Полтавська область

У часи Київської Русі Полтавщина була далекою периферією Переяславського князівства. На кінець ХІІ ст. у межах сучасної області існувало кілька міст, які першими потерпіли від навали монголо-татарських орд хана Батия в 1238 – 1241 рр. Переяславська земля більш ніж сторіччя стає васалом Золотої Орди, а з 1362 р. потрапляє під владу Великого князівства Литовського. Після об’єднання Польщі і Литви в 1569 р. у Річ Посполиту Полтавщина була її далекою і найменш заселеною східною окраїною. На території Полтавщини утворились великі феодальні володіння, зокрема польського магната Яреми Вишневецького.

Після Андрусівського перемир’я у 1667 р., згодом підтвердженого “Вічним миром” у 1686 р., Лівобережна Україна і зокрема Полтавський край три сторіччя входили до складу Російської імперії. Під час Північної Війни Полтавщина була одним з місць вирішальних битв між Росією і Швецією. У битві під Полтавою 27 червня 1709 р. російські війська здобули перемогу над армією Карла XII, перекресливши тим самим плани гетьмана Мазепи на визволення з під царської влади.

Після ліквідації української автономії – Гетьманщини – на початку 1780-х років упродовж двох десятиліть у межах Полтавщини відбулася ціла низка територіально-адміністративних перетворень. На початку ХІХ ст. Малоросійська губернія була ліквідована і натомість утворені Полтавська та Чернігівська губернії. Полтавська губернія створена 1802 р. і існувала до початку 1920-х років.

22 вересня 1937 року утворена Полтавська область у складі 45 районів та двох міст. У 1937 році на території Полтавської області діяло 224 промислові підприємства та 312 кооперативних промислових артілей. На початок 1938 року в області нараховувалося 2 727 колгоспів, за якими було закріплено 3238,7 тисяч гектарів орних земель.

Під час нацистської окупації територія Полтавської області входила до райхскомісаріату «Україна», її було включено до генеральної округи Київ, що складалася з 26 ґебітів. Полтавщина була поділена на 12 ґебітів.

Після вигнання з території Полтавщини нацистських окупантів вона і далі залишалася поділеною на 44 довоєнні сільські райони.

У 1957 році були ліквідовані Петрівсько-Роменський та Покровсько-Багачанський райони.

У 1962 році після укрупнення сільських районів залишилось 14 районів. У 1965 році деякі з них були відновлені до 19, а у 1966 році відновилось ще 6 районів.

Після численних змін меж на 1 січня 1968 року область поділялася на 25 районів. У її межах було 12 міст, 18 селищ міського типу, 3 робітничі селища та 2 224 сільські населених пункти.

17 липня 2020 року були ліквідовані Пирятинський, Гребінківський, Оржицький, Хорольський, Чорнухинський, Лохвицький, Гадяцький, Котелевський, Шишацький, Семенівський, Глобинський, Козельщинський, Новосанжарський, Машівський, Кобеляцький, Диканський, Решетилівський, Великобагачанський, Чутівський, Зіньківський та Карлівський райони. Їхня територія ввійшла до складу укрупнених Лубенського, Полтавського, Миргородського та Кременчуцького районів.