Меню Закрыть меню Историко-генеалогическая
база данных Украины

Гурзуф

Административно-территориальное деление

Гурзуф (укр. Гурзуф) — поселок, городского типа, центр поселкового совета, подчинен Ялтинскому городскому совету Автономной Республики Крым. В ХІХ столетии село Ялтинского уезда Таврической губернии.

Гурзуфскому поселковому совету подчинены поселки Даниловка, Линейное, Партизанское и поселок городского типа Краснокаменка.

Поселок относится к историко-этнографическому региону Таврия.

История городов и сел УССР 1971 год

Гурзуф — селище міського типу, підпорядковане Ялтинській міськраді, центр селищної Ради. Розташований на Південному березі Криму, за 16 км на північний схід від Ялти, за 69 км від обласного центру. Зв’язаний з ними та з іншими населеними пунктами автошляхами. На березі моря — пристань для катерів. Населення — 9,9 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані смт Краснознаменка та села Данилівка, Лінійне, Партизанське.

Вважають, що назва селища походить від латинського ursus (ведмідь). Важка горбата маса східної гори Аюдаг (Ведмідь-Гора), вкритої лісами й чагарниками, що виступає своїм мисом далеко в море, має форму відпочиваючого гігантського ведмедя (висота —572 м, довжина — близько 2,5 км).

Територія Гурзуфа та його околиць була заселена понад 30 тис. років. Поблизу села Партизанського знайдені крем’яні знаряддя доби раннього палеоліту. Про те, що тут жили люди в III, II і І тисячоліттях до н. е., свідчать знайдені в районі Гурзуфа поселення часів неоліту і бронзи, а також таврські поселення і могильник. Тут же розкопано рештки античного поселення III ст. до н. е. — ІІ—IV ст. н. е., де збереглася плита з давньогрецьким написом.

Поблизу Гурзуфа і на його території відомі 4 середньовічні могильники V—VI, VI—VII, VIII—X ст., поселення й фортеця Горзувіти, побудована, за свідченням візантійського історика Прокопія Кесарійського, в VI ст. візантійським імператором Юстініаном IІ. Під час розкопок у 1959—1963 pp. виявлено залишки укріплення, житлових будинків та великої базиліки VI ст. Арабський географ Ібн-Едрисі повідомляв, що в XII ст. Гурзуф (Горура) був торговельним приморським містом. Таким же залишався він (Орзовіум, Горзовіум) і під владою генуезців, які мали тут свого консула та адміністрацію.

1472 року, повертаючись з Індії, в Гурзуфі побував відомий російський мандрівник Афанасій Нікітін. У своєму творі «Ходіння за три моря» він писав: «…і занесло нас Баликасе (Балаклава), а звідти Ткюрзафу (Гурзуф) і тут стояли ми 5 днів».

Після загарбання Криму Туреччиною 1475 року Гурзуф втратив своє колишнє значення. Турки розмістили тут свій гарнізон. Більшість населення в той час становили нащадки візантійських греків. 1778 року їх виселено з Південного берега, устілий  Гурзуф заселили  татари.   Землі,  що прилягали до нього,  стали власністю хана і були здебільшого подаровані або продані приватним особам. Коли приєднали Крим до Росії, ці землі відвели полковнику Д.Є. Леслію. Оскільки межі землеволодінь місцевого населення й нового власника не були точно встановлені, почалися тяжбн, що тривали кілька років.

Наприкінці XVIII ст. Гурзуф являв собою невелике сільце з населенням 179 чоловік, які належали до розряду казенних селян і займалися садівництвом та землеробством. 1808 року новоросійський генерал-губернатор А.Е. Рішельє придбав ділянку землі в гирлі ріки Авувди, заклав парк і збудував будинок зі службами. Цей маєток 1823 року купив один з найбільших землевласників Росії — новоросійський і бессарабський генерал-губернатор М. С. Воронцов.

На той час кількість населення в селі дещо зросла — тут налічувалося 124 ревізькі душі, що проживали в 40 дворах. 1834 року землі Воронцова придбав сенатор Фундуклей і збудував тут 1847 року виноробний підвал, де щорічно вироблялося близько 3 тис. відер вина.

У першій половині XIX ст. в Гурзуфі діяла приватна верф парусних суден. 1846 року збудовано 2 такі судна.

Мальовнича природа Гурзуфа приваблювала багатьох діячів культури. У серпні — вересні 1820 року з родиною генерала М. М. Раєвського три тижні тут провів О. С. Пушкін. Гурзуф і Крим справили на поета дуже сильне враження, він понад десять років звертався у своїй творчості до кримської тематики. Незабаром після О. С. Пушкіна в Гурзуфі побував І. М. Муравйов-Апостол (батько декабристів І.І., М. І. та С. І. Муравйових-Апостолів), який написав книгу «Подорож по Тавріді в 1820 році». 1825 року Гурзуф відвідали О. С. Грибоедов і польський поет Адам Міцкевич, який працював тут над своїми «Кримськими сонетами». Відвідували Гурзуф і художники, зокрема брати Г. Г. та М. Г. Чернецови; вони зробили під час подорожі багато етюдів та ескізів.

З 80-х років XIX ст. Гурзуф почав перетворюватися на буржуазно-поміщицький курорт. 1881 року маєток Фундуклея придбав підприємець Й. І. Губонін, який нажив великий капітал на будівництві Лозово-Севастопольської залізниці. Переслідуючи комерційну мету, Губонін спорудив тут готелі, ресторан, улаштував електричне освітлення, провів телефон, упорядкував парк, установив у ньому мальовничі фонтани.
Наприкінці XIX ст. цей курорт став найупорядкованішим на Південному березі Криму. Медичний персонал його складався з двох лікарів і бабки-повитухи, обслуга — з 300—500 чоловік, через дорожнечу курортників було небагато: 1894 року — 900, 1900 — 1558 чоловік.

Уже 1885 року в Гурзуфі проживало 949 чоловік, а за переписом 1897 року — 15577. Поряд із садівництвом та виноградарством жителі села почали займатися тютюнництвом, дрібною торгівлею. Йшов процес роздрібнення земельних ділянок. 1884 року тут було, крім 242 державних селян, 19 власників землі. На початку XX ст. на одну чоловічу душу землеробського населення припадало 0,9 десятини землі.

У другій половині XIX ст. в селі було кілька магазинів і їдалень, кав’ярня, дві пекарні, що обслуговували приїжджих і місцеве населення. Будинки споруджувалися без плану й додержання санітарних норм, вулиці виходили криві, вузькі, невпоряджені. Медичних закладів у селі до Жовтневої революції не було. Найближча лікарня знаходилася за 15 верст від Гурзуфа — у волосному центрі Дерекої. Переважна більшість населення залишалася неписьменною. За даними 1885 року, тут діяло 3 нижчі школи. У 1899 і 1907 pp. відкрито два земські училища.

У другій половині XIX і на початку XX ст. в Гурзуфі відпочивали, лікувались і працювали відомі письменники, художники, артисти, композитори. 1876 року М. О. Некрасов, 1879 — М. П. Мусоргський, у якого подорож по Південному Криму викликала велике творче піднесення. 1900 року А. П. Чехов купив у Гурзуфі поблизу пристані невеличкий будиночок, якого згодом заповів своїй дружині – артистці Московського художнього театру О. Л. Кніппер-Чеховій; тут вів почав працювати над п’єсою «Три сестри» (у дні сторіччя від дня народження письменника I960 року на будинку встановлено меморіальну дошку). 1910 року художник К.О. Коровін збудував на березі моря дачу-майстерню; у нього бували І.Ю. Рєпін, В.І. Суриков, О.М. Горький, Л.М. Андреев, О.І. Купрін, Д.М. Мамін-Сибіряк, Ф.І. Шаляпін.
Тепер — це Будинок творчості ім. К.О. Коровіна Художнього фонду СРСР, де відпочивають і працюють радянські та зарубіжні художники.

У роки першої світової війни, у зв’язку із зростанням дорожнечі на продукти харчування й скорочення збуту вин і фруктів — основних продуктів виробництва Гурзуфа — становище найбіднішого населення було дуже тяжким. Переважна більшість його  голодувала.
Незабаром після Лютневої буржуазно-демократичної революції жителі села надіслали своїх представників до Дерекойської волосної Ради.

Велика Жовтнева соціалістична революція активізувала трудящі маси. Розгорнулася боротьба за встановлення влади Рад. Пожвавив свою роботу клуб, активним учасником діяльності якого був І.І. Подвойський, брат відомого партійного й радянського діяча М.І. Подвойського. До кінця 1917 року гурзуфські більшовики оформилися в партійну групу, що підтримувала зв’язки з Ялтинською більшовицькою організацією.

Восени і взимку 1917 року по всьому Південному березі Криму сконцентрувалися поміщики й капіталісти — втікачі з центральних губерній Росії. Збирала сили місцева контрреволюція, підтримувана угодовцями. У зв’язку з цим боротьба за встановлення Радянської влади була дуже складною й напруженою.

16 січня 1918 року в Гурзуф прибули К.К. Вагул та інші моряки Чорноморського флоту, відряджені Севастопольським військово-революційним комітетом на допомогу ялтинським більшовикам. Було створено Раду робітничих і солдатських депутатів. Першим головою ревкому став І.І. Подвойський.

Революційний комітет і Рада багато зробили для встановлення революційного порядку: взяли на облік зброю, організували охорону маєтків, що оточували Гурзуф, на місцеву буржуазію наклали контрибуцію у сумі 2 мли. крб., безробітним подавали допомогу продовольством, відкрили безплатну амбулаторію. Головний комісаріат у справах націоналізації маєтків Криму 19 лютого націоналізував приватні маєтки, призначивши для управління ними комісара та комісію з 5 чоловік. Було вжито заходів щодо організації весняних сільськогосподарських робіт.

19 квітня 1918 року відбувся з’їзд сільських і селищних Рад Дерекойської волості Ялтинського повіту. Першим доповідав делегат Гурзуфа, який повідомив, що місцева Рада складається з 27 членів, виконком — з 5, що при Раді працюють відділи: земельний, лісовий, освіти, опіки, охорони села і революційний трибунал.

Наприкінці квітня 1918 року Гурзуф захопили німецькі окупанти, а в листопаді — англо-французькі інтервенти й білогвардійці. У квітні 1919 року після вигнання їх у Гурзуфі відновлено Радянську владу; звову діяли ревком і партійний осередок. Під їх керівництвом розгорнулося господарське і культурне будівництво на селі. Воно проходило в жорстокій класовій боротьбі з місцевими багатіями і татарськими буржуазними націоналістами, які тероризували радянських активістів. У червні Гурзуф захопили денікінці. Заможна частина татарського населенвя подавала всіляку допомогу білогвардійським військам.

Після розгрому врангелівщини радянськими військами в Гурзуфі 15 листопада 1920 року створено районний ревком, влада якого поширювалася на населені пункти й колишні приватні маєтки від Артеку до Ай-Давиля. 7 грудня створево Гурзуфський сільський ревком, 9 грудня оформився партійний осередок. Для подання допомоги відділам ревкому більшовицький осередок 413-го стрілецького полку виділив своїх комуністів.

На базі націоналізованих маєтків у листопаді й грудні 1920 року організовано радгоспи «Гурзуф», «Буюрнус», «Болгатур». Уже весною 1921 року на засіданві голів ревкомів Гурзуфа й сусідніх сіл вирішено створити ударні групи для обробітку радгоспних виноградників. 300 чоловік, взявши участь у суботнику 11 грудня 1920 року, упорядкували й очистили парк і вулиці.

За рішенням ревкому між родинами червоноармійців і найбіднішим населенням було розподілено лишки майна та продовольства, відібрані у буржуазії; 14 робітничих родин переселено в квартири, що раніше належали експлуататорам. Незважаючи на важке продовольче становище, жителі Гурзуфа на мітингу 12 лютого 1921 року вирішили допомогти робітникам Донбасу, щоб «якнайшвидше ліквідувати господарську розруху, щоб спустошена війною Батьківщина могла швидше приступити до мирної праці й щасливого життя». У радгоспі «Буюрнус» відкрилися клуб та їдальня.
Ревком організував безплатну медичну допомогу населенню, роботу шкіл і центральної бібліотеки.

На початку серпня 1921 року проведено перші вибори до Гурзуфської Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. її головою обрано С.Д. Макарчикова, члена партії з 1904 року.

Раз у раз на село вчиняли нальоти білобандити, що переховувалися у горах, тому питання боротьби з бандитизмом залишилися в центрі уваги органів влади. Відбудова господарства ускладнювалась і голодом. Голодувало майже все трудове населення Гурзуфа — близько 1800 дітей і дорослих. Ялтинська окружна комісія допомоги голодуючим відкрила у Гурзуфі дитячий харчувальний пункт на 150 чоловік, де на квітень 1922 року продовольчу допомогу одержали 800 дітей і дорослих. Голова ВЦВКу М.І. Калінін, знайомлячись з становищем у Криму, приїздив і до Гурзуфа. 30 червня 1922 року тут відбувся мітинг, на якому виступаючі дякували урядові за допомогу голодуючому населенню, закликали до активної боротьби з голодом, до відновлення промисловості й сільського господарства.

Гурзуфська сільська Рада багато робила для ліквідації кабальних угод на землю, укладених куркулями під час голоду. 1923 року було проведене міжселищне землевпорядкування.

Значна увага приділялася інтернаціональному вихованню трудящих. Гурзуфська селянська конференція 13 лютого 1923 року прийняла резолюцію, що палко вітала «об’єднання всіх трудящих — Союа Радянських Соціалістичних Республік, в якому бачить запоруку наступних перемог і шлях до визволення людства».

Поступово налагоджувалося господарське життя села. 19 вересня 1921 року радгосп «Гурзуф» увійшов до мережі радгоспів обслуговування місцевих курортів. Він мав 112 десятин землі, з них 50 — лід виноградниками. У роки першої світової і громадянської воєн виноградники не оброблялись і їх врожайність 1921 року становила лише 5 — 6 цнт з десятини. Органи Радянської влади дбали про відновлення садів та виноградників, про поліпшення їх обробітку.

Крім радгоспів, у селі виникли й артілі, до яких вступила частина трудового селянства. До грудня 1922 року в Гурзуфі налічувалося 13 артілей, що об’єднували від 7 до 30 чоловік і займалися обробітком виноградників, садів, городів. Для підтримки селянських господарств та відвернення можливості експлуатації з боку непманів, держава через радгоспи видавала їм позички, а врожай винограду закуповували й переробляли радгоспи. Так, у 1922—1923 pp. радгоспи «Гурзуф» та «Буюрнус» закупили у селян і трудових артілей по 3,5 тис. пудів винограду кожний. 1924 року в селі організувалася артіль «Бирлик», наступного року — артіль «Болгатур» і комуна «Артек», 1926 року — артіль «Перше травня». Проте всі вони були дрібними й існували недовго. Крім виробничих об’єднань, діяло Гурзуфське кредитне сільськогосподарське товариство, що охопило на 1 вересня 1924 року 204 селянські двори (всього їх було 267).

З перших же років Радянської влади Гурзуф розвивався і як курорт. 1 січня 1921 року в колишніх буржуазно-поміщицьких курортах на підставі ленінського декрету відкрито два сезонні санаторії для лікування хворих на легеневий туберкульоз. Влітку 1922 року їх передано Головному військово-санітарному управлінню РСЧА, а 8 серпня об’єднана здравниця прийняла першу групу хворих воїнів. Санаторії мали 300 ліжок. До 1925 року вже були обладнані лікувальні кабінети, запроваджувалася методика лікування, в основу якої покладено кліматичні фактори Гурзуфа.

Влітку 1925 року в мальовничій місцевості між Ведмідь-Горою і Гурзуфом Радянський уряд відкрив перший в країні піонерський табір-санаторій Артек. Ініціатором його створення був З.П. Соловйов — заступник народного комісара охорони здоров’я, досвідчений лікар. 1925 року в Артеку відпочило 289 піонерів. Біля самого моря розкинулися їхні білі палатки.

Розвиткові Гурзуфського курорту сприяли природні та кліматичні умови. Від північних вітрів Гурзуф захищає гора Бабуган-яйла з найвищою в Криму вершиною Роман-Кош (1545 м), із заходу — Нікітський хребет, на сході панораму гір завершує Аюдаг (Ведмідь-Гора). У центрі височить Генуезька скеля, східніше — мис Суук-Су зі скелею Шаляпіна. Клімат у Гурзуфі теплий, помірно вологий — літо жарке, зима м’яка, середня температура — — +13°. Гурзуфський пляж — один з кращих на Південному березі Криму. Морські купання —з червня до жовтня, сприятливі сонячні ванни, виноградне лікування —все це завжди приваблювало сюди сотні й тисячі курортників, відпочиваючих.

Значну організаційво-політичну роботу серед трудящих вели комуністи. 1923 року їх було 9, 1924-го — 16 членів і кандидатів у члени партії, 1924 року в селищі працював гурток лікнепу, дві загальноосвітні школи, що мали 7 учителів. Учні забезпечувалися гарячими сніданками, багато хто одержував безплатно одяг. 1928 року споруджено приміщення амбулаторії.

Центром громадсько-політичного й культурного життя в селі був клуб, при ньому працювали бібліотека, кутки Леніна й МОДРу, а також гуртки: профруху, політграмоти, юнацького руху, драматичний, хоровий, сільськогосподарський. Тут читалися лекції, організовувалися вечори художньої самодіяльності, спектаклі. Клуб завоював велику популярпість: 1924 року його щоденно відвідувало 90 чоловік.

1929 року, ще до початку суцільної колективізації, в Гурзуфі виникли сільськогосподарська артіль «Буюрнус», що об’єднала 25 членів, тваринницька — «Приємне побачення» — 15 членів, риболовецька — «Аюдаг» — 17 членів. 1930 року на базі існуючих артілей створено колгосп «Зоря Сходу», перейменований наступного року на «Тсоавіахім».Він об’єднав 8 наймитських,59 бідняцьких і 91 середняцьке господарство і мав 76 га виноградників, 96 га тютюнових плантацій, 18 га садів, 18 голів робочої худоби, 24 корови. Комуністи села багато уваги приділяли організаційно-господарському зміцненню колгоспу. Для кращої розстановки сил було створено 5 бригад з ланками, аа якими закріплено ділянки й реманент. Здійснювалася механізація обробітку грунту. Якщо 1931 року Алуштинська МТС обробляла лише 50 проц. тютюнових плантацій колгоспу, то в 1934 році — всю їх площу. Водночас із зміцненням господарства зростала оплата трудодня. 1938 року вона становила 6 крб. 47 коп. Того року колгосп мав близько 354 тис. крб. грошового прибутку; середня врожайність тютюну досягла 6,9 цнт, винограду — 16,8 цнт з гектара.

До радгоспу «Гурзуф» влилися існуючі раніше «Болгатур» і «Буюрнус». Якщо 1932 року винограду збирали 13,3, 1934-го — 15,8, то 1935-го — уже 29,6 цнт з гектара. Наступного року радгосп «Гурзуф» включено до виноробного комбінату «Масандра». З 418 га належних йому земель 223 га становили виноградники. У радгоспі працювало 350 робітників і службовців. Багато з них добилися великих успіхів у соціалістичному змаганні. Робітник Г.К. Сомов виступив ініціатором стахановського руху серед радгоспників вивокомбінату «Масандра». Завдяки розгортанню стахановського руху, великій організаторській та політико-виховній роботі, що її проводили партійна і комсомольська організації, радгосп у 1937—1939 pp. збирав в середньому по 36,7 цнт з га, план виноробства виконував на 143 проц. 1940 року радгосп демонстрував свої досягвення на Всесоюзній сільськогосподарській виставці і був нагороджений Малою золотою  медаллю.

У передвоєнні роки значно зросло населення Гурзуфа. Якщо 1926 року тут налічувалось 2149 чоловік, то 1939-го — 6115. 22 червня 1929 року Президія ВЦВКу ухвалила постанову про віднесення Гурзуфа до категорії курортних селиш6. Гурзуфська Рада приділяла багато уваги поліпшенню побутових умов жителів — водопостачанню, електрифікації, підтримці санітарного порядку. Після землетрусу у вересні 1927 року, коли було зруйновано 253 селянські будинки, у т. ч. 50 повністю, державна комісія для ліквідації наслідків землетрусу допомогла жителям відремонтувати й побудувати нові житла.

Поліпшувалося медичне обслуговування. 1936 року відкрився пологовий будинок; напередодні війни жителів обслуговували 4 лікарі. 1940 року вдвох середніх школах 36 учителів навчали 838 учнів. Того ж передвоєввого року в селищі працювали 2 масові бібліотеки з фондом 2 тис. книг і журналів. Визначною подією в культурному шитті Гурзуфа стяло відкриття 1938 року за ініціативою членів колгоспу «Тсоавіахім» меморіального будинку-музею О.С. Пушкіна, де 1820 року в родині Раевських жив великий поет.

у 30-і роки значно розширилася лікувальна база санаторію РСЧА. Уже 1937 року кільвїсть місць у ньому подвоїлася. За всі довоєнні роки в санаторії лікувалося понад 50 тис. бійців і командирів Червоної Армії. На лікування приїздили учасники громадянської війни, поранені в боях з фашистами в Іспанії, на озері Хасав і річці Халхин-Гол. Завдяки турботі партії й уряду, ЦК ВЛКСМ рік у рік розширювався Артек. За 15 передвоєнних років тут побувало 42 тис. піонерів і школярів з усіх республік Радянського Союзу, а також із республіканської Іспанії.

В авангарді всіх соціалістичних звершень у Гурзуфі йшли комуністи. Серед молоді авторитет завоювали місцеві комсомольці. У передвоєнні роки вони домоглися провідної ролі на виробництві, допомагали парторганізації розгортати соціалістичне змагання й стахановський рух. Кращими в радгоспі «Гурзуф» були комсомольські ланки й бригади.

Мирну творчу працю радянських людей перервав підступний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. З перших днів Великої Вітчизняної війни до лав діючої армії влилася значна частина жителів селища. Німецько-фашистські окупанти увірвалися до Гурзуфа уночі з 6 на 7 листопада 1941 року. Гітлерівці встановили тут велику кількість зенітних і протидесантних гармат, узбережжя мінували.

Багато гурзуфців брало участь у битвах Великої Вітчизняної війни. У боях за Батьківщину полягли смертю хоробрих комісар санаторію РСЧА Д.І. Пастухов, начальники відділень санаторію В.П. Нолеухін, С.Т. Липський, робітник І.Н. Смирнов та ін. У парку санаторію за ініціативою комсомольців на честь загиблих споруджено пам’ятник-обеліск. На меморіальній мармуровій плиті в Артеку викарбувані імена артеківців, що полягли у боях за Батьківщину. Тут же встановлені портрети Тімура Фрунзе, Рубена Ібаррурі, Володі Дубініна, Віті Коробкова, Гулі Корольової, Івана Туркенича.

16 квітня 1944 року війська 323-го гвардійського стрілецького червонопрапорного полку (командир — гвардії підполковник Д.Б. Наджабов) визволили Гурзуф від фашистських окупантів. Гітлерівці завдали великих збитків селищу. Вони вирубали парк, спалили кілька кращих будинків у санаторії РСЧА і в Артеку, вивезли цінне устаткування. На другий день після визволення — 17 квітня — відновила діяльність Гурзуфська селищна Рада.
21 квітня відбувся мітинг жителів селища, на якому комуністи закликали до якнайшвидшої ліквідації наслідків злочинних дій окупантів, до відновлення господарства і здравниць. Уже в квітні в селищі працювали пекарня та їдальня для населення. Відновили роботу амбулаторія, аптека, пошта, 3 магазини. Було відремонтовано приміщення школи.

В травні 1944 року в Гурзуфі створено територіальну партійну організацію у складі 8 чоловік, комсомольську — 12 чоловік. Почалися відбудовні роботи у колгоспі «Тсоавіахім».

Восени 1944 року в Гурзуф приїхали переселенці з Ростовської області. Держава забезпечила їх садибами, квартирами, грошовими позиками та іншими матеріальними засобами для життя й праці. У будинках санаторію РСЧА після визволення Гурзуфа від окупантів почав діяти госпіталь, а в жовтні того ж року відновила роботу здравниця.

У відродженні Артеку брали участь військові частини, що залишилися тут на Відпочинок. 5 серпня 1944 року табір прийняв перших 500 дітей. 1945 року за видатні заслуги в справі вихованая м оздоровлення піонерів та школярів, у зв’язку з 20-річчям, Артек нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. 1954 року винесено рішення про будівництво Артеку за генеральним планом; для здійснення його  створено   будівельне   управління. За 18 років воно виконало робіт на 25 млн. крб. Побудовані   табори  «Морський», «Узбережний», «Гірський», а також палац піонерів, спортивний комплекс, будинок піонерського навчання. Група архітекторів і будівельників на чолі з автором проекту нового Артеку О. Г. Полянським удостоєна Державної премії.

З розширенням Артеку   зростав   кількість відпочиваючих у ньому дітей. 1960 року тут побувало 7242, а 1972-го — понад 25 тис. дітей сімдесяти національностей і народностей нашої Батьківщини, а також із 51 зарубіжної країни. Великою дружною сім’єю живуть вони. Життя їх цікаве, змістовне і по-справжньому творче. Діти тут навчаються, займаються спортом, туризмом, беруть участь у різних гуртках: будують моделі кораблів і ракет, пишуть вірші, грають на музичних інструментах, співають своїх артеківських пісень, розшукують колишніх артеківців — героїв Великої Вітчизняної війни, дружать з прикордонниками. Все це служить справі виховання майбутніх будівників комуністичного суспільства, дав широкий простір для розвитку талантів. Уславлену на весь світ всесоюзну дитячу здравницю відвідали в рівні часи видатні діячі братніх комуністичних і робітничих партій, діячі культури. Серед них: Клара Цеткін, Аярі Барбюс, Пальміро Тольятті, Моріс Topeз, Вальтер Ульбріхт, Хо Ші Мін. Бували й бувають тут глави урядів і держав, що приїздять до СРСР з візитом дружби.

В Артеку трудиться 1568 чоловік, 140 з них нагороджені орденами й медалями СРСР. Ордена Леніна удостоена найстаріша вчителька О.О. Лабинцева. Благородна діяльність, спрямована на виховання піонерів і школярів у дусі миру й дружби між народами, здобула високу оцінку міжнародних організацій. 1960 року Всесвітня Рада Миру нагородила Артек почесною грамотою. 1972 року праця колективу Артеку відзначена Ювілейним Почесним Знаком ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС.

Великі зміни сталися за післявоєнні роки в курортному житті Гурзуфа. У санаторії Міністерства оборони СРСР вбудовані нові лікувальні корпуси, водолікарня, клуб, зимовий плавальний басейн, комплекс спортивних споруд. З 1946 року санаторій — здравниця загальнотерапевтпчвого профілю, де успішно лікують захворювання органів дихання, серцево-судинної й нервової системи. За 50 років існування санаторію тут зміцнили своє вдоров’я понад 300 тис. чоловік. У санаторії трудиться великий — близько 500 чоловік — колектив. Лікарі систематично вивчають проблеми кліматолікування. За півстоліття вони виконали понад 200 науково-практичних робіт. Протягом 1971—1973 pp. у здравниці особливого значення надавали науковій організації праці. 95 проп. лікарів і 92 проц. медсестер оволоділи суміжними спеціальностями. Впроваджено чимало удосконалень, що полегшують працю й зменшують затрати робочого часу. В ювілейному ленінському році колектив санаторію завоював високе звання колективу комуністичної праці. 72 чоловіка нагороджені Ленінською ювілейною медаллю.

Здравниця розташована в старовинному й одному з кращих півдепнобережвих парків, де налічується понад 110 видів рідкісних рослин, парк прикрашають численні скульптурні групи і фонтани, серед яких особливо виділяється алегорична композиція «Ніч». Уздовж алеї — скульптурні погруддя Адама Міцкевича, Лесі Українки, А.П. Чехова, Ф.І. Шаляпіна, О.М. Горького. В.В. Маяковського, які відвідували Гурзуфський парк.

15 червня 1959 року в Гурзуфі відкрито міжнародний туристський молодіжний табір «Супутник», що за короткий час завоював велику популярність серед радянської й зарубіжної молоді. У таборі — нові, світлі корпуси, затишні будиночки, спортивні майданчики, гарний пляж. Узимку тут відпочивають 160, влітку — близько 500 чоловік за аміну.

У роки післявоєнних п’ятирічок успішно розвивалася економіка радгоспу «Гурзуф». Господарство поступово укрупнювалося, до нього ввійшли: 1952 року — радгосп «Ай-Даниль», 1954-го — радгосп «Артек», 1957-го — колгосп ім. XVII партз’їзду, 1971-го — Василівськйй відділок радгоспу «Гірський». Загальна площа земель радгоспу — 1180 га, а них 486 га — під виноградниками. У Гурзуфі розташований центральний відділок радгоспу, тут вирощують виноград, фрукти, тютюн. У післявоєнні роки колектив відділку займається пошуками шляхів інтенсифікації виноградарства. Нині площі під цінними сортами винограду: мускатів, токайських, Алеатико, Шногрі й Сапераві становлять 2/3 загальної площі виноградників. Для впровадження механізації протягом 1962—1968 pp. реконструйовано безсистемній вузькорядні посадки; тракторами й знаряддями канатної тяги обробляється 90 проц. всієї площі виноградників. Для боротьби з водною ерозією споруджено дренажі. У 1962—1971 pp. збудовано 8 водоймищ на 150 тис. куб. метрів води, що дозволило зрошувати більше половини площ виноградників і садів. Якщо 1946 року кращі виноградарі радгоспу одержали по 17 цнт з га, а середня врожайність 1957-го становила 26,6, то 1969-го — вже понад 50 цнт винограду 8 гектара. Відповідно зростав і виробіток виноматеріалів для високоякісних десертних вин. За активну участь у впровадженні досягнень науки, техніки й передового досвіду у виробництво радгосп 1971 року був учасником ВДНГ й удостоєний диплома 2-го ступеня.
Виноградарі Є.С. Булеєва, У.А. Галушкина й бригадир Т.П. Огородникова за одержання високих урожаїв винограду нагороджені орденом Леніна.

За роки післявоєнних п’ятирічок у Гурзуфі бурхливо розгорнулося житлове будівництво; селище, порівняно а дореволюційним часом, зросло у кілька разів. На північно-східній околиці його виник новий житловий район, забудований 4 — 5-поверховими світлими й просторими будинками для працівників Артеку й радгоспу «Гурзуф». У центрі селища споруджено широкоформатний кінотеатр «Дружба», будинок торгівлі, готель «Чайка». Заасфальтовано 17 650 кв. метрів вулиць. Багато зроблено для поліпшення водопостачання й освітлення селища. Щороку висаджується велика кількість дерев, кущів, квітів.

За курортний сезон гурзуфці приймають понад 100 тис. відпочиваючих, що приїздять без путівок. У селищі працюють 110 магазинів і кіосків, 23 підприємства громадського харчування, 14 майстерень побутового обслуговування, пункт прокату речей, 6 поштових відділень, 2 ощадні каси.

У березні 1958 року відкрито лікарню з терапевтичним, хірургічним, пологовим і дитячим відділеннями. У лікарні й поліклініці працюють 200 чоловік, у т. ч. 30 лікарів. У середній і двох початкових школах 50 учителів навчають 1030 дітей. У дитячому садку і яслах виховуються 130 малят.
Значно зріс культурний рівень жителів селища.
Тут працюють клуб, 2 кінотеатри, 3 бібліотеки з книжковим фондом близько 50 тис. примірників. 1966 року відчинилися двері дитячої музичної школи. Майже в кожній сім’ї в телевізор або радіоприймач. Селищний клуб став улюбленим місцем культурного відпочинку молоді. Крім лекцій, вечорів відпочинку, тут відбуваються обрядові свята: весілля, вручення свідоцтва про народження дитини, проводи на службу до Радянської Армії, одержання перших паспортів.

Велику організаторську й виховну роботу ведуть 10 партійних організацій, які налічують 435 комуністів. Надійним помічником парторгаяізації в 714 комсомольців, об’єднаних у 7 первинних організаціях.

Гурзуфська селищна Рада, у складі якої 120 депутатів, у т. ч. 58 комуністів і 20 комсомольців, конкретно вникає в роботу радгоспів, здравниць, шкіл, дитячих закладів, побутових та культурних організацій, що обслуговують населения й відпочиваючих. Працює школа радянського активу. Основна сума бюджетних асигнувань витрачається на впорядкування селища, охорону здоров’я, освіту й культуру. Так, 1973 року 8 743,6 тис. крб.— 68,7 тис. крб. виділено на комунальне господарство, 343,4 тис.— на охорону здоров’я, 289 тис.— на освіту, 32 тис— на культуру. Три роки підряд Гурзуфська Рада займає перше місце серед селищних Рад області. Їй тричі присуджувався перехідний Червоний прапор Ялтинського міськкому КП України нміськвиконкому. Голова Ради В.І. Пушкарьов за добру організацію роботи Ради нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Партійна організація, селищна Рада, трудящі Гурзуфа докладають усіх зусиль, щоб з честю виконати величні накреслення Комуністичної партії.

Большая Советская Энциклопедия 1969 — 1978 гг.

Гурзуф — посёлок городского типа в Крымской обл. УССР. Расположен на южном берегу Чёрного моря, вблизи г. Аюдаг (Медведь-гора), в 16 км к С.-В. от Ялты. Климатический приморский курорт. Мягкая зима (средняя температура февраля 2 °С) и очень тёплое лето (средняя температура июня 23 °С); осадков 565 мм в год. Лечение больных с заболеваниями органов дыхания нетуберкулёзного характера, нервной и сердечно-сосудистой систем. Санатории, дома отдыха. Купальный сезон с июня по октябрь. Вблизи Г. — пионерский лагерь Артек.

Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 — 1907 гг.

Гурзуф — небольшая татарская деревня Таврической губернии, Ялтинского уезда, в 14 вер. от Ялты, на крутых склонах скалистого холма, обрывающегося к морю. Жителей обоего пола 894. На краю обрыва — развалины старинной крепости, построенной по повелению Юстиниана I в VI в., одновременно с крепостью в Алуште, и названной у Прокопия крепостью Горзувитов. Доныне заметны остатки бастионов и стены, спускавшейся к морю, где был устроен мол, защищавший порт; по-видимому, стена ограждала все греческое селение (или город) того времени. В XIV в. город и крепость перешли во власть генуэзцев, поставивших здесь отдельного консула и свою администрацию. На итальянских картах город назывался Grasui, Gorzanium и т. п. Нубийский географ Идризи называет его «Гарура». После генуэзцев городом завладели турки, поместившие в крепости свой гарнизон. Они заселили город потомками греков, принявших магометанство, и изменили старое название в Г. Около 1468 г. в Г. побывал известный русский путешественник, тверской купец Афанасий Никитин, возвращавшийся из Индии. По занятии Крыма русскими Г. принадлежал сначала кн. Потемкину, после герц. Ришелье, затем кн. Воронцову, от которого перешел к сенатору Фундуклею; по смерти последнего наследники продали это имение Губенину. Теперь Г. оживленное дачное место, ежегодно посещаемое тысячами приезжих. Церковь, три большие гостиницы, лавки, электрическое освещение. В обширном парке много редких растений. Показывают платан и кипарис Пушкина, под которыми поэт любил отдыхать, когда гостил здесь, в семействе ген. Раевского, в 1820 г. Тут были написаны им несколько известнейших стихотворений, как «Нереида», «Редеет облаков летучая гряда» и др.

Ваш комментарий