Меню Закрити меню Історико-генеалогічна
база даних України

Турбов

Административно-территориальное деление

Турбов (укр. Турбів) — поселок городского типа, центр поселкового совета Липовецкого района Винницкой области. В ХІХ ст. село Бердичевского уезда Киевской губернии.

Поселок относится к историко-этнографическому региону Подолье.

История городов и сел УССР 1972 год

Турбів — селище міського типу (з 1956 року), центр селищної Ради, залізнична станція. Розташований за 25 км від Вінниці, на берегах Десни, притоки Південного Бугу. Через селище проходить шосе. Населення — 6448 чоловіка.

На північно-східній околиці селища в широкій долині Десни залягає родовище каоліну.

Перша письмова згадка про Турбів трапляється в описі Вінницького замку за 1545 рік. Йдеться про те, що Турбівський маєток приписаний до замку і має постачати його господарям продукти харчування. В другій половині XVI ст. село належало магнатові Янушу Острозькому, в XVII ст. ним володіли кілька поміщиків, які й заснували тут свої маєтки. Впровадження фільварково-панщинної форми господарювання посилило експлуатацію селян. Як свідчать історичні документи, багато селян-кріпаків Турбова повставало проти свавілля землевласників. У 40— 50-х роках XVIII ст. вони брали участь у гайдамацькому русі, зокрема в повстанні 1734 року.

Після возз’єднання Правобережної України з Росією Турбів увійшов до складу Махнівського, а з 1848 року — Бердичівського повітів Київської губернії. Трудящих села і далі жорстоко експлуатували поміщики, яким у середині XIX ст. належало 4568 десятин землі, лісів і водоймищ. Селяни ж мусили вдовольнятися невеличкими клаптиками поля. За даними інвентарного акту 1845 року, один із турбівських поміщиків А. Райський володів 300 десятинами 874 кв. сажнями землі, а 138 його селян користувалися лише 10 десятинами 1023 кв. сажнями.

В 40—50-х роках XIX ст. найбільшими землевласниками були брати Драгомирецькі. Різними шляхами, не цураючись і шахрайства, вони прибирали до, своїх рук землю. У Турбові Драгомирецьким належало 148 селянських дворів, 558 кріпаків чоловічої статі. Селян примушували працювати навіть у неділю, залучали до роботи підлітків, зараховуючи їм один день за фактично відроблені два.

Доведені до відчаю турбівські селяни в 1847 році писали цареві про те, що знущання поміщика Драгомирецького, економа та осавула виходили за межі будь-якого людського терпіння. За кожний невихід на роботу карали різками. Від тяжких побоїв 1846 року померла чотирнадцятирічна Ганна Атаманчук, а Марія Сивопляс, Устина Чулова, Марія Демидова та ін. передчасно народили мертвих дітей. Селяни скаржились також на те, що поміщик відбирав у них землю, забороняв молоти зерно тощо. Протестуючи проти свавілля пана, вони відмовлялися працювати в неділю, не ходили до церкви. Але все закінчувалося ще більш жорстокою розправою. Царські чиновники заарештували писаря Махнівського міщанського товариства О. Крижанівського, міщанина Р. Ф. Поплавського та інших, звинувативши їх у підбурюванні селян. Справжнім винуватцям, зокрема економу й осавулу, запропонували лише виїхати з села. Поміщик не тільки не зазнав покарання, а, навпаки, підтриманий властями, вчинив розправу над селянами: кинув у в’язницю Максима Іскрука, Артема Завальнюка і Григорія Присяжнюка, погрожуючи їм 300 ударами за те, що погодились передати скаргу від селянської громади цареві. Проте в’язням вдалося втекти

На початку XIX ст. у Турбові розвиваються капіталістичні відносини, починає застосовуватись наймана робоча сила. 1845 року акціонерне товариство заснувало фабрику сукна, у 1847 році поміщики Драгомирецькі заклали цукровий завод.

1852 року на ньому працювало понад 130 чоловік. Умови праці робітників були дуже важкими, заробітна плата кожного з них не перевищувала 6—7 коп. в день. Дешева робоча сила забезпечувала власникам великі прибутки. Тільки за час з 1 січня по 20 липня 1853 року всі видатки господарів цукроварні становили 370,9 крб. сріблом, прибутки ж — 2415 крб. З пуском підриємства стали більше сіяти цукрових буряків. Вирощували їх навіть селянські господарства. Цукроварня не лише закуповувала буряки, а й сама сіяла їх на орендованих землях, наймаючи для обробітку і конки селян з Турбова та навколишніх сіл. Платили селянам 10 коп. за день. Щоб вони «марно не гаяли часу», за роботою пильно стежили наглядачі.

Рівень культури жителів Турбова у феодальний період відповідав соціально-економічним відносинам, які панували в той час. Село належало кільком поміщикам, і, зрозуміло, ніхто з них не хотів поступитися своїми прибутками, щоб піднести йога культурний рівень. У першій половині XIX ст. в Турбові проживало близько 1500 чоловік. Не було жодного навчального, культурно-освітнього й побутового закладу. В селі існувала церква, яка, одурманюючи людей релігійною «сивухою», прагнула перетворити селян у сліпе знаряддя експлуататорів. До того ж церква й сама була землевласником: їй належало майже 50 десятин землі. Турбівські селяни день у день гнули спину на панщині.

Не дбали поміщики й орендарі про охорону здоров’я трудящих. Тільки коли 1853 року в Турбові спалахнула епідемія віспи і багато робітників не вийшло на роботу, господарі змушені були найняти «цирульника», щоб «виявляв хворих та вакцинував дітей».

Своє безпросвітне кріпацьке життя турбівські селяни відображали в усній творчості, зокрема в піснях. В одній з них говорилося:

Ой в святонько бо на Спаса В церкві дзвони дзвонять;

Осавули з нагаями На лан з серпом гонять…

Ой бодай тобі, пане,

Та й хата згоріла;

А як мені молодому Панщина доїла.

Хлібороби чекали від реформи 1861 року полегшення свого становища. Але даремно. До 1865 року селяни викупили лише присадибну землю. Через високу діну викуп польової землі затягнувся на довгі роки. За 609 десятин землі поміщика Млоцького селяни повинні були сплатити в казну 73 080 крб. сріблом. Тільки наприкінці XIX ст. турбівські селяни спромоглися викупити 1927 десятин землі. Однак більшу частину її придбали заможні селяни.

Багато сільськоїбідноти так і залишилося без землі. Куркулі, скуповуючи значні масиви землі й лісу, наймали працювати у своєму господарстві безземельних і малоземельних селян. Заможний селянин Г. Осадчий придбав 1895 року 179 десятин землі і лісу, а А. Громов — 31 десятину, дэхто — по 12—15 десятин. У 1912 році 513 селянським господарствам села належало 1865 десятин землі, причому 96 господарств володіли 813 десятинами, а 407 господарств (тобто 80 проц.)— лише 1052. 15 господарств мали в середньому по 10 голів худоби, 88 господарств її не мали зовсім, на решту припадало по 5 голів.

Наявність дешевої робочої сили і сировини сприяли швидкому зростанню промисловості. Наприкінці XIX — початку XX ст. у Турбові були цукровий, шкіряний та цегельний заводи, суконна фабрика, винокурня, броварня, круп’яно-вальцьовий паровий млин та інші підприємства. Ще 1861 року поміщики Драгомирецькі здали цукроварню в оренду купцям на 10 років за 1525 крб. сріблом на рік. Орендарі, а згодом акціонерне товариство, до якого перейшла цукроварня 1879 року, значно розширили підприємство. В 1900 році на цукровому заводі працювало 400 робітників. У 1903/04 році цукровий завод виробив 323 тис. пудів цукру, що у 3,5 раза перевищувало показники 1880/81 року. 1906 року стала до ладу вузькоколійна залізниця, будівництво якої розпочалося в 1890 році. Проте вона задовольняла потреби головним чином промислових підприємств. У 1912 році підприємець Горнштейн заснував невеличке підприємство по видобутку каоліну. Важка, виключно ручна праця в сирих кар’єрах протягом 12 годин до краю виснажувала робітників. Зате продаж високоякісного каоліну забезпечував власнику великі прибутки. В 1914 році на цукровому заводі почали використовувати електроенергію.

Розвиток промисловості супроводжувався швидким зростанням населення. Разом з прибулими з сіл Волинської і Київської губернії 1900 року в Турбові проживав 3121 чоловік. Цього року на цукровому заводі відкрили лікарню на 15 ліжок, де хворих лікував фельдшер.

Трудящі Турбова не мирилися з тяжким соціально-економічним становищем, брали участь у революційному русі. У вересні 1879 року вперше застрайкували робітники цукрового заводу. Приводом до виступу був ганебний вчинок старости та урядника, які жорстоко побили робітників А. Маркерського і К. Бурковського. Поліції, яку викликала адміністрація, тільки через кілька днів вдалося примусити страйкарів відновити роботу.

Класова боротьба турбівських трудящих посилилася під час першої буржуазно-демократичної революції в Росії. У травні 1905 року відбувся страйк робітників цукрового заводу. У прийнятій резолюції вони вимагали підвищити заробітну плату, скоротити робочий день, поліпшити умови праці тощо. До революційного руху приєдналися також робітники інших підприємств села. 6 травня 1907 року в лісі відбувся спільний мітинг трудівників каолінових підприємств Турбова й Глухівця. 26 травня 1907 року група озброєних робітників напала на контору турбівського вальцьового млина і знищила всі документи.

Дореволюційний Турбів був відсталим селом. Хоч напередодні першої світової війни тут проживало 3230 чоловік, умов для масової освіти майже не було, населення лишалося неписьменним. Відкрита 1880 року парафіяльна школа містилася в звичайній селянській хаті, з підсліпуватими вікнами і земляною долівкою. 1916 року школу реорганізовано в початкове училище. Проте через матеріальні нестатки діти сільської бідноти не могли тут навчатися.

Імперіалістична війна відірвала багатьох турбівців від мирної праці. Село ще більше занепало. Значно знизились врожаї зернових і технічних культур, що особливо згубно позначилося на господарствах сільської бідноти. Врожайність зернових у 1915—1916 рр. становила 50 пудів з десятини, а цукрових буряків — 750—800 пудів. Крім того, скоротилися посівні площі, особливо цукрових буряків, що призвело до зменшення виробництва цукру на Турбівському заводі, безробіття. Закрилося підприємство видобутку каоліну, його кар’єри залило водою. Становище трудящих Турбова дедалі гіршало, підвищувалися ціни на продукти й промислові товари, а заробітна плата весь час знижувалася.

Від експлуатації трудящих Турбова звільнила соціалістична революція. Однак складні умови, що виникли на Україні, дещо затримали встановлення Радянської влади у селі . Її проголосили тут лише 15 лютого 1918 року. Але здійснити соціалістичні перетворення не встигли: в березні до Турбова вдерлися австро-німецькі загарбники. Трудящі швидко розпізнали ворожу суть влади гетьмана Скоропадського, підтриманої багнетами окупантів, і активно стали до боротьби. Окупантів було вигнано з Турбова. Проте в грудні 1918 року владу підступно захопила петлюрівська Директорія. Місцеве населення чинило опір ворогам Радянської влади. 19 березня 1919 року Червона Армія визволила Турбів від петлюрівців. У складі щорсівських полків, що діяли на Поділлі, були турбівці Г. С. Голод та О. Л. Карчевський. Влітку цього року Турбів попав під владу денікінців, які захопили майже всю територію України. Після вигнання денікінських військ у грудні 1919 року, будівництву нового життя перешкоджали напади куркульських банд, які вбивали сільських активістів. У квітні 1920 року Турбів окупували війська буржуазно-поміщицької Польщі. Та вже у червні частини Першої Кінної армії визволили Турбів від польських загарбників.

Цього року в селі налічувалося 720 бідняцьких селянських господарств, яким належало 1500 десятин землі, 100 дерев’яних сох із залізним лемешем, 6 борін, 10 культиваторів. На такій технічній основі організували трудову артіль. Першої мирної весни в селі намічалося посіяти зернових культур і картоплі на площі 1390 десятин. Але тільки для половини площі вистачило насіння.

Велику роботу серед селян у цей час проводив комітет незаможних селян, очолюваний М. І. Куприною. Комнезамівці мобілізовували трудящих на боротьбу з бандитами і їх посібниками — куркулями, які по-звірячому вбили активіста, робітника цукрового заводу С. Т. Хацьолу, залякували населення. У глитаїв відібрали 1000 десятин землі та значну кількість насіння і передали незаможникам.

Було націоналізовано цукровий завод, управління ним передали колегії, обраній загальними зборами робітників. Проте підприємство працювало з великими перебоями, устаткування виявилося непридатним, не вистачало сировини.

До 1923 року Турбів входив до Бердичівського повіту Київської губернії. На підставі постанови ВУЦВК від 7 березня 1923 року він відійшов до складу Вахнівського району Вінницького округу.

Провідна роль у здійсненні соціалістичних перетворень у Турбові належала партійній і комсомольській організаціям. Секретарем першого партійного осередку обрали в січні 1923 року демобілізованого з Червоної Армії М. М. Родіна. Цього ж року створили комсомольську організацію. В траурні дні смерті В. І. Леніна лави партійної організації зросли до 12, а комсомольської — до 23 чоловік.

1924 року в Турбові засновано сільськогосподарське кредитне товариство «Незаможник», яке об’єднало 50 селянських господарств. Після реконструкції, здійсненої на цукровому заводі в 1924—1925 рр., повного освоєння 1150 гектарів землі, виділеної заводу для посіву цукрових буряків, підприємство вже у 1927 році переробляло 5100 цнт буряків на добу.

Радянська влада дбала водночас про освіту та культурні запити населення. 1920 року в поміщицькому будинку організували школу для дітей робітників і селян, у 1923 році — дві трудові школи. Вчителів не вистачало. А-тим, що були, доводилося також працювати в гуртках лікнепу. При цукровому заводі було відкрито клуб ім. Луначарського.

1929 року Турбів став районним центром, у 1931 році увійшов до складу Липовецького району. В лютому 1935 року він знову став районним центром.

25 березня 1929 року в Турбові відбувся перший районний з’їзд Рад, який розглянув питання колективізації сільського господарства, посівної кампанії. На виконання рішень з’їзду весною цього року в селі організували на базі товариства спільного обробітку землі, створеного минулого року під назвою «Сніп», два колгоспи— «Соцшлях» та ім. Петровського. Наступного року утворився ще один колгосп — «Нове життя» та промколгосп «Будівельник». У ці ж дні відбулася районна конференція бідняцько-батрацьких представників, яка розглянула контрольні цифри п’ятирічного плану та накреслила заходи завершення колективізації сільського господарства. Делегати конференції провели значну роз’яснювальну роботу серед селян, завдяки чому в колгоспи почали масово вступати й середняки села.

Значну допомогу в організації колгоспного виробництва подавала Турбівська МТС, створена 1932 року. В 1939 році вона мала 104 трактори, 16 комбайнів, 40 автомашин. Завдяки цьому Турбівський колгосп «Нове життя» вийшов у число передових в районі. Урожай зернових тут становив в середньому по 17 цнт, цукрових буряків — по 260 цнт з гектара, а надій молока на кожну фуражну корову — 2686 кг. У 1939 році всі колгоспи Турбова видали колгоспникам на трудодень по 5 кг зерна і по 1,5 крб. грішми.

Істотні зміни сталися і в розвитку промисловості Турбова. В 1926—1927 рр. на базі старого підприємства видобутку каоліну, яке не працювало з часів імперіалістичної війни, спорудили завод. У перший рік своєї роботи він дав країні 5 тис. тонн кускового каоліну. Потужність підприємства зростала і на кінець 1937 року досягла майже 38 тис. тонн каоліну на рік. Починаючи з 1935 року, систематично перевиконував виробничі завдання цукровий завод. В останньому передвоєнному році він виробив понад план 26 тис. цнт цукру.

Широкого розмаху у Турбові набув стахановський рух. Першою послідовницею передових методів праці на цукровому заводі стала бригада вестонників на чолі з І. С. Откидачем та Т. В. Безвершуком. Вестонники перейшли на обслуговування чотирьох апаратів замість двох, що забезпечило підвищення продуктивності праці на 200 проц. До кінця 1936 року на цукровому заводі стахановцями стали 41, а на каоліновому — 140 чоловік. Трудові рекорди окремих передовиків підготували умови для переходу на стахановські методи праці цілих бригад, цехів і змін. У 1937—1938 рр. на ці методи перейшли зміни каолінового заводу, очолювані комуністами Л. Г. Александровой і Г. І. Поповим.

В 1935—1938 рр. збудували два дитячі садки на 100 місць, два клуби. Село електрифікували й радіофікували, встановили телефонний зв’язок.

Зросла мережа медичних закладів, поліпшилась охорона здоров’я трудящих. 1930 року відкрили районну лікарню і поліклініку. Населення лікували кваліфіковані лікарі.

На основі докорінних змін, що відбулися в економіці, зросла громадсько-політична активність трудящих Турбова. 1 серпня 1929 року в селі пройшов багатолюдний мітинг трудящих, на якому вони засудили агресивні дії імперіалістичних держав. Проявляючи турботу про зміцнення збройних сил Країни Рад, жителі села у 1929—1930 рр. добровільно відраховували свій одноденний заробіток у фонд РСЧА, зібрали кошти на будівництво літака «Турбівщина».

Складовою частиною соціалістичних перетворень була культурна революція, яка докорінно змінила зміст духовного життя трудящих. Глибокі зміни в Турбові відбулися насамперед у народній освіті. В 1929 році в селі працювали дві семирічні загальноосвітні школи, при цукровому й каоліновому заводах відкрили курси підготовки робітничої молоді до вступу до вищих навчальних закладів. 1934 року одна з семирічних шкіл стала середньою. За п’ять останніх довоєнних років середню освіту здобули 310 юнаків та дівчат села. В організацію навчального процесу середньої ніколи багато зусиль і досвіду доклав один з перших заслужених вчителів УРСР В. М. Пилипенко.

В цей період споруджено сільський будинок культури, при всіх клубах працювали бібліотеки з книжковим фондом понад тис. примірників, демонструвалися кінофільми.

22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна. Вже першого дня її 27 турбівців, у т. ч. 13 жінок, подали заяви про добровільну відправку на фронт. 20 липня 1941 року німецькі війська окупували Турбів. За найменшу провину фашисти тяжко карали, а то й убивали. На очах односельців гітлерівці повісили П. Р. Цюпу за те, що плюнув у вічі поліцаєві, який насильно гнав до Німеччини його дочку. За період окупації було вивезено в німецьке рабство 174 молоді жителі села.

Проте ворогам не вдалося зламати волю радянських людей. В перший рік окупації патріоти Турбова створили підпільну антифашистську організацію на чолі з колишнім бухгалтером дитячого садка Н. І. Музикант. До групи увійшли лікар В. О. Бабій, пасічник відділку радгоспу П. К. Дробович, санітарка М. К. Дробович, фельдшер колгоспу І. Ю. Петель, акушерка Г. І. Пузир-Борецька, коваль колгоспу К. І. Сернецький та ін. Підпільникам вдалося налагодити зв’язок з нелегальною комуністичною організацією у Вінниці, з партизанським загоном ім. Щорса. Члени групи були зв’язковими та розвідниками партизанського загону, розповсюджували серед населення антифашистські листівки, переховували та лікували партизанів, втікачів з полону, воїнів Червоної Армії, постачали партизанський загін зброєю, ліками й продуктами харчування. Явочна квартира знаходилась у пасічника П. К. Дробовича. Дехто з турбівців, зокрема А. А. Ржетецький, брав безпосередню участь у бойових операціях партизанського загону ім. Щорса, підтримуючи водночас зв’язки з турбівським підпіллям. Вдалося також зв’язатися з підпільниками села Нової Греблі, з партизанським загоном ім. Чапаева, що діяв на території Турбівського району.

В шостому класі Турбівської середньої школи до війни вчилась Олена Яворська. Коли почалася війна, Олена стала зв’язковою партизанського загону «За Батьківщину». Під час виконання одного з бойових доручень командування її разом з дядьком підпільником Р. Р. Закревським та його сім’єю схопили фашисти. Гітлерівці закатували радянських патріотів у Шабельнянському лісі. Тепер ім’я Олени Яворської носить піонерська дружина цієї школи.

14 березня 1944 року прийшло довгождане визволення — частини 183-ї та 70-ї гвардійських стрілецьких дивізій 2-го Українського фронту вибили гітлерівців з Турбова. В цей день, виконуючи бойове завдання (зірвати залізничний міст на перегоні Турбів—Гуменна і тим перешкодити вивезенню німцями награбованого майна), героїчно загинули бійці Червоної Армії М. П. Кириченко і А. П. Труфаленко. В боротьбі з фашистськими загарбниками віддали своє життя понад 300 громадян Турбова. їх імена увічнені земляками на меморіальній дошці. На честь загиблих воїнів Червоної Армії турбівці спорудили пам’ятник. За виявлений героїзм і мужність під час Великої Вітчизняної війни 139 мешканців села нагороджено орденами і 437 — медалями Радянського Союзу. Орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни та кількома медалями відзначено підполковників — льотчика П. 3. Клецька і розвідника Т. Ф. Заданюка. Орденами і медалями відзначила країна військову мужність І. К. Чулого, Д. П. Шаворського та ін. Тепер їх портрети можна побачити в кімнаті бойової слави Турбова.

Руйнування і злидні залишили окупанти. Підприємства й колгоспи, школи й медичні заклади, бібліотеки й клуби села пограбовано, а 59 будинків зруйновано. Окупанти знищили або вивезли до Німеччини всю колгоспну худобу.

Не гаячи часу, трудящі Турбова зразу ж взялися заліковувати рани війни. На допомогу їм стали 750 колишніх воїнів, серед них 58 комуністів, які повернулися додому після війни. Щоб швидше відбудувати господарство, колгоспники ділилися з артіллю усім, що мали: худобою, щоб відновити тваринницькі ферми, насінням, щоб засіяти колгоспну землю; вони виводили на поле своїх корів, орали й боронували ними землю. На цукровому заводі, який ще не став до ладу, організували виготовлення запасних частин до тракторів і реманенту. Спільними зусиллями трудящих селища першу посівну кампанію, а потім і жнива було проведено вчасно. Помітних успіхів добилися працівники сільського господарства в наступні роки.

У 1950 році досягли довоєнного рівня продуктивності тваринництва колгоспи ім. Петровського та «Нове життя». Цього року їх об’єднали в одну артіль ім. Калініна

Чимало зроблено в ці роки й для відбудови промислових підприємств. У 1945— 1947 рр. стали до ладу каоліновий і цукровий заводи. 1946 року в приміщенні відгодівельного пункту відкрили завод виробництва скла для потреб цукрових підприємств Вінницької області. Сировиною були місцевий кварцевий пісок, каолін і торф. Під керівництвом партійних організацій робітничі колективи не тільки подолали труднощі, а й успішно виконали завдання четвертого п’ятирічного плану. В 1950 році цукровому заводу присуджено перехідний Червоний прапор та грошову премію Міністерства харчової промисловості СРСР і ВЦРГІС, а також присвоєно звання заводу відмінної якості.

В цей період у Турбові було споруджено міжколгоспну електростанцію, в будівництві якої велику допомогу подав колектив цукрового заводу. Ремонтували старі і зводили нові житлові будинки. Почали безперебійно працювати магазини, заводські їдальні, шкільні буфети. Налагодили роботу медичні заклади.

В загальному плані відродження народного господарства важливе місце посідало культурне й побутове будівництво на селі. Вже у перший рік визволення від окупантів відкрилися школи. Під час суботників і недільників населення відремонтувало навчальні приміщення, виготовило парти й столи. Відновили роботу лікарня і поліклініка, почали працювати дитячі садки. В 1949 році медичні заклади були зміцнені кваліфікованими працівниками, що дозволило значно поліпшити медичне обслуговування населення. Дещо гірше працювали в перші повоєнні роки клуби. Якщо бібліотеки зразу відновили свою роботу (їм значну допомогу подали учні, збираючи книжки серед населення), то клуби довгий час працювали з перебоями — їх зали і фойє засипали зерном і цукром: не вистачало складських приміщень. Але в 1950 році все нормалізувалося.

Організаційно зміцнів у цей період колгосп ім. Калініна. 1957 року його реорганізували у два відділки радгоспу новоствореного Турбівського цукрокомбінату.

В 50-і роки трудові колективи промислових підприємств Турбова багато уваги приділяли нарощуванню виробничих потужностей, підвищенню якості продукції. Лише з 1951 по 1954 рік річний приріст продукції на каоліновому заводі збільшився у два рази. В 1958 році завод дав 43,5 тис. тонн каоліну. Одночасно підприємство освоювало виробництво більш якісної продукції — активованого каоліну-порошку, який широко використовують для виробництва штучної шкіри, гумових виробів, будівельного картону, антисептичних препаратів тощо. Щорічно збільшуючи темпи виробництва, цукровий завод у 1958 році дав 168 тис. цнт цукру, на 99 тис. цнт більше, ніж у 1950 році. Інженерно-технічний персонал склозаводу в цей час розробляв технологію виробництва посуду та інших виробів із скла. В 1957 році почав працювати райхарчокомбінат.

В 1956 році Турбів став селищем міського типу, а сільська Рада — селищною Радою депутатів трудящих. У березні 1959 року ліквідували Турбівський район, а селище Турбів підпорядкували Липовецькому району. Турбів продовжував зростати як промисловий і культурний центр. Нарощували темпи діючі, виникали нові підприємства. 1960 року на базі колишньої МТС відкрили завод чавунних водопровідних труб. У 1963 році він виготовив для колгоспів 3717 тонн продукції. Наступного року підприємство реорганізували в машинобудівний завод, який виготовляє поливно-мийні машини. До кінця року він випустив 550 машин. В результаті реконструкції цукрового заводу, здійсненої в 1962 році, значно зросла його потужність. В 1965 році підприємство виробило 364 тис. цнт цукру, або у 5 разів більше проти 1950 року і в 6 разів більше, як у 1913 році. Колектив цукрокомбінату достроково виконав завдання семирічного плану. На кінець семирічки в чотири рази зросла потужність склозаводу. В цей період він перейшов на виробництво сортового посуду та кольорового скла. Першими освоїли складний процес шліфування посуду робітниці заводу В. В., Л. 3. і К. 3. Куники.

В досить потужне підприємство з високою енергетично-технічною озброєністю перетворився радгосп цукрокомбінату. В 1959 році тут працювали 59 тракторів, 16 комбайнів, 47 автомашин та інша техніка.

Готуючи гідну зустріч 50-річчю Великого Жовтня та 100-річчю з дня народження В. І. Леніна, трудящі селища доклали багато зусиль до того, щоб достроково виконати завдання восьмої п’ятирічки. Машинобудівний завод виконав п’ятирічний план до 6 серпня 1970 року. Його продукція здобула світове визнання. Вироби заводу можна побачити в містах Болгарії, Югославії, Афганістану, Алжіру, Монголії та інших країн. На Міжнародній виставці ««Інтерпобутмаш-1968» машина заводу ПМ-130 була удостоєна диплома 1-го ступеня. В 1970 році колектив заводу розпочав освоєння серійного виробництва нової універсальної машини КО-705 на базі трактора Т-40 А. Достроково, в липні 1970 року, виконав п’ятирічний план каоліновий завод. Щорічно добиваються високих показників робітники радгоспу Турбівського цукрокомбінату. В 1966—1969 рр. урожай зернових тут становив 30,2—31,1 цнт з кожного гектара, маточних буряків — 227—397 цнт, виробництво м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь — 58,8—96,5 цнт, а молока — по 514—532 центнери.

Такі виробничі досягнення стали можливими завдяки трудовому героїзмові робітників, інженерів і техніків, передовиків виробництва, яких у Турбові за останнє десятиріччя виросло чимало. Героїчний вчинок здійснив 1960 року колишній працівник Турбівського цукрового заводу А. Ф. Кричківський, який разом із трьома однополчанами 49 днів перебував на баржі у водах Тихого океану. Нині А. Ф. Кричківський працює інженером Київського ордена Леніна заводу «Ленінська кузня», колектив якого ще в 1960 році назвав його почесним робітником підприємства. Багато передовиків турбівських підприємств відзначені урядовими нагородами. Головному механікові цукрового заводу В. Р. Маєвському присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, а коваля заводу О. С. Харченка, колишнього директора каолінового заводу 3. П. Перейму — нагороджено орденом Леніна.

Швидке зростання промисловості зумовило високі темпи розвитку селища. Замість колишніх селянських хат під солом’яними стріхами в селищі тепер 1558 добротних житлових будинків, серед них багато котеджів та двоповерхових жител. Будівництво житлового фонду в селищі здійснюється також на кошти промислових підприємств. Тільки після війни каоліновий завод збудував 9, цукрокомбінат — 6, машинобудівний завод — 7 і склозавод — 3 двоповерхові житлові будинки. 1160 будинків споруджено індивідуальними забудовниками. До послуг населення 14 продуктових, 7 промтоварних, 2 книжкові магазини, чайна та 3 їдальні, хлібозавод потужністю 12 тонн хлібобулочних виробів у день тощо. В розпорядженні турбівців чудові місця відпочинку — селищний парк, лісові дачі, 220 га ставу. Поруч з селищем, у мальовничому місці «Лісова поляна», збудовано піонерське місто-табір, де відпочивають діти робітників і дуже часто — піонери братніх соціалістичних країн. Турбівську лікарню розширено до 125 місць, відкрито додатково дитяче відділення, поліклініку, медичні пункти на підприємствах, дві аптеки, чотири дитячі садки. Тепер загін медичних працівників нараховує 65 фахівців вищої і середньої кваліфікації.

Відчутні зміни сталися на ниві народної освіти. Якщо в 1954 році в селищі працювало 80 спеціалістів різного профілю, то тепер — близько 280 чоловік. Більше половини населення має вищу, середню й неповну середню освіту. Робітнича молодь вчиться у вечірній середній школі, а діти — в загальноосвітніх середній і восьмирічній школах. 1970 року в усіх навчальних закладах Турбова вчилося 1343 чоловіка, працювало 68 вчителів. У складі педагогічних колективів — досвідчені вчителі. Сотні вихованців турбівських шкіл стали інженерами, лікарями та іншими спеціалістами народного господарства, у т. ч. вченими. Серед них М. Г. Трохимчук — генерал-майор інженерно-технічної служби.

Трудящі Турбова пишаються своїми культурно-освітніми закладами. Книжковий фонд чотирьох бібліотек селища нараховує понад 150 тис. книг. На кожного жителя Турбова припадає 20 прочитаних книг у рік. Значну роботу в розвитку народної художньої самодіяльності здійснюють будинок культури і клуби. Хоровому колективу будинку культури Турбівського цукрокомбінату присвоєно звання заслуженого народного хору. Великою любов’ю у глядачів користуються танцювальні ансамблі та естрадний оркестр. При будинку культури цукрокомбінату працює також хор учнів 5—6 класів, духовий оркестр з учнів 6—7 класів, кінотеатр «Чайка», який обслуговують учні.

Повсякденно дбає про розвиток усіх ділянок господарського і культурного життя Турбівська селищна Рада. В семи постійно діючих комісіях Ради працює 87 чоловік. Серед депутатів селищної Ради — 46 комуністів і 7 комсомольців. Всього у Турбові 330 комуністів, об’єднаних у дев’яти первинних партійних організаціях. 633 чоловіка налічується в комсомольській організації селища.

Зростає, гарнішає Турбів —селище робітників.

Большая Советская Энциклопедия 1969 — 1978 гг.

Турбов, посёлок городского типа в Липовецком районе Винницкой области УССР. Расположен в 25 км к С.-В. от Винницы, на р. Десне (приток Южного Буга). Конечный пункт железнодорожной ветки от линии Казатин — Винница. Заводы: сахарный, машиностроительный, стекольный, каолиновый.

Перечень метрических книг по с. Турбов хранящихся в ГАВиО

1. Київська губернія
2. Київська єпархія
3. Свято-Дмитрівська церква с. Турбів Бердичівського повіту Київської губернії
4. с.Турбів
5. Народження: 1854-1856: ф.904, оп.27; спр.156; 1875: ф.904, оп.27,спр.192; 1876: ф.904, оп.27, спр.193; 1877: ф.904, оп.27, спр.194; 1878: ф.904, оп.27, спр.195; 1880-1882, 1884-1886: ф.904, оп.20, спр.12; 1887-1890: ф.904, оп.20, спр.23; 1891, 1893-1897: ф.904, оп.20, спр.35; 1898-1900: ф.904, оп.20, спр.50; 1901-1902, 1904-1906: ф.904, оп.20, спр.58; 1903: ф.904, оп.20, спр.101; 1908-1911: ф.904, оп.20, спр.71; 1912-1914, 1916-1917: ф.904, оп.20, спр.86; 1915: ф.904, оп.20, спр.110;
6. Шлюб: 1854-1856: ф.904, оп.27; спр.156; 1875: ф.904, оп.27, спр.192; 1876: ф.904, оп.27, спр.193; 1877: ф.904, оп.27, спр.194; 1878: ф.904,оп.27, спр.195; 1880-1882, 1884-1886: ф.904, оп.20, спр.12; 1887-1890: ф.904, оп.20, спр.23; 1891, 1893-1897: ф.904, оп.20, спр.35; 1898-1900: ф.904, оп.20, спр.50; 1901-1902, 1904-1906: ф.904, оп.20, спр.58; 1903: ф.904, оп.20, спр.101; 1908-1911: ф.904, оп.20, спр.71; 1912-1914, 1916-1917: ф.904, оп.20, спр.86; 1915: ф.904, оп.20, спр.110;
7. –
8. Смерть: 1854-1856: ф.904, оп.27; спр.156; 1875: ф.904, оп.27, спр.192; 1876: ф.904, оп.27, спр.193; 1877: ф.904, оп.27, спр.194; 1878: ф.904,оп.27, спр.195; 1880-1882, 1884-1886: ф.904, оп.20, спр.12; 1887-1890: ф.904, оп.20, спр.23; 1891, 1893-1897: ф.904, оп.20, спр.35; 1898-1900: ф.904, оп.20, спр.50; 1901-1902, 1904-1906: ф.904, оп.20, спр.58; 1903: ф.904, оп.20, спр.101; 1908-1911: ф.904, оп.20, спр.71; 1912-1914, 1916-1917: ф.904, оп.20, спр.86; 1915: ф.904, оп.20, спр.110;
9.
10. —

1 комментарий

  1. Аріна:

    Зразу видно що статтю писала людина абсолютно радянська, проросійська… Українські націоналісти тут постають в найгіршому світлі, також антихристянські натяки видно між рядками… Автор рафінований прихильник ссср,комунізму,Леніна і всього іншого пов’язаного з цим(((

Ваш комментарий