Тростянец
Административно-территориальное деление
Тростянец (укр. Тростянець) — поселок городского типа, районный центр, железнодорожная станция, центр поселкового совета, Тростянецкого района, Винницкой области. В ХІХ ст. местечко Брацлавского уезда Подольской губернии.
Поселок относится к историко-этнографическому региону Подолье.
Большая Советская Энциклопедия 1969 — 1978 гг.
Тростянец — посёлок городского типа, центр Тростянецкого района Винницкой области УССР. Расположен на р. Тростянец (приток Южного Буга). Конечный пункт железнодорожной ветки от линии Вапнярка — Зятковцы. Мясо- и спиртовой комбинаты; маслодельный, комбикормовый заводы. Инкубаторно-птицеводческая станция.
История городов и сел УССР 1972 год
Тростянець — селище міського типу (з 1957 року). Розташований на річці Тростинці, за 120 км від обласного центру, з яким зв’язаний автодорогою. Залізнична станція. Населення — 6667 чоловік.
Тростянець — центр району, площа якого — 941 тис. кв. км, населення — 68,1 тис. чоловік, густота його — 75,7 чоловіка на кв. кілометр. В районі 39 населених пунктів, підпорядкованих 2 селищним та 16 сільським Радам, 16 колгоспів, З радгоспи, 3 державні лісові господарства. Земельні угіддя становлять 62 530 га, в т. ч. орної землі — 57 600 га. На ланах працюють 483 трактори, 336 комбайнів та 365 автомобілів. Працює одна з найпотужніших в Європі Ладижинська ДРЕС. Всього є 15 промислових підприємств. Працюють 216 магазинів та підприємств громадського харчування. В районі 32 школи, 2 технікуми, 39 будинків культури та клубів, 70 бібліотек; 6 лікарень, санепідстанція, 27 фельдшерсько-акушерських пунктів, 10 профілакторіїв, 5 аптек.
Перша згадка про Тростянець в письмових джерелах належить до 1598 року. Через село пролягав Шпаків тракт, що сполучав північно-західні райони України з узбережжям Чорного моря.
1629 року жителі Тростянця, або Адамгорода, як він тоді називався, платили податки з 765 димів. У першій половині XVII ст. Тростянець багато разів переходив від одного власника до іншого, мешканці його були кріпаками. Поміщицький визиск призводив до втечі кріпаків з маєтку.
Під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти неподалік містечка відбувалися запеклі бої. 1649 року Тростянець увійшов до складу Брашіавського полку. Серед населених пунктів, мешканці яких приведені до присяги в 1654 році після возз’єднання України з Росією, згадується і Тростянець. Але за Андрусівським перемир’ям він залишився за Польщею.
У Тростянецькому фільварку магнатів Потоцьких, за інвентаризацією 1674 року, налічувалося сімнадцять господарств, які користувалися землею, та 7 безземельних господарств. Кількість малоземельних господарств постійно зростала. Крім панщини, кріпаки відбували багато різних натуральних повинностей — здавали поміщику сіно, паливо, коноплі на прядиво, збирали для нього гриби тощо, або за всі повинності платили грішми. До того, ще відбували «гвалти» на ремонті греблі. Селяни були зобов’язані молоти зерно лише в панському млині.
Великим лихом для мешканців містечка були наскоки татар. У 70-х роках XVII ст. вони двічі грабували і руйнували Тростянець.
1793 року Тростянець в складі Правобережної України був возз’єднаний з Росією. З 1797 року, згідно з новим адміністративним поділом, він увійшов до Брацлавського повіту Подільської губернії. Селяни залишалися кріпаками тих же Потоцьких. Зберігся документ 1796 року, в якому йдеться про те, що 113 кріпаків з Тростянця щорічно відробляли по 156 днів панщини.
В період розкладу феодально-кріпосницької системи і розвитку капіталістичного укладу власник маєтку почав будувати підприємства, на яких застосовувалася праця кріпаків. З 90-х років XVIII ст. у Тростянці діяли два винокурні заводи. 1834 року став до ладу цукровий завод Потоцького — один з перших заводів на Поділлі. Пізніше збудували водяний млин, олійню, крупорушку.
В 1840 році Тростянець з навколишніми селами Качурівкою, Великою Стра-тіївкою, Олександрівкою, Демківкою, Летківкою та Северинівкою, які становили родовий маєток графа Потоцького, було закладено в Петербурзьку опікунську раду, а в 1855 році цей маєток, у якому налічувалося 3545 ревізьких душ, був проданий.
Життя кріпаків було злиденним. Із загальної кількості землі (2419 десятин) в користуванні 166 селянських дворів Тростянця в 1845 році було лише 179 десятин присадибної, 635 орної землі та 211 десятин сіножатей. Робочу худобу мали тільки 26 дворів.
Жорстока експлуатація, важке економічне становище селян викликали заворушення. Особливо загострилися класові протиріччя після селянської реформи. В квітні 1861 року справник повідомляв, що мешканці Тростянця не підкоряються панові. Селяни й слухати не хотіли, щоб до затвердження уставної грамоти протягом двох років, як і колись, працювати на поміщика. Вони перестали відробляти панщину, вважаючи, що звільнені від неї та інших повинностей. Виступ був придушений з допомогою військової сили.
В пореформений період у Тростянці, коли основна маса селян убожіла, зростав прошарок заможних господарів. Міцнів зв’язок селянських господарств з ринком. Розвивалася торгівля. В містечку з’явилося чимало крамниць. Сприятливо позначилося на розвитку економіки Тростянця будівництво цукрового, спиртового та цегельного заводів, підведення сюди залізниці. 1861 року став до ладу цукровий завод, який належав французьким капіталістам. Спочатку тут працювало 270 робітників. Завод виробляв 80 тис. пудів цукру на рік. Згодом він перетворився в одне з найбільших підприємств цукрової промисловості Росії. В сезон 1875 року на ньому вже працювало 800 робітників. Заробляли вони від 3 крб. 40 коп. до 6 крб. на місяць. Лише висококваліфіковані робітники одержували по 12—15 крб. Адміністрація широко застосовувала штрафи.
У травні 1868 року через погані умови праці 275 сезонних робітників — селян Биховського повіту Могильовської губернії — відмовилися від роботи. На підставі контракту вони зобов’язані були працювати на заводі протягом усього виробничого сезону. Лише голодом і застосуванням сили адміністрації вдалося примусити їх стати до роботи. Організаторів цього страйку Т. Петрова та ще трьох робітників було засуджено до покарання різками.
Французькі капіталісти збудували в Тростянці 1864 року ще спиртовий завод. Невдовзі тут виробляли понад 20 600 відер спирту. Власники підприємства володіли 18 тис. десятин землі. 1884 року до містечка провели залізничну лінію від станції Демківка. Були в Тростянці друкарня та палітурна майстерня.
Переважна більшість мешканців містечка в цей час втратила землю й змушена була найматися на сезонну та поденну роботу до заводчиків, куркулів та інших власників. Працювати доводилося за мізерну плату від зорі до зорі. Непосильна праця, тяжкі умови життя штовхали пролетарів на боротьбу проти експлуататорів та самодержавства. Зростала класова свідомість трудящих. Революція 1905 — 1907 рр. знайшла широкий відгук у Тростянці. Восени 1905 року робітники цукрового заводу висунули вимоги про скорочення робочого дня, підвищення заробітної плати, поліпшення побутових умов. Хазяї не задовольнили цих вимог. Тоді робітники оголосили страйк, що тривав кілька днів. З приводу цього страйку київський генерал-губернатор надіслав телеграму подільському губернаторові, в якій повідомлялося, що становище у Тростянці загострилося й треба вжити особливих заходів, запровадити нагляд за службовцями. Адміністрація змушена була скоротити робочий день до 10,5 години.
Слідом за робітниками піднялися й селяни навколишніх сіл. Щоб придушити заворушення, були кинуті урядові війська. Під час сутички селян з військами в 1905 році в Тростянці вбито 7 і поранено 12 чоловік. Поліція заарештувала 10 селян — організаторів виступу.
На початку XX ст. в Тростянці (з передмістями Витягайлівкою та Качурівкою) налічувалося 1122 двори з населенням 5862 чоловіка. Тут було волосне управління, поштово-телеграфна контора. Функціонували міська лікарня та лікарня при цукровому заводі. 1906 року в них обох працювало всього два терапевти та один зубний лікар.
Обмеженими були можливості освіти мешканців Тростянця — тут діяли дві церковнопарафіяльні школи, двокласне училище при цукровому заводі та три єврейські молитовні школи. 1908/1909 навчального року в містечку налічувалося 450 дітей шкільного віку, а навчалося лише 1887. При училищі відкрили бібліотеку, яка 1910 року мала лише 435 книг.
З великою радістю населення Тростянця дізналось про повалення царизму. Але буржуазний Тимчасовий уряд продовжував братовбивчу війну, нічого не зробив для поліпшення становища трудящих. Як видно із скарги цукрозаводчиків французькому консулу в Києві, робітники і селяни, не дочекавшись змін, самі рубали ліс, забирали цукор, що належав товариству Тростянецького цукрового заводу. Робітничий комітет, утворений на заводі, виставив вимоги адміністрації про підвищення розцінок, поліпшення побутових і житлових умов, забезпечення робітників паливом 2, але адміністрація відхилила їх.
Радянську владу в Тростянці встановлено в січні 1918 року. Відразу взято під робітничий контроль цукровий, спиртовий і цегельний заводи, 2 панські економії, друкарню, залізничну станцію. Було створено комісію розподілу поміщицької землі, реманенту, худоби. Вживалися заходи щодо поліпшення постачання, налагодження культурно-масової роботи, зміцнення революційного порядку в Тростянці та навколишніх селах. Вторгнення австро-німецьких окупантів на початку березня 1918 року перервало радянське будівництво. Окупанти жорстоко розправилися з сільськими активістами; Голову комісії по розподілу землі Т. Г. Маснюка розстріляли, селян примусили повернути панську землю, худобу й реманент в економію.
В період боротьби за владу Рад на Україні Тростянець неодноразово був місцем запеклих боїв. Над населенням його знущалися петлюрівські банди. 9—10 травня 1919 року бандити розстріляли членів ревкому, активістів і влаштували різню євреїв. Понад 400 чоловік було по-звірячому вбито, а їх майно пограбовано.
18 травня 1919 року частини Червоної Армії в Тростянці й на станції Демківка здобули важливу перемогу. Значення її в боротьбі за відновлення Радянської влади на Україні високо оцінював командуючий українським фронтом В. О. Антонов-Овсієнко.
Ще тривалий час точилася боротьба трудящих проти петлюрівців і польських інтервентів. Лише в червні 1920 року після вигнання їх у Тростянці остаточно встановлено Радянську владу.
В період громадянської війни мешканці Тростянця подавали велику допомогу Червоній Армії. Тільки в грудні 1920 року під час «Тижня зміцнення фронту» вони зібрали 50 кожухів, багато різних речей та продуктів і передали їх 45-й та 60-й стрілецьким дивізіям.
Велику роль в зміцненні органів Радянської влади та боротьбі з бандитизмом і післявоєнною розрухою відіграли міський та волосний ревкоми, до складу їх входили Д. Л. Мазуренко, О. К. Задверняк, Д. Н. Березюк, У. Є. Задверняк та інші.
В серпні 1920 року виник партійний осередок на цукровому заводі (секретар — Д. О. Коновалов), організовано комітет незаможних селян (він налічував 437 чоловік, голова — Т. Я. Шевчук). Трохи пізніше створено комсомольську організацію.
Будівництво нового життя в Тростянці спрямовували члени партійного осередку. Вони організували кілька суботників на відбудові цукрового й спиртового заводів, посилили політико-виховну роботу серед населення. Передових робітників і селян-бідняків та середняків приймали до партії. Комсомольці проводили культурно-освітню роботу, разом з членами КНС брали активну участь у боротьбі з куркулями й бандитами. Комнезам розподіляв продрозкладку, організовував допомогу бідноті тягловою силою, насінням. Усе це викликало лють куркулів, які вдавалися до терористичних актів. У Тростянці було чимало випадків, коли куркулі стріляли в радянських активістів, підпалювали хати комнезамівців.
Не менш гостро стояло питання відродження зруйнованого війнами сільського господарства. В цей час селяни збирали по 10—15 пудів зерна з десятини, не мали робочої худоби (на початку 1921 року в містечку налічувалося лише 11 коней), різко зменшилася кількість корів.
Комуністи, комсомольці, комнезамівці разом з усіма радянськими органами вели роботу щодо відродження селянських господарств на основі нової економічної політики. Запровадження продподатку, всебічна кооперація (споживча, сільськогосподарська, кредитна) були тими важелями, що підняли селянські господарства. В період відбудови селяни особливо відчули значення класової солідарності трудящих. Робітничі колективи спиртового заводу, механічних майстерень та інших підприємств з весни 1921 року ремонтували інвентар бідняків. Робітники механічних майстерень виготовляли для селян коси, борони та інший реманент.
У 1921—1922 рр. почали працювати спиртовий завод, залізнична станція. Цукровий завод тоді демонтовано для відбудови інших підприємств, на його базі створено механічні майстерні, а на землях колишньої економії — радгосп.
За адміністративним поділом 1923 року, новостворений Тростянецький район увійшов до складу Тульчинського округу.
Питанням культурного будівництва в цей період також приділялася велика увага. 1924 року в Тростянці були дві початкові та 7-річна трудова школи, дитячий будинок, школа ліквідації неписьменності. Для підготовки кваліфікованих робітників відкрили школу фабрично-заводського навчання. В школах почали вивчати суспільні дисципліни, запровадили політехнічне навчання. З культурно-освітніх закладів тоді в Тростянці відкрили бібліотеку, кінотеатр та самодіяльний театр.
Коли було відроджено сільське господарство, дальший розвиток його став гальмуватися дрібнотоварним виробництвом. Неминуче поставало питання про створення великих колективних господарств. Селяни мали переконливий приклад — Ободівську комуну ім. Котовського. В травні 1928 року мешканці передмістя Качурівки організували сільськогосподарську артіль «Свій труд». Важко долались приватновласницькі звички. Дехто з селян, подавши заяву про вступ до колсцспу, перед цим продавав худобу. Загальні збори колгоспників запропонували їм повністю внести до артілі вартість худоби, а інакше не вважали їх членами колгоспу. Куркулі не обмежувалися агітацією проти колгоспів. Вони вчинили замах на першого голову колгоспу Й. С. Моцака, а після невдачі замаху — спалили його хату.
Успішному розвитку колгоспного руху сприяло створення машинно-тракторної станції. У боротьбі з куркульством і в зміцненні економіки колгоспів велику роль відіграли політвідділ Тростянецької МТС та двадцятип’ятитисячним П. Г. Іванов, І. М. Мар’яновський, С. Й. Вержбицький, М. Д. Зубицький, які прибули з м. Артемівська. Всі вони стали сільськими механізаторами.
З розгортанням суцільної колективізації в грудні 1929 року колективні господарства об’єднано в одну сільськогосподарську артіль «Комінтерн»: до неі ввійшли 44 наймитські, 645 бідняцьких, 425 середняцьких господарств. У колгоспі працювали 5 комуністів і 47 комсомольців. Колгосп мав близько 3 тис. га землі, ферми великої рогатої худоби на 400 голів. Сільськогосподарська техніка складалася з плугів, борін, сівалок, возів та інших усуспільнених знарядь. Всі роботи виконувалися на кінській тязі та вручну. Лише орали тракторами МТС.
Колгоспний лад змінював і побут селян. Було відкрито громадську їдальню, дитячий майданчик на 200 місць і дитячі ясла на 400 дітей.
У 1935 році колгосп «Комінтерн» був розукрупнений на три господарства: ім. Комінтерну, «Політвідділ» та ім. Паризької комуни. Завдяки самовідданій праці колгоспників і допомоги держави всі артілі перетворилися у високоприбуткові господарства. В 1939 році 7 передовиків колгоспного виробництва були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Механізація сільськогосподарського виробництва і впровадження передової агротехніки зумовили зростання врожайності. 1940 року тут збирали 16—18 цнт зернових, 190—230 цнт цукрових буряків, 12 цнт соняшнику з гектара. Колгоспники Тростянця в 1940 році одержали на трудодень по 3,5 кг зерна.
Одночасно розвивалися й промислові підприємства селища. Спиртовий завод значно розширив свою виробничу базу, він виробляв до 2500 декалітрів спирту на добу. Успішно виконували виробничі плани маслозавод, промкомбінат, дві електростанції. З 1930 року в Тростянці діяла авторемонтна майстерня, з 1934 — майстерня ремонту тракторів і сільськогосподарських машин.
Партійні і радянські органи проводили значну роботу щодо розвитку охорони здоров’я, народної освіти, культури. 1935 року відкрито середню школу, де навчалося 650 учнів. Працювали заводський та районний клуби, бібліотека з книжковим фондом 6 тис. примірників.
Мирну щасливу працю радянських людей порушив напад фашистської Німеччини. На околиці Тростянця відбувся жорстокий бій частин Червоної Армії з гітлерівцями. Під тиском переважаючих сил ворога радянські війська відступили, 25 липня 1941 року Тростянець окупували фашистські війська. Почалися жорстокі репресії. Десятки людей було закатовано, сотні — відправлено до таборів смерті, понад 460 юнаків і дівчат вивезли до фашистської Німеччини.
Радянські люди чинили мужній опір загарбникам. У вересні 1941 року в Тростянці виникла підпільна група, до складу якої входили 10 чоловік — комуністів, комсомольців і безпартійних. Організатором і керівником її був член партії з 1927 року М. І. Белов. У листопаді 1941 року обрали підпільний комітет в складі М. І. Белова, А. В. Дробінського, В. X. Крикливого. Підпільники розповсюджували листівки, зведення Радянського інформбюро, здобували зброю, здійснювали диверсії у тилу ворога. Встановили зв’язок з іншими підпільними організаціями. Активну участь у роботі групи брав голова Четвертинівської сільської Ради А. Д. Бойцун. Він роздобув два автомати, пістолети і патрони.
Фашистам вдалося дізнатися про підпільний комітет. 8 листопада 1942 року вони заарештували М. І. Белова, А. В. Дробінського, В. X. Крикливого, через кілька днів схопили й інших підпільників. Після нелюдських катувань всі члени комітету, а також І. Н. Пекар та X. Б. Савранська були страчені. Решту підпільників кинули до таборів смерті.
Радянські воїни поклали край розгулу, сваволі й звірству загарбників. 13 березня 1944 року частини 27-ї армії 2-го Українського фронту визволили Тростянець.
Мешканці селища свято шанують пам’ять полеглих за їх визволення. На братській могилі споруджено монумент солдатської Слави. 417 жителів Тростянця брали участь в боях з фашистськими окупантами. За виявлений героїзм 309 чоловік нагороджено орденами і медалями. Особливо відзначилися, захищаючи Радянську Батьківщину, підполковник М. І. Попик, капітани В. Д. Мазуренко та І. Ф. Посредников. На гранітному обеліску біля селищної Ради золотими літерами викарбовані прізвища 391 односельця, які полягли на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Гітлерівці завдали великої шкоди Тростянцю. Вони зруйнували підприємства, електростанції, приміщення установ, кінотеатр, магазин, значну частину житлових будинків. Тракторний парк Тростянецької МТС був повністю знищений, великих збитків зазнали й місцеві колгоспи.
Під час відступу окупантів робітники спиртового заводу взяли його під охорону і зберегли все, що було можливо, зокрема 50 тис. літрів спирту, які передали госпіталям.
Районний комітет партії, районна та селищна Ради підняли трудящих на відбудову Тростянця. Ще лунали постріли гармат, а в селищі вже кипіла робота. Перш за все було відбудовано залізничну станцію, а до кінця року відновили роботу електростанції, МТС, спиртовий завод, маслозавод, райпромкомбінат, млин, побутові підприємства, друкарня. Вже в квітні діти сіли за парти в середній і початковій школах. А 1944/1945 навчальний рік розпочали нормально, хоч і в тимчасово пристосованих приміщеннях. 1944 року було відбудовано клуб, бібліотеку та районну лікарню.
Всі помисли радянських людей були спрямовані на те, щоб якнайшвидше добити лютого ворога і відродити рідні землі. Мешканці Тростянця зібрали десятки тисяч карбованців на танкову колону «Колгоспник Вінниччини». Чимало жителів влилося до лав Червоної Армії. Щоб провести весняну сівбу 1944 року, колгоспники використовували своїх корів, але й їх було мало. В усьому районі збереглося лише 580 коней, тому доводилося скопувати землю лопатами — з ними в поле вийшли понад тисячу жінок. Робітники підприємств вже випускали продукцію.
Для забезпечення автоперевезень в Тростянці створили автобазу, вона мала спочатку 18—20 трофейних автомашин.
Вже в перші повоєнні роки завдяки самовідданій праці колгоспників та допомозі держави колгоспи Тростянця досягли певних успіхів у розвитку громадського господарства — повністю освоїли довоєнні посівні площі, зміцнили матеріально-технічну базу, домоглися підвищення врожайності всіх культур. Якщо 1944 року зібрали лише по 5 цнт зерна з га, то в 1950 році середня врожайність всіх зернових у колгоспі «Паризька комуна» вже досягла 18 цнт, а цукрових буряків виростили по 250 цнт на гектарі. Середній надій на фуражну корову становив понад 1520 літрів молока.
В роки післявоєнних п’ятирічок будували нові підприємства і реконструювали діючі. В 1951 році Тростянецький спиртовий завод виборов перше місце у соціалістичному змаганні підприємств Міністерства харчової промисловості СРСР. Йому присуджено перехідний Червоний прапор.
В 1962 році розпочалася реконструкція спиртового заводу. В наступні роки реконструкція тривала — переустатковано бродильний відділ, впроваджено безперервну однопотокову схему здобрювання патокового сусла, механізовано основні виробничі процеси. Котельну підприємства переведено на рідке паливо. Завдяки цьому значно вдосконалено весь технологічний процес. Споруджено новий цех хлібопекарських дріжджів потужністю 10 тонн на добу. Завод перетворено на спиртово-дріжджовий комбінат. Порівняно з 1950 роком колектив його працівників зріс більш як удвоє. На підприємстві велика увага приділяється раціоналізаторській роботі, широко розгорнуто змагання за звання бригад та ударників комуністичної праці.
Заслуженою повагою в колективі користується апаратниця А. І. Оружейчик, яку комуністи Вінниччини обирали делегатом XXIII з’їзду КПРС. За самовіддану працю, перевиконання виробничих завдань, активну участь у реконструкції підприємства слюсар A. К. Плахотнюк, вантажник B. Л. Скапровський, бригадир Л. О. Пащенко відзначені урядовими нагородами.
Виконуючи соціалістичні зобов’язання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, комбінат достроково завершив план виробництва 1969 року. На кінець восьмої п’ятирічки він перетворився в одне з найбільших підприємств спиртової промисловості республіки.
Швидкими темпами зростали й інші підприємства Тростянця. Маслозавод, наприклад, 1970 року давав продукції в 20 разів більше, ніж у 1950 році. За цей же час автобаза перетворилася в потужне підприємство «Союззаготтранс».
У післявоєнні роки в селищі збудовано й нові підприємства — механізований хлібозавод, комбінат побутового обслуговування. Восьма п’ятирічка для Тростянця ознаменувалася спорудженням потужного м’ясокомбінату, що має міжрайонне значення. Велику допомогу колгоспам району подає Тростянецьке відділення «Сільгосптехніки», яке має 40 тракторів та 102 автомобілі.
В 50-х роках завершено відбудову сільського господарства, здійснено укрупнення колгоспів: спочатку в селищі їх було два, а з 1961 року існує одне велике господарство «Україна».
Партійна організація та правління колгоспу зосередили свою увагу на вирішальних питаннях дальшого розвитку господарства — механізації та електрифікації як основних, так і допоміжних галузей виробництва, поліпшенні культури землеробства.
За колгоспом «Україна» закріплено 4460 га землі. На його тваринницьких фермах 1160 голів великої рогатої худоби і 1190 свиней. Урожайність всіх зернових 1970 року пересічно становила понад 26 цнт з гектара, що на 8 цнт більше, ніж в 1950 році, цукрових буряків — 322 цнт, або на 72 цнт більше. Виробництво молока за цей час зросло в 2,5 раза, м’яса — в 2 рази.
На кінець восьмої п’ятирічки потужність тракторного парку колгоспу зросла більш як удвоє, здійснено механізацію тваринницьких ферм, запроваджено 9-пільну сівозміну, споруджено 23 типові виробничі приміщення.
Підвищився культурно-освітній рівень колгоспних кадрів. У господарстві працюють 27 спеціалістів сільського господарства, 120 механізаторів, 16 колгоспників навчаються у вузах і технікумах.
Якщо в 1950 році оплата людино-дня становила 53 коп. (в теперішніх цінах), то в 1970 році — 4 крб. Середній місячний заробіток в землеробстві становить 75, в тваринництві — 77, механізаторів — 92 карбованці. 245 колгоспників одержують пенсії.
За досягнуті успіхи в розвитку громадського господарства 12 колгоспників відзначено урядовими нагородами, зокрема, орденом Леніна М. П. Хлівненко, П. В. Паламарчук, а О. А. Сікорського—орденом Трудового Червоного Прапора.
Кращою стала й охорона здоров’я трудящих. Тепер у Тростянці є районна та дільнична лікарні, аптека та санепідстанція, на кожному підприємстві — здоров-пункти. Всього в селищі працюють 21 лікар та 65 чол. середнього медичного персоналу.
У 60-х роках партійні та радянські органи велику увагу приділили розширенню шкіл та зміцненню їх навчальної бази. Збудовано 10 класних кімнат, майстерні, спортзали, обладнано фізичний, хімічний та інші навчальні кабінети. Для шкіл зведено типові приміщення. З 1959 року в Тростянці працює вечірня середня школа, в ній навчаються 150 учнів, через два роки відкрито заочну середню школу, в якій 1240 учнів. 1967 року відкрито музичну школу на 100 учнів. Для неї споруджено спеціальне приміщення на 10 класів з концертним залом та бібліотекою.
В середній та восьмирічній школах викладають 64 вчителі. За високу педагогічну майстерність вчительки середньої школи О. І. Кривченко та Л. В. Гаврилюк нагороджені орденом Леніна. їм присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР.
Понад 200 випускників тростянецьких шкіл закінчили технікуми та вузи і трудяться в різних галузях господарства, науки і культури. Серед них кандидат сільськогосподарських наук М. Ф. Паламарчук, кандидат хімічних наук М. Д. Мазуренко, письменник К. В. Курашкевич.
Тепер у Тростянці 6 бібліотек — 3 державні та 3 профспілкові. їхній загальний книжковий фонд — близько 100 тис. примірників. У багатьох мешканців селища є власні бібліотеки.
Завжди багато відвідувачів у районному будинку культури, при ньому організовано 12 гуртків художньої самодіяльності, в них бере участь понад 150 чоловік. Хоровому колективу 1967 року присвоєно звання Народної хорової капели. В будинку культури працює клуб «Для вас, жінки», проводяться ленінські п’ятниці, працює університет культури. Проте це не єдине місце, де можна провести дозвілля. Є клуби на підприємствах і в колгоспі. Чоловічий ансамбль спиртово-дріжджового комбінату став лауреатом всесоюзного та республіканського конкурсів самодіяльного мистецтва. Цьому ансамблю Одеська кіностудія присвятила фільм «Мелодії степу». На сценах тростянецьких клубів часто виступають мистецькі колективи Києва, Вінниці та інших міст.
Будинок культури пропагує нові звичаї. Тут відбуваються проводи в армію, урочиста реєстрація шлюбів та новонароджених.
На підприємствах та в установах працюють 29 парторганізацій, в яких налічується 651 комуніст, та 22 комсомольські організації. Шість первинних організацій товариства «Знання» об’єднують 95 лекторів.
У Тростянці створено умови для розвитку фізичної культури і спорту. В первинних організаціях ДТСААФ та фізкультурних колективах понад тисячу чоловік.
Невпинно зростає й добробут трудящих. За післявоєнний час вони з допомогою держави спорудили близько 700 індивідуальних будинків. Зведено також сім багатоповерхових будинків за рахунок промислових підприємств. Збудовано універмаг, великий магазин «Гастроном», кілька промтоварних і продовольчих магазинів, п’ять їдалень, лазню, швейну та взуттєву майстерні. Жителі селища купують багато радіоприймачів, мотоциклів, холодильників, пральних машин, велосипедів, добротні меблі, одяг та взуття, а 26 чоловік придбали легкові автомашини.
Новими успіхами трудящі селища відзначили 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. Вони виконували на підприємствах підвищені соціалістичні зобов’язання, спорудили стадіон, посадили парк та на вулицях висадили 50 тисяч дерев. Колектив райоб’єднання «Сільгосптехніки» занесено до обласної Ленінської Книги трудової слави, 446 чоловік нагороджено ювілейною медаллю. Серед нагороджених — ветерани боротьби за Радянську владу та Великої Вітчизняної війни, ветерани колгоспу і підприємств — Д. О. Корнієнко, Р. В. Прокопенко, О. І. Чудак, О. О. Ковальчук, С. Й. Вержбицький.
З кожним роком Тростянець змінює свій вигляд, стає кращим, більш впорядкованим. Особливо багато зроблено за восьму п’ятирічку. Якщо старий Тростянець був типовим містечком з вузькими кривими вуличками, похилими хатинами, то нинішнє селище має широкі прямі заасфальтовані вулиці, обсаджені деревами. По всьому селищу встановлено світильники денного світла, біля кожного будинку ростуть квіти. Виросли нові вулиці Гагаріна, Терешкової, Калініна, Дзержинського, Набережна, Першотравнева. На центральній площі височить пам’ятник В. І. Леніну. До 50-річчя Жовтня в центрі селища закладено парк на 4,5 га, в ньому споруджено монумент на честь 50-річчя ВЛКСМ.
Натхнені історичними рішеннями XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України, трудящі селища докладають усіх зусиль, щоб домогтися нових успіхів у виконанні завдань дев’ятої п’ятирічки, прагнуть зробити життя людей ще заможнішим і радіснішим.
Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 — 1907 гг.
Тростянец (Качуровка, Вытягайловка), м. Подольской губернии, Брацлав. у., 4421 житель.
Сицинський Ю.И. Археологическая карта Подольськой губернии 1901 г.
Тростянецъ, м. на юге уезда, при рч. Тростянце. Въ окрестностяхъ села — городище четырехугольное, имеющее 37 саж. длины и 30 саж. ширины, окружено валомъ въ 2 арш. высоты. Въ 1845 г. найдено 22 польскихъ монеты. Найдены каменныя орудія.
Перечень метрических книг по м. Тростянец хранящихся в ГАВиО
1. Подільська губернія
2. Подільська єпархія
3. Свято-Успенська церква м-ка Тростянець Брацлавського повіту Подільської губернії
4. м-ко Тростянець, част. Бесарабівка, Лисогірка
5. Народження:
6. Шлюб: 1916-1922: ф.904, оп.40, спр.2;
7. —
8. Смерть:
9. –
10. –
Здравствуйте. ищу информацию по своему деду, который родился в с. Тростянец Тывривского р-на. Я ищу подтверждение польских корней. Можно ли у Вас получить такую информацию? какая стоимость?