Станиславчик

Административно-территориальное деление

Станиславчик (укр. Станіславчик) — село, центр сельского совета Жмеринского района Винницкой области. В ХІХ ст. село Винницкого уезда Подольской губернии.

Станиславчикскому сельскому совету подчинен поселок Травневое.

Село относится к историко-этнографическому региону Подолье.

История городов и сел УССР 1972 год

Станіславчик — село, центр сільської Ради. Розташований за 7 км від районного центру і залізничної станції. Населення — 4500 чоловік. Сільській Раді підпорядковане селище Першотравневе.

В історичних документах XVI ст. село мало назву Юшків. В результаті нападів татар та наїздів шляхтичів село було знищене, і на початку XVII ст. тут виникло поселення Чачарин (у наш час цю назву має лісове урочище в околицях села).

Литовські, а з другої половини XVI ст. польські магнати Замойські і Тишкевичі вимагали сплати численних грошових та натуральних податків. Так, 1613 року жителі Станіславчика, крім подимного податку, повинні були відробляти по 2 дні панщини. З кожним роком посилювалося гноблення населення. В 1629 році власник Станіславчика збирав подимне уже з 445 димів. Село входило до Краснянської волості.

Крім важкої панщини та інших феодальних повинностей, селяни терпіли від страшної сваволі панів. Все це викликало обурення трудящих мас. З особливою силою вибухнув гнів під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Все населення Брацлавщини, в т. ч. і Станіславчика, за допомогою козацьких загонів полковника М. Кривоноса громило панські маєтки. В Станіславчику сформувалась сотня Брацлавського полку.

Лише на початку XVIII ст. графи Потоцькі, спираючись на татарських і німецьких найманців та на уніатських священиків, яким виділили понад 100 десятин землі, відновили кріпосницькі порядки. Особливим здирством відзначився С. Потоцький, який довів панщину до 6 днів на тиждень.

Після возз’єднання Правобережної України з Росією власником Станіславчика став подільський губернатор О. Бахметьев, який одержав село як посаг за дочкою С. Потоцького. Дбаючи про зростання прибутків від свого маєтку, О. Бахметьев у 1816 році запросив ремісників і торговців з Копайгорода, Браїлова і Немирова. Станіславчик стає містечком.

Основним заняттям населення лишалося землеробство. Панщина, як і раніше, становила 6 днів на тиждень. Селяни Зваричевки, Григорівки та Деркачівки (околиці містечка Станіславчика) повинні були випалювати вапно, виготовляти гончарні вироби та працювати на збудованій в 1830 році гуральні.

За інвентарним переписом 1847—1848 рр. за маєтком поміщика рахувалося 5044 десятини землі. На 285 селянських дворів припадало трохи більше 2 тис. десятин. Із року в рік збільшувалась кількість піших і городників. Не поліпшила становища селян Станіславчика реформа 1861 року, за якою звільненню підлягало 1082 кріпаки. Придбати надільну землю змогли тільки 200, інші викупали лише присадибні ділянки. Селянам було заборонено будувати на своїх наділах млини, користуватись лісом і річкою.

У 60-х роках поблизу села почалося будівництво залізниць з Києва на Одесу і Могилів. Тут біднота працювала від зорі до зорі на земляних роботах. Сільські багатії — підрядчики платили по 1—1,5 коп. за годину каторжної праці.

Близькість залізниці сприяла розвитку в селі промисловості по обробці сільськогосподарської сировини та торгівлі. В 70—80 роках XIX ст. на винокурному заводі трудилося 14 робітників. Завод виготовляв 21 тис. відер горілки з хліба і картоплі. Його власник А. Ф. Добровольський отримував щороку 17—20 тис. крб. прибутку. 30—40 тис. пудів муки мололи млини поміщика Протасова-Бахметьєва. В селі також були печі, в яких випалювали вапно, гончарні та інші майстерні, де працювало 12 ремісників. Тут було 11 крамниць, збиралося 2 ярмарки і 26 торгів (через тиждень но неділях).

На початку XX ст. з’являються нові крамниці: 14 бакалійних, 8 мануфактурних, 2 залізних виробів, сільськогосподарських машин і знарядь та ін.; медоварний та пивоварний заводи, лісний склад.

Видатний український письменник М. М. Коцюбинський, який у 1881—1882 рр. проживав у Станіславчику, писав у своєму творі: « … ті низенькі, біленькі стіни закривають собою багато гірких сліз, тяжкої нужди, багато безпросвітної темноти людської. Кожна хата має свою журбу, своє горе».

Царизм тримав трудящих у темряві. Сільська громада Станіславчика багато раз наполягала відкрити школу, але її відкрили лише в 1863 році. Спочатку школа працювала в приватному будинку, а з 1867 року — в приміщенні, збудованому на кошти населення. Проте це ніякою мірою не могло задовольнити потреби селян, що змушений був визнати інспектор народних училищ Подільської губернії, порушуючи клопотання про створення у Станіславчику однокласного парафіяльного училища, яке почало працювати у вересні 1875 року. Однак переважна більшість населення залишалася неписьменною. Загальна кількість мешканців села в 1905 році складала 4862 чоловіка. Дітей віком від 8 до 11 років налічувалось 437. Тим часом у двох школах вчилося лише 79 учнів. Здебільшого це були діти багатіїв.

Селяни піднімались на боротьбу проти свавілля поміщика та сільських багатіїв. Нерідко повсталі самочинно захоплювали випаси, водопої та інші угіддя, користуватись якими їм забороняв поміщик.

Під впливом боротьби робітничого класу в період революції 1905—1907 рр. почалися масові виступи в селі проти поміщиків і куркульства. Цьому сприяла агітація, яку проводили кращі представники сільської інтелігенції., 10 травня 1905 року в Станіславчику була знайдена листівка — заклик до повалення існуючого державного ладу. Подібні листівки поліція вилучала в станіславчицьких селян і пізніше.

В липні того року наймити, що працювали у Станіславчицькій економії, застрайкували. Організаторами страйку були брати Д. Ф. Рожок і П. Ф. Рожок та Я. Г. Заярнюк. Селяни тиждень не ставали до роботи, не дозволяли працювати жителям інших сіл. Вони вимагали збільшити зарплату на 50 проц., збирати хліб не за 9—10-у копу, як давав поміщик, а за 5—6-у, наполягали зменшити орендну плату за землю з 25—30 до 6 крб. за десятину орної землі і по 3—4 замість 8—9 крб. за випаси. Активних учасників страйку було заарештовано і ув’язнено.

23 листопада 1905 року вчитель М. М. Добровольський і селянин Ф. І. Чепис виступили на сходці з промовами, закликаючи селян до повалення існуючого ладу. «Ми повинні добитися того,— говорив у своєму виступі Добровольський,— щоб цар нас боявся, а тому виборного в думу нам не потрібно, а потрібний виборний до установчих зборів… Височайший маніфест нуль, робіть так, як я вам раджу, і тоді ви одержите всю поміщицьку землю безкоштовно… Ніяких зборів ні в казну, ні в волость не сплачуйте!».

5 грудня 1905 року відбувся виступ 200 селян Станіславчика. Поліція вчинила жорстоку розправу над непокірними. Протягом 1905—1906 рр. у волості заарештували й віддали до суду 153 чоловіка, з яких чимало було і жителів Станіславчика.

Столипінська реформа поглибила класове розшарування серед селян, збільшила безземелля й малоземелля. В 1912—1914 рр. у Станіславчику налічувалося трохи більше 1300 селянських дворів, на які припадало лише 1600 десятин землі.

Близько 60 господарств були зовсім безземельними. В той же час поміщикові належало 2400 десятин землі. Чимало її було в руках куркулів. Тяжке і злиденне життя примушувало селян наймитувати у поміщика та сільських багатіїв. Дехто займався кустарними промислами: ткацтвом, гончарним виробництвом, вичинкою шкір та ін. Щороку сотні трудівників вирушали на заробітки до сусідньої Бессарабії. Були й такі, що залишали рідне село і їхали за кордон.

Ще гіршим стало життя селян під час першої світової війни, яка призвела до занепаду і без того відстале господарство, викликала дорожнечу й нестатки. Постійні окопні роботи та реквізиції коней виснажували трудове населення Станіславчика, сприяли зростанню антивоєнних настроїв. Наприкінці вересня 1917 року біднота Станіславчика самочинно захопила й розподілила між собою поміщицькі землі.

Велику Жовтневу соціалістичну революцію трудящі Станіславчика вітали з особливим піднесенням. На численних зборах і мітингах вони висловлювали повне довір’я і підтримку Радянській владі. Учасники жовтневих подій у Петрограді Г. П. Притвор і К. Ф. Тріщик організували в рідному селі ревком. На початку лютого 1918 року в Станіславчику створено Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів. Але розгорнути соціалістичне будівництво тоді не вдалося: в березні 1918 року село окупували підрозділи австро-німецьких військ. Населення Станіславчика відразу ж включається в активну боротьбу проти окупантів. У селі створюється партизанський загін, який очолив житель села А. В. Хильський. Партизани брали участь у боях за визволення Жмеринки. В цій операції відзначились жителі Станіславчика Г. П. Швець, Я. Д. Репей, І. О. Козачок та інші.

Мешканці Станіславчика й сусіднього села Будьок вдавались до саботажу на залізниці в районі Жмеринка—Будьки, внаслідок чого траплялися аварії, просування ешелонів ворога порушувалося. В серпні 1918 року пущено під укіс поїзд. Жителі Станіславчика зазнавали репресій. Командування окупаційних військ примусило їх сплатити штраф у розмірі 250 тис. карбованців.

На зміну австро-німецьким окупантам вдерлися війська петлюрівської Директорії. Та довго втриматись вони не змогли. У грудні 1919 року Таращанський полк разом з місцевими партизанами визволив Станіславчик. Свою відданість Радянській владі трудящі Станіславчика довели знову, коли на Україну напали білополяки. Вони служили у Червоній Армії, яка вела боротьбу проти нових поневолювачів. У селі перебували підрозділи радянських військ.

Остаточно від військ буржуазно-поміщицької Польщі село очистили в кінці червня 1920 року. Відразу ж широко розгорнулося радянське будівництво. У Станіславчику створюються волосний і сільський ревкоми та комітет незаможних селян, який очолював Г. П. Швець. Комітет незаможних селян розділив поміщицьку й церковну землі, сільськогосподарський реманент, захищав інтереси трудового селянства від лихварства та експлуатації куркулів, допомагав біднякам засівати землю. 13 вересня 1920 року в Станіславчику відбувся волосний з’їзд комнезамів. Ревкоми і комнезами підготували й провели вибори місцевих Рад. У Станіславчику сільську Раду обрали на початку 1921 року. Про велику роль сільського комнезаму та його вплив на селян може свідчити і той факт, що у травні 1923 року в Станіславчику було 1023 члени КНС3.

Поряд з чоловіками в боротьбі за зміцнення Радянської влади брали участь жінки. Особливо відзначилися в цій справі сільські активістки Д. Т. Погруш, Д. К. Савруцька, М. Т. Андрущак, О. Д. Савчук, Г. А. Мельник та інші. Вони входили до комітетів незаможних селян, сільської Ради.

Неабияке значення для дальшого розвитку села мало перетворення його в квітні 1923 року на центр Станіславчицького району.

Важливою подією в житті Станіславчика було створення сільської партійної організації в кінці 1925 року, яка уже в грудні налічувала 9, а в січні наступного року — 24 члени партії. Вона виникла з партійного осередку, який 1922 року було створено при Станіславчицькому волосному виконкомі. Перші збори партійного осередку майже збіглися з п’ятими роковинами Жовтня — вони відбулися 10 листопада 1922 року.

21 листопада 1926 року запрацював перший комсомольський осередок. Комсомольці згуртовували батрацьку й бідняцьку молодь села, вели боротьбу з куркулями. Вони були першими організаторами клубів, ініціаторами й найактивнішими учасниками художньої самодіяльності, залучали молодь відбудовувати школи, ліквідовувати неписьменність.

Партійна і комсомольська організації, сільська Рада, комітет незаможних селян очолили боротьбу за соціалістичну перебудову села, за здійснення ленінського кооперативного плану. Було проведено велику роз’яснювальну роботу про переваги колективного господарювання над індивідуальним. У цих перевагах селяни поступово переконувалися завдяки безпосередній участі у різних товариствах та організаціях, підпорядкованих одній меті — об’єднати зусилля трудівників села у веденні господарства.

У червні 1923 року в селі засновано сільськогосподарське кредитно-кооперативне товариство «Обнова». Менше як через рік воно об’єднувало 80 членів. Крім 75 хліборобів, до складу товариства входили ремісники й службовці. Правління складалось з трьох осіб, серед яких було два члени партії. Товариство сприяло організації спільного обробітку землі, використанню сільськогосподарських машин. Були передбачені заходи щодо виробництва черепиці та інших будівельних матеріалів. З 1925 року в Станіславчику діяла сільська каса взаємодопомоги, сільське споживче товариство «Праця», а 1928 року виникли два виробничі сільськогосподарські кооперативи. У березні 1929 року створюється товариство спільного обробітку землі «Червоний сівач», а 1930 року — ще три такі товариства.

Наприкінці 1929 року члени товариства «Червоний сівач» ухвалили створити колгосп, назвавши його «Більшовик». На 20 березня 1930 року ця артіль об’єднувала 34 господарства. До кінця 1930 року в селі заснували три нові колгоспи: «Батрак», «Перше травня», ім. Петровського.

Вороги вели відкриту й замасковану боротьбу проти колективізації, саботували заходи Радянської влади, приховували зерно. У 1931 році куркулі спалили 27 будівель незаможників і активістів села.

Та незважаючи на підступи ворожих елементів, з кожним роком міцніли молоді колгоспи. На 14 вересня 1933 року в колгоспі «Більшовик» було вже 374 господарства.

Роботу щодо організаційного й господарського зміцнення станіславчицьких колгоспів очолювала партійна організація колгоспу «Більшовик», створена в січні 1930 року. В грудні 1930 року парторганізація складалась з 11 членів та 7 кандидатів у члени партії. Вона поширювала свій вплив на решту артілей, а також на сільську Раду, кооперацію і комнезам. Партійна організація колгоспу вважала за потрібне в цей період особливо активно працювати з жінками й бідняками, які вже об’єднані в колгоспи, і з тими, хто поки що залишався поза колгоспами.

Велику допомогу молодим колгоспам подавала машинно-тракторна станція, створена в Станіславчику в березні 1929 року.

На заклик Комуністичної партії — збільшити виробництво сільськогосподарських продуктів трудівники соціалістичних ланів у 1935—1936 рр. широко розгорнули боротьбу за підвищення продуктивності праці в усіх галузях виробництва. Особливо великого розмаху набрав рух послідовників знатної ланкової-п’ятисотенниці Марії Демченко. Ланкові Т. І. Тріщик, Г. Я. Воронюк, Є. І. Фундамент, X. Г. Линдрик з членами своїх ланок виростили по 350—400 цнт цукрових буряків на кожному гектарі.

Відчутні зміни сталися в культурному розвитку села. Ще у 1920 році в Станіславчику було три початкові школи. Проте чимало дітей лишалося поза навчанням. Потрібний був час, щоб підготувати кадри вчителів, побудувати шкільні приміщення тощо. І Радянська влада невтомно піклувалася про це. На початку 1927 року в школах навчалося 385 дітей. При другій школі працювали школи підлітків. Скрізь були створені пункти ліквідації неписьменності. А вже в кінці двадцятих років у Станіславчику засновано семирічну, на початку тридцятих — десятирічну школи.

У 1923 році відкривається селянський будинок, або, як їх тоді називали, сельбуд. 1926 року починає працювати хата-читальня. У 1927 році сельбуд перетворено на райсельбудинок. Активну участь у його роботі брали жителі села. Серед них були учасники художньої самодіяльності, а також керівники гуртків — місцеві вчителі, агрономи, лікарі. Велика увага приділялась політико-виховній роботі, ліквідації неписьменності й боротьбі з релігійними пережитками. При клубі працювали відповідні гуртки і школи; політгурток, школа ліквідації неписьменності, гурток безбожників. 1936 року споруджено будинок культури з залом на 300 глядачів, кімнатами для бібліотеки та масових ігор. У районній бібліотеці напередодні Великої Вітчизняної війни налічувалося близько 10 тис. книг.

Якщо до революції жителів Станіславчика та ще 30 сіл волості обслуговував лише один фельдшер, то тепер у селі працювала райлікарня. Медичну допомогу населенню подавали 10 кваліфікованих лікарів.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, жителі Станіславчика стали на захист Радянської Батьківщини. Понад 800 чоловік билося проти гітлерівців у лавах Червоної Армії. Багато мешканців села брали участь у будівництві оборонних споруд. Вони виявляли героїзм на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Під час фашистської окупації, яка почалася 16 липня 1941 року, жителі села вели боротьбу проти гітлерівських загарбників. Ф. М. Головко, М. Тараканов, Г. В. Павлущенко, М. А. Штопко, М. С. Бурдельний були активними учасниками Жмеринської підпільної організації «Радянські патріоти». З числа зв’язкових цієї організації зараз у селі проживає В. С. Денисов — учитель Станіславчицької середньої школи. Підпільники розповсюджували листівки, інформації про події на фронтах, організовували саботаж, закликали населення до непокори загарбникам. Фашисти, напавши на слід патріотів, жорстоко їх покарали. М. А. Штопко та М. С. Бурдельний були страчені, а В. С. Денисов ув’язнений.

Станіславчик визволили бійці 1-ї танкової бригади 1-ї танкової армії 18 березня 1944 року. Відразу по визволенні в сільській школі розташувався великий польовий госпіталь. Все село допомагало транспортувати, доглядати, харчувати поранених воїнів.

Окупанти заподіяли великих збитків колгоспному господарству, зруйнували житла колгоспників. Машинно-тракторну станцію було повністю пограбовано, в чотирьох колгоспах не лишилося жодного трактора чи автомашини.

Партійні і комсомольські організації мобілізували людей на якнайшвидшу відбудову народного господарства. Успішно провели колгоспники весняну сівбу 1944 року, а потім швидко і без втрат зібрали врожай. У жовтні вони організували червоні валки з хлібом, здали багато зерна понад план у фонд Червоної Армії.

В тяжких умовах проходила відбудова господарства, але наполеглива праця винагороджувала людей. У 1949 році колгосп «Перше травня» виконав план розвитку тваринництва, достроково розрахувався з державними поставками хліба. Ланка Є. І. Фундамент виростила по 279 цнт цукрових буряків, ланка М. Я. Ходацької — по 241 цнт з гектара.

У 1949 році колгосп «Більшовик» був серед тих господарств, які першими в районі завершили виконання плану хлібоздачі. Тоді ж перевершив довоєнні показники колгосп «Червоний прапор» (колишній «Батрак»).

Колгоспи «Червоний прапор» і «Перше травня» 1950 року об’єдналися в одну артіль ім. Ворошилова (з 1958 року — ім. Мічуріна), щоб спільними зусиллями прискорити розвиток колективного господарства. Завдяки зміцнілій економіці громадських господарств стало можливим у 1956 році запровадити щомісячне авансування, збільшити додаткову оплату праці в усіх колгоспах Станіславчика. Бригада, очолювана І. 3. Фундаментом, зібрала по 27 цнт пшениці з га, бригада Я. 3. Козачка виростила по 28 центнерів.

Особливо швидкими темпами почала зростати економіка села після 1959 року, коли всі колгоспи об’єдналися в одну артіль ім.ХХІ з’їзду КПРС. Це господарство тепер має в своєму користуванні 5848 га землі, в т. ч. 3992 га орної, близько 100 га саду, 70 га ставків. Невпинно зростає технічне оснащення виробництва: Станіславчицький колгосп ім. XXI з’їзду КПРС має 32 трактори, 17 комбайнів, 19 автомашин.

Певних успіхів досягла артіль і в 1968 господарському році. Особливо врожайним видався він для буряківників, які виростили з кожного га по 460 цнт цукрових буряків. Кращі ланки Є. Ю. Кучер, О. П. Савруцької, Є. К. Власової, М. С. Ілюк, Є. Д. Дацишиної, Є. І. Швець, П. Я. Федоришиної, П. М. Андрусь зібрали по 500 і більше цнт цукрових буряків з кожного га закріпленої за ними площі. Перевиконали виробничі плани й тваринники: м’яса і молока на 100 га угідь одержано більше, ніж передбачалось планом. Вони успішно завершили восьму п’ятирічку: на 100 га угідь вироблено по 417,8 цнт молока і по 59,5 цнт м’яса. За господарські успіхи 1971 року голову артілі С. А. Войтовича та колгоспника П. Н. Литвиненка нагороджено орденом Жовтневої Революції, О. С. Солоненка, М. П. Чеписа, М. І. Чижика удостоєно ордена Трудового Червоного Прапора.

Зростаючі прибутки йшли на розгортання будівництва в колгоспі. Протягом 1963—1968 рр. було побудовано 10 добротних господарських приміщень. Споруджено два типові заклади для дітей дошкільного віку, прокладено шосейну дорогу. 1968 року, за рішенням загальних зборів колгоспників, у селі розпочато спорудження нового будинку культури на 600 місць. За останні 15 років у Станіславчику зведено 300 нових і капітально відремонтовано 480 житлових будинків.

У селі працюють майстерні Станіславчицького відділення «Сільгосптехніки». З часу заснування МТС у цьому колективі трудяться механізатори І. М. Сенько та А. П. Назарчук. Поряд з ними ціла когорта молодих. Це токарі А. М. Ткаченко, М А. Сорокендя, І. М. Затей та інші, яких удостоєно звання ударників комуністичної праці. Є у селі також цегельний завод, хлібозавод та цех м’ясних продуктів.

Значних успіхів досягли трудівники Станіславчика у розвитку культури, освіти. Сільську й шкільні бібліотеки відвідують понад 3 тис. читачів. У читальному залі сільської бібліотеки часто відбуваються читацькі конференції, які організовують культосвітні працівники з активною допомогою вчителів. Центром всієї масово-політичної роботи став будинок культури. Тут працюють різні гуртки художньої самодіяльності, агіткультбригада. Великий інтерес викликали літературні вечори, присвячені творчості Т. Г. Шевченка, О.М. Горького та ін. Корисну роботу проводить педагогічний колектив Станіславчицької десятирічної школи, яка добре готує своїх вихованців до трудового життя. Так, у 1964/1965 навчальному році було підготовлено 13 шоферів, 25 тваринників-механізаторів, 9 виховательок дошкільних дитячих закладів. При школі є столярна та слюсарна майстерні, тракторний клас, кіноустановка, спортивний майданчик. Школа має свої дослідні ділянки землі.

В селі багато сімей, де всі діти здобули вищу освіту. К. Ф. Твердохліб закінчив лише двокласну церковнопарафіяльну школу, а його дружина була зовсім неписьменною. П’ятеро ж їх дітей — випускники вузів. Сини — Василь, Михайло і Микола стали інженерами, старша дочка Ольга — працівником торгівлі, а молодша, Марія, викладає в середній школі.

Про охорону здоров’я жителів села постійно дбають 7 лікарів, 30 медичних працівників із середньою спеціальною освітою, що працюють у дільничній лікарні та поліклініці. Дуже багато для фізичного виховання населення роблять члени спортивного товариства «Колос», яких є в Станіславчику 243 чоловіка.

Успіхи села, досягнуті за роки Радянської влади,— це результат умілого керівництва партійних організацій, сільської Ради депутатів трудящих, громадських організацій. У чотирьох партійних організаціях села налічується більше ста членів і кандидатів у члени партії. У Станіславчику є 200 комсомольців, у профспілкових організаціях об’єднано понад 300 чоловік.

Значна роль у господарському й культурному будівництві, в усьому житті села належить сільській Раді, до якої входять 53 депутати. Всі обранці народу — кращі виробничники. Вшосте обирається депутатом сільської Ради завідуючий молочнотоварною фермою колгоспу кавалер ордена Леніна І. В. Ломачко. Ферма, яку він очолює, вісім років підряд посідає одне з перших місць у районі. 1970 року на кожну фуражну корову тут надоїли понад 3 тис. кг молока. Десятий раз обирається депутатом передова ланкова колгоспу Г. М. Савкова. Щороку її ланка вирощує по 45—50 цнт зерна кукурудзи на гектарі.

Проявом великих змін у житті й побуті жителів Станіславчика є нові традиції і обряди, які народилися за радянських часів. Урочистими стали проводи земляків на службу до Радянської Армії, комсомольські весілля, реєстрування шлюбів, новонароджених тощо.

Партійні організації села, спираючись на творчу ініціативу комуністів і безпартійних, мобілізують колгоспні маси на боротьбу за успішне виконання величних завдань, накреслених у рішеннях XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України.

Перечень метрических книг по с. Станиславчик хранящихся в ГАВО

 

1. Подільська губернія
2. Подільська єпархія
3. Свято-Вознесенська церква м-ка Станіславчик Вінницького повіту Подільської губернії
4. м-ко Станіславчик
5. Народження: 1797: ф.799, оп.1, спр.5а; 1859: ф.506, оп.1, спр.209а; 1861-1868: ф.904, оп.34, спр.1; 1877-1881: ф.904, оп.34, спр.12; 1888-1893: ф.904, оп.34, спр.25; 1896-1908: ф.904, оп.34, спр.44; 1909-1913: ф.904, оп.34, спр.61; 1912-1919: ф.904, оп.34, спр.69;
6. Шлюб: 1797: ф.799, оп.1, спр.5а; 1859: ф.506, оп.1, спр.209а; 1861-1867: ф.904, оп.34, спр.1; 1877-1881: ф.904, оп.34, спр.12; 1888-1890, 1892-1893: ф.904, оп.34, спр.25; 1896-1898, 1900, 1902,1904-1907:ф.904, оп.34, спр.44; 1909-1913: ф.904, оп.34, спр.61; 1912-1919: ф.904, оп.34, спр.69;
7.
8. Смерть: 1797: ф.799, оп.1, спр.5а; 1859: ф.506, оп.1, спр.209а; 1861-1867: ф.904, оп.34, спр.1; 1877-1881: ф.904, оп.34, спр.12; 1888-1893: ф.904, оп.34, спр.25; 1896, 1898-1902, 1904-1906: ф.904, оп.34, спр.44; 1909-1913: ф.904, оп.34, спр.61; 1912-1919: ф.904, оп.34, спр.69;
9.
10.

1. Подільська губернія
2. Подільська єпархія
3. Свято-Покровська церква м-ка Станіславчик Вінницького повіту Подільської губернії
4. м-ко Станіславчик
5. Народження: 1797: ф.799, оп.1, спр.5а; 1859: ф.506, оп.1, спр.209а; 1866-1875: ф.904, оп.34, спр.4; 1876-1883: ф.904, оп.34, спр.11; 1894-1895: ф.904, оп.34, спр.37; 1896-1903: ф.904, оп.34, спр.43;
6. Шлюб: 1797: ф.799, оп.1, спр.5а; 1859: ф.506, оп.1, спр.209а; 1866-1875: ф.904, оп.34, спр.4; 1876-1877, 1880-1883: ф.904, оп.34, спр.11; 1894-1895: ф.904, оп.34, спр.37; 1896-1903: ф.904, оп.34, спр.43;
7.
8. Смерть: 1797: ф.799, оп.1, спр.5а; 1859: ф.506, оп.1, спр.209а; 1866-1875: ф.904, оп.34, спр.4; 1876-1879, 1881-1883: ф.904, оп.34, спр.11; 1894-1895; : Ф.904, оп.34, спр.37; 1896-1903: ф.904, оп.34, спр.43;
9. Дошлюбні опитування:1803-1840: ф.506, оп.1, спр.201;
10.