульчинского района Винницкой области. В ХІХ- нач. ХХ ст. местечко Брацлавского уезда Подольской губернии.

Шпиковскому поселковому совету подчинены села Винокурня, Кленовое, Шпиковка и поселок Сосновка.

Садки-Шпиковские (укр. Садки-Шпиківські) — село, в ХІХ — нач. ХХ ст. село Брацлавского уезда Подольской губернии. Ныне объединено с поселком Шпиков Тульчинского района Винницкой области (северная часть поселка).

Поселок относится к историко-этнографическому региону Подолье.

Большая Советская Энциклопедия 1969 — 1978 гг.

Шпиков — посёлок городского типа в Тульчинском районе Винницкой области УССР, в 8 км от ж.-д. ст. Рахны (на линии Жмеринка— Вапнярка). Сахарный завод, сепараторное отделение Тульчинского маслосырозавода.

История городов и сел УССР 1972 год

Шпиків — селище міського типу (з 1961 року), центр селищної Ради. До районного центру 37 км, до найближчої залізничної станції Рахни 8 км. Населення — 5119 чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Бурдії, Винокурня, Кленове, Левківці, Соснівка, Шпиківка. З 1923 по 1963 рік Шпиків був районним центром.

Перша письмова згадка про населений пункт є у документах XVI ст. Там йдеться про те, що 1507 року власником Шпикова (Ошпекова) став брацлавський земянин Семен Кішка. Власники шпиківських земель, прагнучи збільшити свої прибутки, дозволяли селитись на спустошених татарськими набігами землях у своїх володіннях людям різного походження. Тут оселялися втікачі від кріпацької неволі. Вони займалися землеробством, ремеслами, але не випускали з рук і зброї. Під захистом цих озброєних поселенців околиці Шпикова, які ще 1545 року вважались пусткою, починають швидко заселятись. У 1546 році Шпиків згадується вже як центр Краснянської волості, а в документах другої половини XVI ст. можна зустрінути згадку про Шпиківську волость.

У 1582 році брати Андрій та Іван Кішки розділили свої землі. І. Кішка після грабіжницького набігу татар 1586 року продав свою частину князеві Острозькому. Село розвивалося далі, в ньому осідають селяни-втікачі з Хмільницького староства. Вони затримувалися тут тому, що поміщики обіцяли їм пільги на 20—30 років. Але пани не дотримували слова, і втікачі знову ставали безправними кріпаками. Особливо по-звірячому експлуатували кріпаків у феодальних маєтках, що здавались в оренду. До їх числа належав і Шпиків.

1602 року Шпиків входить до Вінницького повіту Брацлавського воєводства. В ньому тоді було близько 200 димів. З 1613 року він стає власністю магнатів Замойських, які ще більше посилили гніт. Це зустріло відчайдушний опір населення. Боротьба загострилася у період визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі. Влітку 1648 року хвиля селянсько-козацьких повстань змила і шляхетських власників Шинкова.

Внаслідок возз’єднання України з Росією Шпиків позбувся польського гніту. Але незабаром, за Андрусівським перемир’ям, село знову відійшло до Польщі. Проте Річ Посполита не змогла стримати наступ Туреччини, і Шпиків опинився під її владою. У XVIII ст. він знову потрапив до рук польських феодалів. В 1793 році Шпиків, населення якого становило тоді 1850 чоловік, разом з Правобережною Україною увійшов до складу Росії.

В першій половині XIX ст. з розвитком промисловості на Україні в Шпикові виникло цукроваріння. В 1844 році споруджується цукрозавод. Він належав поміщикові Свейковському, власникові Шпикова з 700 душами селян.

Після реформи 1861 року селяни й далі терпіли через малоземелля. Вони мали тільки 1729 десятин, а тим часом поміщикові належало 8920 десятин. Малоземелля й злидні спричинялися до виступів селян проти пана. 1862 року у селі сталося заворушення. Царські власті послали сюди війська.

На початку 60-х років Шпиків стає центром волості і входить до складу Брацлавського повіту. У 60—70-х рр. значного розвитку досягло тут цукроваріння. Шпиківський цукровий завод переобладнали, встановили потужні парові двигуни. Разом з усіма службами й добудовами територія заводу становила 55 десятин. Продукція його вивозилась за кордон. Завод неодноразово брав участь у всеросійських виставках у Петербурзі, Москві, Нижнім Новгороді, де був нагороджений бронзовими та срібною медалями.

Важко жилося робітникам цукрового заводу і наймитам, які працювали в маєтку, обробляючи буряки. Робочий день на підприємстві тривав 12 годин, а в маєтку примушували працювати від сходу до заходу сонця. Сільськогосподарські робітники й поденники отримували в середньому 7 крб. на місяць. Зарплата на Шпиківському цукровому заводі становила: жінок і підлітків — 5—6, чоловіків — 8—13 крб.. Трудівники зазнавали різних утисків, з них постійно стягували штрафи. Відсутність техніки безпеки та охорони праці призводили до нещасних випадків.

Розвиток промисловості і торгівлі в другій половині XIX ст. сприяв зростанню містечка. 1888 року тут нараховувалося 499 дворів, мешкало 2982 чоловіка, серед них 158 ремісників. Працювали цукровий, цегельний, миловарний, свічковий заводи, 16 лавок. 1864 року заснували однокласне народне училище, де було 3 вчителі і 58 учнів.

Робітники виступали проти своїх поневолювачів, вимагали поліпшення умов життя та праці, підвищення заробітної плати. Вони активно включалися у страйкову боротьбу. На початку травня 1905 року застрайкували робітники цукрового заводу, до них приєднались поденники, що обробляли плантації. Цей виступ набув широкого розмаху. Губернатор дав наказ про посилку до Шпикова військової команди. Робітників не вдалося залякати, вони продовжували боротьбу. Власник підприємства змушений був задовольнити вимоги страйкарів. Також успішно пройшов тут страйк 9—10 грудня.

За прикладом робітників страйкову боротьбу вели також селяни Шпиківського маєтку. У травні 1905 року вони не вийшли на роботу, вимагаючи збільшити їм заробітну плату. Керуючий маєтком не задовольнив цю вимогу і запросив на роботу селян з навколишніх сіл, які на знак солідарності з своїми шпиківськими товаришами відхилили умови, запропоновані поміщиком. Страйк мав організований характер. Поміщик вимушений був встановити поденну плату: для чоловіків —50 коп., для жінок — 40 копійок.

Заворушення шпиківських селян не припинялись протягом 1906—1907 рр. У першій половині 1907 року було підпалено поміщицький маєток. Селянин П. X. Чубко організував бідноту на перекриття річки загатою, після чого частина поміщицьких посівів опинилася під водою. Разом з робітниками він підпалив кілька заводських приміщень.

Робітники й селяни Шпикова терпіли не тільки від злиднів, але й від політичного безправ’я, від темряви. Переважна більшість трудящих не знала грамоти. В двокласному міністерському училищі та церковнопарафіяльній школі вчилися головним чином діти сільських багатіїв та службовців. Ніхто у дореволюційному Шпикові не дбав про охорону здоров’я трудящих. Тут була тільки невеличка лікарня, в якій працювали лікар і фельдшер.

Багато лиха зазнали жителі Шпикова під час першої світової війни. 1914 року в розпалі жнив частину шпиківських селян разом з возами та кіньми забрали в царську армію і погнали на фронт. Роки війни вкрай розорили господарство. Ось чому звістка про повалення самодержавства була радісно сприйнята місцевим населенням. Незабаром селяни почали ділити поміщицьку землю, розбирати хліб з панських комор. У квітні 1917 року робітники Шпиківського цукрового заводу, незважаючи на протидію місцевих органів Тимчасового уряду, на своїх зборах прийняли рішення про встановлення 8-годинного робочого дня.

Як тільки жителі Шпикова дізнались про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, вони кинули роботу й з червоними прапорами попрямували до центру містечка, де на площі відбувся мітинг. Крім місцевих жителів, тут зібралося багато солдатів з військових частин, що проходили через Шпиків. Радянську владу в Шпикові було встановлено в лютому 1918 року. В цей час тут організували волосний ревком. Він розгорнув роботу, втілюючи в життя Декрет Радянської влади про землю.

У березні 1918 року до Шпикова навально вдерлися австро-німецькі окупанти. Вони жорстоко знущалися з населення, примушували трудящих повернути землю і майно поміщикові. Це викликало ще більшу ненависть до інтервентів та їх прислужників — буржуазних націоналістів. У серпні 1918 року партизани з допомогою місцевого населення на деякий час вигнали окупантів з містечка. Було заарештовано начальника місцевої варти.

Восени 1918 року австро-німецькі війська залишили Шпиків, але владу захопили петлюрівці. Після двотижневих безчинств вони залишили містечко пограбованим. Влітку 1919 року у Шпиків вдерлися денікінці. Білогвардійці чинили погроми, грабували і знищували мирне населення. Неодноразово зазнавав Шпиків і нападів різних банд.

На початку 1920 року містечко стало радянським. Розгорнули роботу ревком та волревком, створений 27 лютого 1920 року. Члени ревкомів у своїй повсякденній діяльності займалися широким колом питань — відбудовою господарства, боротьбою з бандитизмом, роботою шкіл, поліпшенням санітарного стану містечка й сіл. Особлива увага приділялася поданню допомоги Червоній Армії. 1920 року у Шпикові було створено КНС.

Виховну роботу серед населення проводили комуністи Шпикова та окремої кавалерійської бригади, розміщеної тут, члени ревкому й КНС. Регулярно відбувалися мітинги, під час яких висвітлювалось внутрішнє й міжнародне становище Радянської республіки. Не раз комуністи, ризикуючи власним життям, виконували різні партійні доручення. Голова волревкому С. С. Трачук неодноразово пробирався у лігво бандитів і вів серед них роз’яснювальну роботу. Внаслідок цього у травні 1921 року всі вони прийшли з каяттям в органи Радянської влади.

Шпиківський ревком з перших днів своєї діяльності приділяв велику увагу відбудові підприємств. У 1921 році став до ладу цукровий завод. Уряд Радянської України присвоїв йому найменування «Перший пролетарський цукровий завод».

1921 року у Шпикові засновано комуністичний осередок на чолі з М. С. Черняковим. Незабаром цей осередок став волосною парторганізацією. 7 серпня 1922 року виник другий комуністичний осередок на цукровому заводі. У зв’язку з тим, що 1923 року Шпиківська волость перетворилася на район, був обраний райпартком.

На цукровому заводі в 1923 році організовується комсомольський осередок, до якого приймалась і молодь містечка. До осередку входило 30 юнаків і дівчат — завзятих бійців за нове соціалістичне життя. Вони були першими на виробництві і в полі. Комсомольці активно допомагали комуністам здійснювати серед населення культурно-масові заходи. Велика увага приділялась ліквідації неписьменності. З ініціативи комсомольців було створено кілька шкіл лікнепу. Місцем проведення лекцій, мітингів, виступів самодіяльних гуртків став клуб ім. К. Маркса.

Одержавши від держави землю, селяни Шпикова поступово долали споконвічні злидні. Але одноосібні господарства лишалися слабкими, були позбавлені робочої худоби, корів. Отже, життя вимагало нових, соціалістичних форм господарювання. Починають виникати перші сільськогосподарські кооперативи з бідняцьких господарств, що об’єднувалися для спільного обробітку землі. Повсякденну роботу по залученню селян до кооперативів вели комуністи, комсомольці, члени сільради та КНС, який налічував у своїх лавах 289 чоловік3. Тоді ж створюється машинно-прокатна станція.

Трудящі Шпикова боляче переживали звістку про хворобу В. І. Леніна. У своєму зверненні в 1923 році до Ілліча вони писали: «В день Паризької комуни загальні збори робітників Шпиківського цукрового заводу і селяни волості вітають головного вождя революції, бажають швидкого одужання». За ленінським призовом 1924 року до партії вступило 12 робітників, 8 бідняків та батраків.

У другій половині 1929 року в Шпикові почалася масова колективізація селянських господарств. Вона здійснювалася у жорстокій класовій боротьбі з куркульством. На території Шпикова організували 4 колгоспи. Радянська держава забезпечувала колгоспи сільськогосподарською технікою. Вже 1929 року для їх потреб надійшло 2 трактори, 98 плугів, 66 культиваторів та ін. Відкрилася машинно-кінна станція, яка мала 175 коней та 39 тракторів.

Здійснюючи колективізацію, райпартком спирався на сільську бідноту. Одним з важливих засобів її активізації став зліт наймитів, що відбувся у березні 1930 року. Учасники зльоту вимагали посилити боротьбу з куркулями. Всі вони оголосили себе ударниками весняної сівби, 9 делегатів тут же подали заяви про прийом у партію.

Міцніли новостворені колективні господарства, розпочинали свою діяльність перші колгоспні партійні організації. В 1933 році парторганізація колгоспу «Залізний» нараховувала 6 членів партії і 10 кандидатів у члени партії, колгоспу ім. XVI партз’їзду — 6 комуністів. У колгоспі ім. Шевченка створили парт-групу.

Велике політичне й трудове піднесення серед трудящих Шпикова викликали нова Конституція СРСР, перші вибори до Верховної Ради СРСР у 1937 році та Верховної Ради УРСР в 1938 році за новою виборчою системою. В період підготовки до виборів Шпиківський райком КП(б)У провів значну агітаційно-пропагандистську роботу: організував семінари агітаторів, мітинги. Нову Конституцію СРСР і Положення про вибори трудящі мали можливість вивчати в спеціальних гуртках.

У передвоєнні роки населення Шпикова жило заможно й культурно. Розвивалася місцева промисловість, з року в рік міцніли колгоспи. Підвищувалась урожайність полів: 1937 року колгосп імені XVI партз’їзду зібрав урожай пшениці по 21 цнт на круг з площі 95 га. Колгоспники цієї артілі одержали на трудодень по 5,75 кг хліба. Урожайність цукрових буряків становила 171 цнт з га. Зростало колгоспне тваринництво.

Зміцнювалась матеріально-технічна база колгоспів. 1941 року Шпиківська МТС, яка виникла 1937 року, мала 53 трактори, 12 комбайнів.

Колгоспний лад виховав нового хлібороба — свідомого, освіченого трудівника. Багато спеціалістів сільського господарства мали вищу й середню освіту.

З перших днів Великої Вітчизняної війни всі зусилля трудящих були спрямовані на перебудову народного господарства на воєнний лад. Організованість, готовність виконати свій священний обов’язок перед Батьківщиною виявили жителі Шпикова під час мобілізації. Для боротьби з диверсантами, захисту промислових підприємств був створений винищувальний батальйон у складі 300 чоловік.

22 липня 1941 року Шпиків окупували фашисти. Радянські патріоти мужньо боролися проти загарбників. З лютого 1942 року по серпень 1943 у Шпикові діяла підпільна антифашистська організація, яка об’єднувала 16 чоловік. Її очолював комітет у складі Я. О. Попова, Ф. Прокоф’єва, І. І. Костюка. Підпільники мали радіоприймач і щоденно доводили до відома жителів Шпикова і навколишніх сіл зведення Рад інформбюро. Вони готували збройні виступи проти фашистських окупантів. Але сигуранца натрапила на слід організації, і влітку 1943 року відважних патріотів було страчено.

В січні 1944 року створюється Шпиківський підпільний райком партії, до якого увійшли партизани Вінницького з’єднання І. Ю. Панасенко, А. С. Черевичний та ін. Він проіснував до березня 1944 року.

Частини Червоної Армії 18 березня 1944 року визволили Шпиків від окупантів. Населення радо зустрічало своїх визволителів. Трудящі доклали багато зусиль, щоб допомогти воїнам Червоної Армії громити ворога. Вони обладнали приміщення для військового госпіталю, передали сюди сотні кілограмів продуктів харчування тощо. Населення Шпиківського району здало у фонд оборони 135 тис. карбованців на створення танкової колони «За розгром ворога».

Трудящі Шпикова брали активну участь у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками на фронтах Великої Вітчизняної війни. 925 чоловік билися в лавах Червоної Армії, з них 480 нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Ф. І. Жарчинський, який був вчителем Шпиківської середньої школи, наприкінці війни на території фашистської Німеччини разом з 8 розвідниками визволив 4500 радянських військовополонених з табору. Під час цієї операції він загинув смертю хоробрих. Патріотові посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

З першого дня визволення трудящі Шпикова самовіддано трудилися на відбудові народного господарства. Вже за кілька днів після вигнання окупантів відкрилися магазини, хлібопекарня, пошта, майстерня побутового обслуговування. Почалася відбудова промислових об’єктів, найперше — цукрового заводу. 25 березня 1944 року знову стала виходити газета «За перемогу». Відновили свою діяльність районний клуб, бібліотека, друкарня. З 20 квітня запрацювали школи.

Зусиллями робітників і службовців у 1947 році був повністю відбудований цукровий завод. Зразки трудового героїзму показували робітники П. Н. Білоконний, Д. Г. Мандебура, I. Я. Слободянюк, І. П. Левінський. Спрямовуючою силою трудового колективу була заводська парторганізація, яка мала у своєму складі 19 комуністів.

З першого дня після вигнання гітлерівських окупантів розгорнулась робота по відродженню колгоспів Шпикова. 1944—1945 рр. пройшли в умовах боротьби колгоспників за відновлення колективних господарств, пограбованих окупантами. Для обробітку полів не було машин, тягла — всі сільськогосподарські роботи виконувалися тоді вручну. На колгосп припадало в середньому один-два коні, основним тяглом були корови. Велику допомогу колгоспам подавала Шпиківська МТС, де було на той час 23 трактори. Дуже гостро стояло питання з посівним матеріалом. Держава відпустила шпиківським колгоспам 6 тис. цнт насіння. Незважаючи на величезні труднощі, члени артілей з небаченим піднесенням відбудовували колективне господарство. Весною 1944 року уже було засіяно близько 80 проц. посівної площі.

За четверту п’ятирічку багато чого зробили для удосконалення колгоспного виробництва. 1950 року у Шпикові після об’єднання сільськогосподарських артілей утворився один великий колгосп ім. Мікояна. Господарство, що згодом дістало назву «Україна», швидко зростало. Було збудовано нові приміщення ферм, закладено фруктовий сад.

Разючі зміни сталися в наступні роки на цукровому заводі. Основні і трудомісткі процеси було механізовано, ліквідовано ручну працю. Особливо великий обсяг робіт щодо реконструкції, механізації та автоматизації підприємства здійснено за час семирічки. На підприємстві встановлено турбогенератор потужністю 1500 квт, котельню на рідке паливо, повністю електрифіковано виробництво. Кагатне поле перетворене на механізований цех, звідки безперервним потоком надходять буряки для переробки. Протягом 1967—1969 рр. проведені дальші капітальні роботи на заводі, зокрема збільшилася потужність дифузійної батареї, обладнано новий паровий котел, вакуум-апарат першого продукту з поверхнею нагріву 140 кв. м, удосконалили пробовідбирач для приймання буряків тощо. За останні кілька років вжито заходів щодо поліпшення якості цукру і зниження його собівартості. Все це сприяло зростанню продуктивності заводу. Якщо в 1965 році він переробляв 8 тис. цнт цукрових буряків, то в 1968 — 10 тисяч.

У 1965 році колгоспи «Україна» та ім. Шевченка села Замлиння об’єдналися в одну артіль «Дружба». Колгосп «Дружба» розвивається як спеціалізоване господарство для відгодівлі великої рогатої худоби. Він повністю перейшов на госпрозрахунок і грошову оплату праці по всіх галузях виробництва. Це стимулювало розвиток виробництва і значно збільшило товарну продукцію у восьмій п’ятирічці. Якщо в 1965 році державі було продано 5,5 тис. цнт м’яса, то в 1969 році — вже 8,5 тис. цнт. Збір зернових у 1970 році перевищив 30 цнт, а цукрових буряків— 345 цнт з гектара. Господарство має 30 тракторів, 21 комбайн, 21 вантажну автомашину, 27 сівалок та багато іншої сільськогосподарської техніки. Працюють у ньому 14 спеціалістів, що мають вищу й середню освіту.

В колгоспі трудяться відомі люди, майстри високих урожаїв, знатні тваринники. Доброю славою користується колишній бригадир комплексної бригади В. І. Щербатюк. Усе його життя зв’язане з роботою на шпиківській землі. За досягнення у вирощуванні високих врожаїв пшениці його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Незважаючи на пенсійний вік, він працює на фермі відгодівлі великої рогатої худоби. Колгоспниця К. Д. Єленчак нагороджена орденом «Знак Пошани» за високі показники у виробництві м’яса. Вона мати п’яти дітей, бере активну участь у громадській роботі, двічі була учасницею Виставки досягнень народного господарства СРСР, де нагороджувалася медалями.

Поліпшуються побутові умови шпиківських трудівників. У селищі споруджено 1409 будинків. Кожна квартира має електрику, радіо. У 510 будинках є телевізори, а в 530 — установлені газові плити. Населення обслуговує 21 магазин.

Докорінні зміни за роки Радянської влади сталися в охороні здоров’я. Нині Шпиківська лікарня має 150 ліжок. Стаціонар і поліклініка обладнані новітньою апаратурою. Лікарня має 5 легкових автомашин спеціального призначення. Тут трудяться 187 штатних працівників.

Багато цікавого, повчального можна побачити в роботі шпиківських освітніх закладів. Тут працюють середня, восьмирічна, 3 початкові школи, а також середня школа робітничої молоді. Понад тисячу учнів закінчили Шпиківську середню школу в післявоєнний час. Вони стали агрономами, інженерами, викладачами, журналістами, служать у Радянській Армії.

Уже три роки існує в школі літературно-краєзнавче товариство. Серед його почесних членів Ю. К. Смолич, М. П. Стельмах, Є. П. Кирилюк. Учні — члени товариства — оформили 18 стендів про життя і творчість письменників Поділля та альбом «Літературна Вінниччина». Згодом було відкрито у школі літературно-краєзнавчий музей ім. М. М. Коцюбинського. Із зібраного матеріалу про участь жителів у Великій Вітчизняній війні, про подвиги вчителя школи Героя Радянського Союзу Ф. І. Жарчинського 1970 року було створено кімнату бойової і трудової слави.

Культурне дозвілля жителі Шпикова проводять у своєму будинку культури. В спеціальних приміщеннях відбуваються заняття дитячої музичної студії по класу баяна, акордеона й фортепіано. Працюють гуртки художньої самодіяльності: хоровий, танцювальний, драматичний, художнього читання, оркестр народних інструментів, естрадний оркестр, вокальний жіночий ансамбль, агітбригада. Будинок культури влаштовує вечори зустрічей з передовиками виробництва, героями і учасниками громадянської та Вітчизняної воєн, партизанами і підпільниками, діячами культури. В 1967 році відбулася зустріч жителів селища з учасниками шпиківського підпілля.

Жителі Шпикова пишаються своїми знатними земляками, слава про яких лунає далеко за межами рідного краю. Серед них — В. А. Подзерко, що народився у Шпикові 1912 року в бідній селянській сім’ї. Нині він працює секретарем Всесвітньої Федерації Профспілок. На XXIII з’їзді КПРС його обирали кандидатом у члени ЦК КПРС. Уродженець Шпикова полковник Н. Ф. Кирилюк в роки Великої Вітчизняної війни і після її закінчення подавав допомогу братньому польському народові в створенні нової армії.

Жителі Шпикова люблять своє селище. Вони впорядкували його, посадили декоративні дерева. Шпиків потопає в садах. Природа і трудові руки створили сприятливі умови для продуктивної праці і відпочинку. Розквітає селище. Широкі перспективи відкриваються перед ним. Запорука цьому — творча, наполеглива праця трудівників Шпикова.

Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 — 1907 гг.

Шпиков — местечко Подольской губернии, Брацлавского уезда, в 10 верстах от станции Рахны Юго-Западной железной дороги, при реке Шпиковке. 2387 жителей; 2 православные церкви, католическая каплица, синагога, народное училище, больница; много лавок, 26 ярмарок, заводы свеклосахарный (с годовым производством свыше 220 тыс. пудов), пивоваренный, мыловаренный, кирпичный. В соседнем имении разводится редкое и весьма ценное дерево «берека».

Сецинський Ю.И. Археологическая карта Подольськой губернии 1901 г.

Шпиковъ, м. 2 кургана между Шпиковымъ и дер. Шпиковкою, въ поле, на несколько возвышенномъ месте, близъ речки.

Перечень метрических книг по м. Шпиков хранящихся в ГАВиО

1. Подільська губернія
2. Подільська єпархія
3. Свято-Покровська церква с. Шпиків Брацлавського повіту Подільської губернії
4. сс Шпиків, Гута, Винокурня, Майдан
5. Народження: 1857-1864: ф.904, оп.35, спр.13; 1865-1869: ф.904, оп.35,спр.40; 1870-1875: ф.904, оп.35, спр.60; 1876-1882: ф.904, оп.35, спр.91; 1914: ф.904, оп.35, спр.285; 1915: ф.904, оп.35, спр.289; 1916: ф.904,оп.35, спр.292; 1917: ф.904, оп.35, спр.295; 1918: ф.904, оп.35, спр.298; 1919: ф.904, оп.35, спр.301; 1920: ф.904, оп.35, спр.304;
6. Шлюб: 1857-1864: ф.904, оп.35, спр.13; 1865-1869: ф.904, оп.35, спр.40; 1870-1875: ф.904, оп.35, спр.60; 1876-1882: ф.904, оп.35, спр.91; 1914: ф.904, оп.35, спр.286; 1915: ф.904, оп.35, спр.290; 1916: ф.904, оп.35,спр.293; 1917: ф.904, оп.35, спр.296; 1918: ф.904, оп.35, спр.299; 1919: ф.904, оп.35, спр.302; 1920: ф.904, оп.35, спр.305;
7. –
8. Смерть: 1857-1864: ф.904, оп.35, спр.13; 1865-1869: ф.904, оп.35,спр.40; 1870-1875: ф.904, оп.35, спр.60; 1876-1882: ф.904, оп.35, спр.91; 1914: ф.904, оп.35, спр.287; 1915: ф.904, оп.35, спр.291; 1916: ф.904,оп.35, спр.294; 1917: ф.904, оп.35, спр.297; 1918: ф.904, оп.35, спр.300; 1919: ф.904, оп.35, спр.303; 1920: ф.904, оп.35, спр.306;
9. –
10. —