Меню Закрыть меню Историко-генеалогическая
база данных Украины

Ливадия

Административно-территориальное деление

Ливадия (укр. Лівадія) — поселок, городского типа, центр поселкового совета, подчинен Ялтинскому городскому совету Автономной Республики Крым.

Ливадийскому поселковому совету подчинены поселки городского типа Виноградное, Курпаты, Ореанда и поселки Высокогорное, Горное, Куйбышево, Охотничье.

Поселок относится к историко-этнографическому региону Таврия.

История городов и сел УССР 1971 год

Лівадія — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташована на узбережжі Чорного моря. Відстань до Ялти — 3 км. Через селище проходить автошлях Ялта—Севастополь. Населення — 2,2 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Виноградне, Високогірне, Гірне, Куйбишеве, Курпати, Ореанда, Охотнпче.

Місцевість, де знаходиться Лівадія (в перекладі з грецької — луг), була заселена у далекій давнині. Про це свідчать знайдені поблизу Ореанди залишки поселень — доби міді (III тисячоліття до н. е.) і таврського, біля якого є могильник (І тисячоліття до н. е.). Рештки великого гончарного виробництва, досліджені на території Лівадії, й виявлене в Ореанді середньовічне поселення з храмом і могильником підтверджують, що тут жили люди в VIII—X ст. Руїни феодального замку (X—XII ст.) збереглися в Ореанді на скелі Хачда-Каяси.

У XVIII ст. на місці сучасної Лівадії було невелике грецьке поселення Ай-Ян. 1778 року його жителів за розпорядженням царського уряду переселено до Маріупольського округу.

Після приєднання Криму до Росії частину земель на його південному березі роздали грекам Балаклавського батальйону, командир якого Ф. Ревеліоті скупив у своїх підлеглих кращі землі, в т. ч. й Лівадію. У 1834 році він продав маєток польському магнату графу Л. Потоцькому.

Наприкінці 30-х років XIX ст. новий власник Лівадії заклав тут виноградник, площа якого 1860 року становила 19 десятин. Почалося виробництво вин, був побудований виноробний підвал. 1848 року одержано 2,5 тис. відер вина, а 1853 — 4 тис. Тоді в Лівадії спорудили два панські будинки, церкву, житлові й господарські приміщення. На 40 десятинах землі було закладено парк з цінними породами субтропічних рослин — вічнозеленими миртами, лаврами, кедрами, пініями, магноліями, кримськими соснами. Парк прикрасили фонтанами і статуями, виготовленими італійськими майстрами. Посадили фруктовий сад, влаштували оранжерею. Для побутових потреб та поливання насаджень від джерел, розташованих на території маєтку, проведено водопровід. 1859 року в Лівадії налічувалося 30 будинків, в них мешкало 140 чоловік.

1860 року удільне відомство придбало Лівадію у спадкоємців Потоцького для царської сім’ї. Вже у 1862 — 1866 pp. під керівництвом придворного архітектора І.А. Монігетті будинок Потоцького перебудовано на палац. Крім того, зведено Малий палац у східному стилі, 2 церкви, житло для почту, службовців та робітників маєтку. Всього тут побудовано чи перебудовано близько 60 приміщень. Їх споруджували з місцевого каменю, решта матеріалів для будівництва доставлялась з різних місць країни та з-за кордону. 1863 року в маєтку побудовано нову систему водопроводу, а для вберігання запасів води — резервуар на 700 тис. відер. З середини 70-х років на лівадійській метеостанції постійно провадились спостереження за атмосферними явищами та за джерелами води. На початку 90-х років встановлено телефонний зв’язок між Лівадією та іншими удільними маєтками, розташованими в Криму. Після спорудження в Ялті урядової телефонної мережі маєток підключено до неї. Для будівельних робіт у маєтку підрядчики вербували безземельних селян у Калузькій, Курській, Орловській, Таврійській та Херсонській губерніях. Удільне відомство наймало також бідняків на сільськогосподарські та інші роботи. Декотрі з прибулих на заробітки залишалися тут працювати постійно.

Робочий день у маєтку тривав улітку (червень — серпень) — 12, взимку (грудень — січень) — 9 годин. На деяких роботах, зокрема в садівництві й на збиранні винограду, використовувалась дитяча праця, оплачувана значно нижче, ніж праця дорослих. Так, на збиранні винограду у 1905 — 1906 pp. чоловіки одержували 60 коп. за день, жінки — 50, а діти 40 коп. і менше.
1862 року в маєтку було 60 постійних робітників та службовців, а 1913 — 226. У 80-х і 90-х роках розширення площі виноградників і заміна старих ліз здійснювалась за рекомендаціями відомого спеціаліста вітчизняного виноробства Л.С. Голіцина. З 90-х років у Лівадії працювали визначні російські винороби О.В. Келлер, І.А. Біанкі, К.П. Поляков. Вони створили перші марки вітчизняних високоякісних десертних вин.

Царський маєток був добре налагодженим капіталістичним господарством. Якщо в 1861 році виноградники займали площу 19 десятин, то в 1917 році — 40. Лівадійські вина вважались кращими серед південнобережних вин. Вироблялось їх у 1893—1917 pp. від 6 до 10 тис. відер на рік. 1877 року спорудили другий виноробний підвал. Вина продавались купцям з Петербурга, Києва та багатьох інших міст. Більшу частину червоного вина закупала Києво-Печерська лавра. Із 106,1 тис. крб. доходу маєтку в 1913 році від виноробства одержано 89,2 тис. крб. Ще 1869 року в Лівадії створено молочну ферму, для якої з Швейцарії доставили породисту худобу. Були розширені фруктові сади, оранжереї, обладнано парники, розплановано город.

Лівадія з 1866 року була літньою царською резиденцією, відтоді добір на роботу в маєток став особливо суворим. Ті, хто його обслуговував, одержували додаткову оплату за «благонадійність». Для сезонних і поденних робіт на виноградниках наймали жителів Лівадійської слобідки (околиця Ялти) і прийшлих бідняків. Останні розміщувались у казармах та бараках. Якщо для робіт у маєтку, особливо для перекопування виноградників, не вистачало людей, сюди направляли солдатів з військових частин, розташованих у Сімферополі й Севастополі.

З 1875 року стороннім почали забороняти проїзд по всіх лівадійських дорогах, за винятком поштового шосе Ялта — Севастополь. А за Олександра III, переляканого вбивством народовольцями в 1881 році Олександра II, в’їзд до Лівадії стороннім був суворо заборонений. З 1892 року для «кращого пагляду за особами, що проживали й працювали в господарстві», на кошти маєтку утримувались два унтер-офіцери, троє городових і піхотна рота.

Та незважаючи на посилену охорону і ретельний добір тих, хто прибував на роботу, в Лівадії 1901 року відбувся один з перших у Криму виступ сільськогосподарських робітників — 7 жовтня тут застрайкували 50 поденників. «Искра» повідомляла, що причиною забастовки було невдоволення нерегулярною виплатою грошей і брутальним поводженням з робітниками.

Удільне відомство не дало страйку розростись, воно поспішило задовольнити вимоги робітників. Ленінська «Искра», надаючи страйку великого значення, писала: «Серед кримських робітників цей відрадний факт справляє сильне враження, сприяючи зростанню класової і політичної свідомості». «Искра» радила кримським соціал-демократичним організаціям «скористатися з цього факту для посилення соціал-демократичної агітації серед місцевого робітничого класу». У серпні 1902 року в Лівадії перед приїздом царської сім’ї, саме тоді, коли закінчувались найбільш термінові роботи, застрайкували робітники-маляри, вимагаючи підвищення заробітної плати. «Страйкарі тримаються стійко цілий тиждень»,— повідомляла «Искра». У зв’язку з революційними подіями 1905 року в Криму охорону маєтку було значно посилено. В лютому 1905 року сюди прибув півескадрон кавалерії, а у березні в лівадійських казармах розташувались ескадрон Кримського дивізіону та дві роти Брестського полку.

Але ніщо не могло зупинити наростаючий революційний рух трудящих. У червні 1905 року в царському маєтку назрівав страйк поденних робітників, які вимагали скорочення робочого дня. Цього разу удільне відомство не стало чекати, коли почнеться страйк, і скоротило робочий день до 10 годин.
20 липня 1906 року в Лівадії розмістилися штаб і три роти 16-го стрілецького полку під командуванням полковника Думбадзе, для якого була створена нова в Росії посада — головно начальствуючий міста Ялти і Ялтинського повіту. Користуючись особистою прихильністю Миколи II, Думбадзе вдавався до найжорстокіших розправ над учасниками революційних виступів.

Починаючи з 1910 року, в Лівадії ще інтенсивніше велось будівництво. Спорудження нового Великого палацу доручили ялтинському архітектору М.П. Краснову. У цій роботі брали участь десятки московських і петербурзьких фірм, завдяки чому будівництво завершилось менш як за півтора роки. Палац був споруджений у стилі епохи раннього італійського Відродження з білого інкерманського каменю. На його будівництво витрачено 2,6 млн. крб. Водночас обновили всю господарсько-технічну базу маєтку, побудували електростанцію, льодоробний завод, гараж, звели зимовий театр. Перед першою світовою війною в Лівадії налічувалось близько 400 будівель, з них близько 100 житлових приміщень.

1873 року тут відкрилась лікарня на 10 ліжок, в ній працювало 6 чоловік, у т. ч. один лікар. Робітники й службовці за час хвороби грошової допомоги не одержували.

1868 року в Лівадії вбудовано початкову школу, де навчалося спочатку 16, а в 1910 році — 115 дітей. Тут викладали 8 учителів. У другій половині 70-х років споруджено нове приміщення школи з майстернями, обладнання для них і програму занять підготувало Московське технічне училище. Учні останнього, випускного, класу навчалися в майстернях, опановуючи професії, потрібні для роботи в маєтку.

До школи приймали дітей переважно місцевих службовців і постійних робітників, щоб готувати «благонадійних» спеціалістів і запобігти проникненню у маєток «небажаних» осіб.

Тимчасовий уряд після Лютневої буржуазно-демократичної революції довго не зважувався посягнути на майно Романових. Тільки в червні 1917 року в маєтку замінили вивіску — він став навиватись «національним», призначили іншого управителя.

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції до Лівадії з Петрограда перемістилися установи міністерства земельних справ поваленого Тимчасового уряду. Охорона маєтку покладалась на ескадрон татарського кінного полку. В грудні 1917 року спілка робітників маєтків «Лівадія» і «Ореанда», що виникла в червні цього ж року, разом із спілками робітників інших удільних маєтків вимагала ліквідувати привілеї для окремих груп робітників і службовців, подавати всім робітникам допомогу, яку одержували постійні службовці для т. зв. урівноваження дорожнечі.

16 січня 1918 року в Лівадії встановлено Радянську владу. Наприкінці січня колишній царський маєток підпорядковано Головному комісаріату для управління національними маєтками в Криму. Одним з перших був наказ комісаріату від 15 лютого 1918 року, за яким ліквідовувався поділ робітників на постійних, вільнонайманих, категористів тощо. Спілка робітників дістала право усувати з маєтку осіб, які саботували заходи Радянської влади. В цей же час кілька приміщень у Лівадії виділили фізико-математичному факультету Таврійського університету.

30 квітня 1918 року Лівадію захопили німецькі окупанти. Вони пограбували палаци. Велику кількість меблів було вивезено до Сімферополя для резиденції командуючого військами генерала фон Коша; офіцерського приміщення дивізії ландверу та будинку, де розташувався новий «крайовий уряд». Роботи на виноградниках припинились. Кількасот поденних робітників, які тривалий час не мали роботи, голодували. У листопаді 1918 року німецьких окупантів заступили англо-французькі інтервенти й білогвардійці.

Після визволення Криму від білогвардійців та інтервентів у середині квітня 1919 року в Лівадії знову було встановлено Радянську владу. Але наприкінці червня сюди вдерлися білогвардійці, яких радянські війська вигнали в листопаді 1920 року.

Тільки після розгрому Врангеля запроваджено в життя виданий 13 липня
1918 року декрет Раднаркому РРФСР про націоналізацію майна, яке колись належало царській сім’ї. У листопаді 1920 року створено радгосп «Лівадія», який розмістився на землях колишнього царського маєтку. Загальна площа їх становила 304 десятини, 8 них виноградники займали 40, ліс — 141, парк —55 десятин.У цей час у Лівадії було постійних робітників і службовців — 197, членів їх сімей — 513.

Відбудовувати господарство доводилось у дуже тяжких умовах. Через голод у 1921 — 1922 pp. число постійних робітників і службовців зменшилось: у грудні 1921 року до 168. а в травні наступного року їх лишилось всього 80.

У роки громадянської війни в Лівадії скупчилася велика кількість вороже настроєних до Радянської влади елементів. Частина їх після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції проникла в радянські установи і гальмувала їх роботу, чинила запеклий опір проведенню в життя радянських законів. З часом становище змінилося. Так, після обстеження виноградарського радгоспу «Лівадія» комісією наркомату робітничо-селянської інспекції Кримської АРСР наприкінці 1924 року із зловживаннями тут було покінчено. Радгосп зміцнили партійними кадрами. 1927 року Лівадійська партійна організація вже налічувала 38 чоловік. Комуністи роз’яснювали рішення партії та уряду і спрямовували зусилля трудящих на їх виконання.

Наприкінці 1924 року iз загального земельного фонду радгоспу виділили населений пункт Лівадію з лісом, парком й передали курортному фонду. У розпорядженні радгоспу лишилось виноградарсько-виноробне господарство з необхідним інвентарем. За ним закріпили 78,5 десятини землі. 1922 року тут зібрано 25,6 цнт винограду з гектара, а в наступному — 30,1. Радгосп допомагав іншим господарствам садівннм матеріалом, заготовляючи й відправляючи їм чубуки. 1936 року радгосп «Лівадія» увійшов до винокомбінату «Масандра», було створено два відділення — «Лівадія» й «Масандра». Площа виноградників збільшилась до 127 га. Винозавод у Лівадії, крім вирощеного радгоспом, переробляв також виноград з площі 128 га колгоспів Кореїза, Гаспри, Дерекоя і Ай-Василя.

Робітники радгоспу працювали з великим ентузіазмом. 1936 року серед них було 24 проц. стахановців. На вбиранні врожаю норми перевиконувалися у 2,5 раза. Напередодні Великої Вітчизняної війни в радгоспі пересічно вбирали по 30 цнт винограду з гектара. Винороба К.П. Полякова, який працював у Лівадії 43 роки, було призначено старшим спеціалістом винокомбінату «Масандра». Він брав участь у складанні плану розвитку виноградарства й виноробства у другій п’ятирічці та реконструкції виноградників у Криму. 1936 року в радгоспі «Лівадія» працював спеціаліст у галузі виноробства О.О. Єгоров, а в 1939 — 1941 pp.— винороб І.Н. Околєдов.

Втілюючи в життя декрет «Про використання Криму для лікування трудящих», Центральне курортне управління Криму, очолюване Д.І. Ульяновим, 1921 року відкрило в Лівадії в приміщенні нової лікарні санаторій (№ 2 ВЦРПС). Він був розрахований на 120 місць, кількість яких 1941 року зросла до 170. У 20-х роках в ньому працював М.Г. Стойко, який пізніше створив у Москві школу хірургів-фтизіатрів. 1950 року зą працю «Хірургічне лікування туберкульозу легенів» йому присуджено Державну премію СРСР.

У Великому й Малому лівадійських палацах Кримський комітет у справах музеїв та охорони пам’яток мистецтва, старовини й народного побуту відкрив 1921 року науково-художній музей. Тільки 1925 року його відвідало понад 38 тис. екскурсантів.

20 лютого 1925 року Раднарком РРФСР ухвалив організувати в лівадійських палацах перший у світі санаторій для селян. На його урочистому відкритті 28 червня 1925 року був присутній нарком охорони здоров’я РРФСР М.О. Семашко, голова Раднаркому УРСР В.Я. Чубар, поет Д. Бєдний, представники партійних, радянських, профспілкових організацій.

Санаторій, розміщений у палацах Лівадії, був розрахований на 300 місць. З усіх республік Радянського Союзу приїздили сюди селяни, хворі на туберкульоз легенів та інші захворювання. Ті, що прибували, лікувалися безплатно 2 місяці, проїзд у Лівадію й назад оплачувала держава. Протягом року в санаторії лікувалося 1300 — 1700 чоловік. Для обслуговування хворих діяв культвідділ, працівники якого приділяли велику увагу пропаганді політичних та економічних знань, санітарно-освітнім і художньо-виховням питанням. Працював клуб, бібліотека, читальня. У санаторії діяли гуртки: ліквідації неписьменності, сількорівський, музичний, крою й шиття. Відкрився сільськогосподарський музей.

Селянський санаторій 1931 року став кліматичним санаторним комбінатом (№ 10 ВЦРПС) на 400 місць, кількість яких 1939 року збільшилась до 700. Він мав новітнє медичне устаткування. Діяла водолікарня. В кожному відділенні обладнали червоні кутки й кімнати відпочинку. Лежачим хворим демонстрували кінофільми в палатах, до їх ліжок підключили радіоточки.
Напередодні Великої Вітчизняної війни санаторій був одним з найбільших у Криму лікувальним закладом, бюджет якого становив 12 млн. крб. на рік. Тут працювало 46 лікарів, 80 медсестер, 72 чоловіка обслуговуючого персоналу. У 1931—1940 pp. в ньому лікувалось 85 тис. хворих.

З 1934 року Лівадія — центр сільської Ради, а з 1939 — селище міського типу. У цей час тут проживало 2250 чоловік. Будинки жителів були добре впорядковані, до них підведено водопровід, електроосвітлення. В селищі працювали їдальня, два магазини, пошта, телеграф, ощадна каса. Медичне обслуговування населення здійснювала амбулаторія, на стаціонарне лікування жителів направляли до Ялтинської міської лікарні. В середній школі 1940 року 12 учителів навчали й виховували 325 дітей. У селищі працювали дитячий садок і ясла. 1922 року в Лівадії відкрився клуб, а при ньому діяли школа ліквідації неписьменності, бібліотека, гуртки художньої самодіяльності. 1924 року при клубі створили куточок Леніна, де проводились голосні читки газет та бесіди на політичні теми. У вбудованому на початку 30-х років літньому театрі демонструвалися кінофільми, читалися лекції. 1939 року в Лівадії працював радіовузол, дві стаціонарні кіноустановки.

Соціалістичне будівництво перервав віроломний напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. Вже в перші дні війни багато лівадійців пішло на фронт. В приміщенні санаторію створили госпіталь, евакуйований у глибокий тил, як тільки до Криму наблизився фронт.

Захопивши 6 листопада 1941 року Лівадію, фашисти розмістили тут частини берегової, польової та зенітної артилерії, румунський стрілецький батальйон і підрозділ, сформований з татар-добровольців. В умовах жахливого терору і переслідувань у лютому 1943 року в селищі почала діяти підпільна патріотична група. Очолив її радянський офіцер М.Т. Чудін. Улітку 1943 року група ввійшла до складу Ялтинської підпільної організації. Підпільники розповсюджували серед населення листівки, скинуті радянськими літаками, склали схему розташування на узбережжі вогневих точок ворога й передали її партизанам. Восени 1943 року більша частина підпільників пішла в ліс і брала участь у партизанській боротьбі. М.Т. Чудін 8 лютого 1944 року був начальником штабу 10-го партизанського вагону 7-ї бригади Південного з’єднання.

16 квітня 1944 року Лівадію визволили від окупантів частини Окремої Приморської армії. У справу перемоги над ворогом внесли вклад і жителі селища. А.К. Шульга з листопада 1943 по квітень 1944 року виконувала спеціальні завдання розвідувального відділу штабу Чорноморського флоту. Працівник радгоспу М. О. Чернишов, нині почесний громадянин міста Ялти, за відвагу, виявлену під час форсування Дніпра у 1943 році, удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. Він нагороджений також орденом Леніна, Червоної Зірки, Вітчизняної війни 2-го ступеня та медалями.

За час окупації фашисти завдали Лівадії великої шкоди. Вони спалили Малий палац, зиищили меблі у Великому палаці, пошкодили спальні й лікувальні корпуси санаторію, 91 житловий будинок, школу, клуб, вирубали в парку багато дерев цінних порід. У селищі уціліло тільки 19 будинків, де мешкало всього 234 чоловіка.

До відбудови зруйнованого господарства трудящі селища приступили під керівництвом партійної організації та селищної Ради, які відновили свою роботу в перші ж дні після вигнання гітлерівських окупантів. Лівадійці відремонтували виноробний завод, гуртожиток. їдальню та частково — житловий фонд. Почала працювати школа.

Влітку 1944 року проведено відбудовно-ремонтні роботи у Великому лівадійському палаці. У лютому 1945 року тут проходила Кримська (Ялтинська) конференція керівників урядів трьох союзних у другій світовій війні держав — СРСР, США і Великобританії.

У першу річницю з часу визволення селища від німецько-фашистських загарбників лівадійці звернулись 8 закликом до трудящих Ялти і Ялтинського району організувати збір коштів на будівництво торпедних катерів. Вони зібрали 40 тис. крб. на будівництво катера «Лівадія», переданого Тихоокеанському флоту.

Дуже складним було відновлення виноградарства. За час окупації частина виноградних ліз загинула. 1944 року в радгоспі зібрали усього 7,8 цвт винограду в гектара. З великою наполегливістю колектив радгоспу приступив до осінньо-зимових робіт. Робітникам допомагали службовці радгоспу, а також працівники винозаводу. Після трудового дня вони виходили на перекопування плантації. 1945 року у господарстві зібрали по 16 цнт винограду з гектара. Найбільший урожай виростили А.Я. Малюшкіна — 32,6 цнт з гектара, О.Л. Михайлова — 21, К.І. Сорокіна — 29,3. За успішну роботу в 1945 році радгосп одержав перехідний Червоний прапор Ялтинського райкому ВКП(б) та райвиконкому.

Завдяки ретельному обробітку грунту і дбайливому догляду ва кущами з кожним роком збільшувалась урожайність винограду: в 1946 році його зібрали 17,2, в 1947 — 30,8, а в 1949 — 34,2 цнт 8 гектара. 1948 року винороби вперше після війни виготовили 166 декалітрів виноматеріалів прославленої марки «Мускат білий. Лівадія». 1950 року площа виноградників у Лівадії досягла довоєнного рівня.

Поступово радгосп укрупнювався, до нього приєдналися виноградний відділок комбінату «Масандра», винорадгосп «Алупка», колгосп ім. Леніна (село Оползневе) та ім. Куйбишева (смт Кореї з), а також відділок «Чехове» радгоспу «Гірський». Загальний земельний фонд господарства досяг 2088 га, в т. ч. 387 га виноградників. У селищі містяться центральна садиба радгоспу і відділок «Лівадія», де вирощуються цінні сорти винограду: Мускат білий, Мускат рожевий, Алеатико, Сапераві, Вердельо та ін. Землі радгоспу розкинулися на гірському схилі. Це дуже утруднює застосування механізмів під час обробітку виноградників. З 1949 року в господарстві почали застосовувати гірські лебідки, що значно полегшило працю виноградарів. Велику допомогу трудівникам радгоспу подали співробітники Всесоюзного науково-дослідного інституту виноробства й виноградарства «Магарач», які створили варіант гірської лебідки з самовідтягуючим плужком.

У 1959 році на лівадійських виноградниках з’явилися три болгарські вузькогабаритні трактори, а 8 1962 року плантації обробляються такими тракторами вітчизняного виробництва. 1963 року тут почалася планомірна заміна старих безсистемних посадок новими. Новатори виробництва, об’єднані радгоспною радою винахідників і раціоналізаторів, механізували копання рівчаків під виноградні відсадки, 3 1968 року виноградні кущі переводяться на напіввисоку формовку, шо дає змогу майже повністю механізувати обробіток грунту, полегшити всі роботи по вирощуванню цієї культури та збиранню врожаю.

1961 року проведено реконструкцію винозаводу. Тут встановлено потокову лінію високої продуктивності, нові преси. Щороку завод виробляє близько 40—60 тис. декалітрів виноматеріалів для виготовлення марочних вин у комбінаті «Масаидра».

Механізація обробітку виноградників, удосконалення процесу виноробства дали змогу значно скоротити кількість зайнятих тут робітників. За високі досягнення у праці 1958 року виноградар Н.Ф. Карєва і агроном В.В. Постников нагороджені орденом «Знак Пошани». На честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна дев’яти працівникам лівадійського відділку радгоспу вручено Ленінську ювілейну медаль. У дев’ятій п’ятирічці трудівники радгоспу взяли зобов’язання збирати не менше 40 цнт винограду з гектара. У вересні 1971 року за великі заслуги в розвитку високоякісного виноробства радгосп «Лівадія» нагороджений дипломом 1-го ступеня ВДНГ. 16 його кращих працівників одержали медалі Виставки, серед них винороб М.Н. Насонова, завідуюча відділком А.Ф. Татарська, виноградар Н.Т. Савощик.
Гідно зустріли трудівники радгоспу 50-річчя утворення Союзу РСР — у 1972 році вони зібрали по 40,5 цнт винограду з гектара.

Лівадія — одна 8 найбільших профспілкових здравниць країни. На будівництво та її реконструкцію держава асигнувала в четвертій п’ятирічці понад 3 млн. крб. Після завершення відбудовних робіт у вересні 1953 року тут відкрився санаторій для лікування захворювань дихальних шляхів нетуберкульозного характеру, в березні наступного року — кардіологічний. У квітні 1955 року їх об’єднано в один санаторій — «Лівадія», який з січня 1957 року став спеціалізованою кардіологічною здравницею на 720 місць.
Санаторій має чудову лікувально-діагностичну базу, його кабінети оснащені сучасною апаратурою. Серед тих, хто відпочиває і лікується в ньому,— представники всіх союзних республік. З 1956 року до санаторію на відпочинок прибувають трудящі з братніх соціалістичних країн. У 1958 році санаторій «Лівадія» одним 8 перших на Південному березі Криму без збільшення штату почав приймати на лікування в літні місяці додатково по 220 чоловік на зміну, відкривши т. зв. курсівковий сектор. Щороку тут зміцнюють здоров’я понад 12 тис. чоловік.

Тісний зв’язок підтримує санаторій «Лівадія» з Ялтинським науково-дослідним інститутом фізичних методів лікування і медичної кліматології ім. І.М. Сеченова, Інститутом серцево-судинної хірургії їм. О.М. Бакулєва в Москві. Лікарі санаторію ведуть наукову роботу по вивченню ефективності санаторно-курортного лікування хворих на кардіосклероз, коронарний атеросклероз та інші серцево-судинні захворювання.

У санаторії «Лівадія» працюють 380 чоловік. У 1964 році 150 його працівникам присвоєно звання ударника комуністичної праці, на 1971 рік їх число збільшилося до 225. У Всесоюзному соціалістичному змаганні профспілкових здравниць на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції санаторій посів перше місце. 30 жовтня 1967 року йому вручено на вічне зберігання пам’ятний прапор ВЦРПС і диплом 1-го ступеня. За успіхи в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя ленінського декрету «Про використання Криму для лікування трудящих» санаторій нагороджено Почесною грамотою Кримського обкому КП України і занесено на Дошку пошани м. Ялти, 32 співробітники нагороджені медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Протягом 1956 — 1965 pp. у Лівадії споруджено будинок відпочинку «Прикордонник Півночі», в якому 160 місць для дорослих і 30 для дітей; санаторій «Чорномор’я», що приймає на лікування 250 чоловік на зміну; будинок відпочинку «Чорномор’я» на 150 місць. Всього в Лівадії щороку зміцнюють здоров’я понад 20 тис. трудящих.

З кожним роком зростав й упорядковується селище. Зводяться нові корпуси й споруди курортного призначення, провадяться берегоукріплювальні роботи, будуються нові причали.

Тут працюють 4 магазини, їдальня, пункт хімчистки. Є пошта, телеграф, міжміський переговорний пункт. З 1953 року між Ялтою та Лівадією регулярно курсують автобуси.

Медичне обслуговування лівадійців здійснює амбулаторія, в якій працюють 4 лікарі, є аптека. На стаціонарне лікування мешканців селища направляють до Ялтинської міської лікарні, терапевтичне і неврологічне відділення якої знаходяться в Лівадії.

У середній школі 28 учителів навчають 465 дітей. 1960 року в Лівадії побудовано першу на Південному березі Криму школу-інтернат на 200 дітей, в якій працюють 35 учителів і вихователів. У селищі діє дитячий комбінат на 100 дітей.

Змістовну роботу серед населення Лівадії провадять 3 клуби із стаціонарними кіноустановками, 4 бібліотеки. На сцені літнього театру на 1000 місць влаштовуються концерти, вечори, читаються лекції, демонструються кінофільми. Колектив художньої самодіяльності санаторію «Лівадія» виступає з концертами перед відпочиваючими й жителями селища.
Близько 50 ветеранів Великої Вітчизняної війни живуть і трудяться у Лівадії. Вони беруть активну участь у громадському житті, провадять велику роботу по комуністичному вихованню молоді. Серед них комуніст В.О. Шпаков, кавалер ордена Леніна, у минулому льотчик, та інші.

Успіхи, досягнуті в господарському й культурному будівництві,— результат великої організаторської і масово-політичної роботи, здійснюваної комуністами. На обліку в 12 первинних партійних організаціях перебувають 436 чоловік. Надійними помічниками комуністів є 405 комсомольців, об’єднаних у 17 первинних організаціях.

Багато уваги приділяє благоустрою Лівадії, поліпшенню житлових умов і культурного обслуговування населення селищна Рада, в складі якої 85 депутатів, у т. ч. 38 комуністів, 19 комсомольців. Серед депутатів — 39 жінок. При Раді діє 7 постійних комісій. 1973 року бюджет селищної Ради становив 139,2 тис. крб., з них 110,1 тис. крб. витрачені на розвиток освіти і соціально-культурні потреби, 22,7 тис. крб.— на комунальне господарство.

Здійснюючи накреслення Комуністичної партії, трудящі Лівадії добиваються нових успіхів у господарському й культурному будівництві.

Энциклопедия туризма Кирилла и Мефодия. 2008 г.

Ливадия — курортный поселок в 3 км к западу от Ялты (см. Ялта), на склоне горы Могаби. С 19 века Ливадия была собственностью царствующего дома Романовых. В дворцово-парковый комплекс входят Большой Ливадийский дворец (сейчас здесь музей), Свитский корпус (1910), дворец Фредерикса (1916), церковь Вознесения. В Белом зале Большого дворца, где в 1945 году проходила Ялтинская конференция, воссоздана обстановка того события. В Ливадии четыре санатория, в которых лечат заболевания органов дыхания нетуберкулезного характера, сердечно-сосудистой системы, функциональные расстройства нервной системы. Крупнейший санаторий — «Ливадия» — располагается в Ливадийском дворце. Рядом с дворцовым комплексом находится один из лучших в Крыму пейзажных парков (заложен в 1834), с ценными породами субтропических и тропических вечнозеленых растений. «Царская» (Солнечная) тропа длиной 2 км соединяет Ливадию с Гаспрой. Близ Ливадии — курортная местность Ореанда с санаториями «Золотой пляж», «Нижняя Ореанда». В Нижней Ореанде — ландшафтный парк, один из старейших в Крыму. В окрестностях поселка обнаружены остатки городища 8—15 веков и средневекового замка. Здесь же на горе Крестовой проходят соревнования скалолазов.

Словарь современных географических названий 2006 г.

Ливадия — п.г.т. на Юж. берегу Крыма, в 3 км к ЮЗ. от Ялты. 2,5 тыс. жителей (1996). Приморский климатический курорт. Галечный пляж, купальный сезон с июня по октябрь. Виноградники, пейзажный парк (с 1834 г.). Бол. Ливадийский дворец царской семьи Романовых в стиле неоренессанса (1910–11). В нём 4–11 февраля 1945 г. состоялась Крымская конференция глав правительств трёх союзных гос-в, участвовавших во Второй мировой войне – СССР, США и Великобритании (Ялтинская конференция). Рядом с дворцом – парк и начало Царской пешеходной тропы в Гаспру. Санатории.

Большая Советская Энциклопедия 1969 — 1978 гг.

Ливадия, посёлок городского типа в Крымской области УССР. Расположен на берегу Чёрного м., в 3 км к Ю.-З. от Ялты. Приморский климатический курорт. Широкий мелкопесчаный пляж. Кардиологический санаторий, дом отдыха.
Пейзажный парк (с 1834, садовник И. Петер). Неоренессансный «Большой Ливадийский дворец» (до 1917 царская резиденция, ныне санаторий ВЦСПС; 1910—11, архитектор Н. П. Краснов). Л. окружена виноградниками; вблизи виноградо-винодельческий совхоз «Ливадия». Во время Великой Отечественной войны в феврале 1945 в Л. состоялась Крымская конференция 1945.

Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 — 1907 гг.

Ливадия, имение Государя Императора на южн. бер. Крыма, близ города Ялты. Земли 290 д., из них под парком 40 д., виноградниками 39,5 д. Дворцы. В Л. скончался имп. Александр III (1891).

Ваш комментарий