Меню Закрыть меню Историко-генеалогическая
база данных Украины

Бровары

Административно-территориальное деление

Бровары (укр. Бровари) — город областного подчинения Киевской области. В ХІХ столетии местечко Остерского уезда Черниговской губернии.

История городов и сел УССР 1971 год

Бровари — місто районного підпорядкування (з 1956 року), розташоване за 22 км від Києва, на автомагістралі Київ — Ленінград та залізниці Київ—Москва. Населення — 39,1 тис. чоловік. Бровари — центр однойменного району, площа якого 1,3 тис. кв. км, населення — 123,2 тис. чоловік, у т. ч. 86,2 тис. сільського. В районі — одна міська та 25 сільських Рад, яким підпорядковано 44 населені пункти. На території району е поклади кварцевих пісків, промислових глин. Тут розташовані 14 радгоспів, 6 птахофабрик, діє 25 промислових підприємств. У районі — 40 шкіл, 12 будинків культури, 20 клубів, 35 бібліотек.

Вперше Бровари згадуються у документальних джерелах за 1628 рік. Назва пов’язана з наявністю тут пивоварень («броварень»)2. На той час більша частина Остерського староства, куди входили і Бровари, належала князю Ієремії Вишневецькому.

З початком визвольної війни 1648—1654 рр. Вишневецький укріпив Бровари, перетворивши містечко на опорний пункт у боротьбі проти селянсько-козацького війська. У травні—червні 1648 року магнат Ієремія Вишневецький зосередив тут великий загін, озброєний 50 гаківницями. Але незабаром цей загін змушений був залишити Бровари під ударами повсталих селян, які оголосили себе козаками.

1649 року утворюється козацька сотня з центром у Броварах, а 1667 року, в зв’язку з розширенням меж Київської сотні, ввійшла до її складу.

У 1654 році жителі Броварів, схваливши рішення Переяславської ради про возз’єднання України з Росією, склали присягу на вірність цьому союзові. Під час російсько-польської війни містечко кілька разів зазнавало великих спустошень. 1658 року його зруйнували татари: «татар человек с двести и то де местечко все вырубили, и церковь божию разорили, и иконы ободрали и искололи, ругаясь, и книги изрубили».

Постраждали Провари й 1659 року під час боїв між військами зрадника українського народу гетьмана Виговського і російським військом. У 1666 році Провари були порівняно невеликим населеним пунктом — тут налічувалося 46 селянських та 68 козацьких дворів.

Після закінчення визвольної війни Провари з навколишніми землями стали власністю Києво-Печерської лаври. Належність цих земель лаврі була офіційно підтверджена в 1680 році гетьманом Іваном Самойловичем, а 1719 року — Петром І. На 1769 рік у Проварах було 117 дворів, з яких 2 належали священикам, 2 — дякам, 1 — полковниці, 68 — козакам, а 44 — підданим Києво-Печерської лаври. На той час тут проживало 708 чоловік. Киево-Печерська лавра жорстоко експлуатувала трудяще населення, позбавляючи його елементарних прав. Коли селянка Устина Марченко з сусіднього села Пухівки після смерті свого чоловіка одружилася з броварським козаком Денисенком, «святі отці» забрали у неї разом із землею та садибою не лише майно й худобу, а й двох її малолітніх синів, «так как оные — сыновья Устины Марченко есть действительно лаврские подданые».

Лавра намагалася покріпачити й козацьке населення, яке було неоднорідним за своїм соціальним станом. Переважна більшість козацьких дворів мала не більше 2 десятин землі; багатії ж володіли земельними ділянками, що налічували близько 30 десятин. Заможні козаки одночасно з землеробством займалися шинкарством, успішно конкуруючи в цьому з лаврою, якій належало тут монопольне право на винокуріння. Так, у 1760 році лавра мала в Проварах свою винокурню на 3 казани, де вироблялося щорічно 1000 відер горілки; її продавали у 3-х монастирських шинках. Того ж року 26 багатих козаків володіли тут 27 винокурнями на 39 казанів. У гонитві за прибутками від шинкарства у Проварах лавра неодноразово порушувала судові справи проти місцевих козаків; у 1781 році священики вели 15 таких справ, у 1784 — 327. Оскільки Печерська лавра була багата і впливова, вміла підкупити урядовців, ці справи, як правило, вирішувалися не на користь козаків.

Після секуляризації церковних земель у 1782 році монастирські селяни Проварів були переведені до розряду державних. Але їх становище не стало кращим.

З ліквідацією полкового устрою на Україні Провари в 1786 році ввійшли до складу Київського намісництва, а з 1802 року стали волосним центром Остерського повіту Чернігівської губернії. Провари були розташовані на важливому торговому шляху з Москви до Києва, тому в центрі містечка в 90-х роках XVIII ст. було споруджено заїжджий двір і відкрито кілька торгових лавок. Три рази на рік тут відбувалися великі ярмарки. Населення займалося землеробством, ремеслами, багато селян, позбавлених землі, ходило на заробітки.

Н першій половині XIX ст. посилюється процес майнового розшарування селянства. Заможні козаки збагачувалися, прибираючи до своїх рук землі найбідніших козаків і державних селян. П одному з документів Остерського повітового суду за 1827 рік зазначено: «…козак Пладислав Скок продав губернському секретарю К. Шполярському лежачий в Проварах поблизу його, Шполярського, казенний город, вчинивши крайнє для казенних селян розорення і кривду, бо багато казенних селян і так мають цих земель зовсім мало». Крім державних селян і козаків, у Броварах було чимало поміщицьких кріпаків. Так, на 1834 рік у поміщика Афендика їх було 7, у Горясової — 4, у Чубинської — 14, у поміщика Г. К. Бєлелова — 13 чоловік.

В 1843—1847 рр. Бровари кілька разів відвідував Т. Г. Шевченко. Це знайшло відображення в його творах: «Прогулка с удовольствием и не без морали», «Близнецы», «Варнак», «Сотник», «Катерина». Зокрема, в поемі «Катерина», розповідаючи про свою знедолену героїню, Шевченко пише:

Заплакала, пішла шляхом,
В Броварах спочила,
Та синові за гіркого
Медяник купила…

А 19 травня 1861 року броварці з глибоким сумом попрощалися з прахом Т. Г. Шевченка. Процесія, що супроводила домовину великого Кобзаря, зупинилася в Броварах, де її зустріли студенти, робітники, представники інтелігенції міста Києва.

Реформа 1861 року мало поліпшила становище трудящих. 209 державних селян Броварів одержали 1696 десятин малородючої землі за величезний викуп: протягом 49 років вони повинні були сплачувати по 1798 карбованців.

Після скасування кріпацтва економічне життя Броварів пожвавлюється. Цьому, зокрема, сприяло будівництво в 1868 році залізниці Курськ—Київ, яка пройшла через Бровари. У 1879 році купець Сумароков заснував у Броварах канатну фабрику, а через 5 років таку ж фабрику побудував купець Шилін. Обидва підприємства виробляли у 1902 році канатів і вірьовок на 12 тис. крб. Крім того, тут діяли борошномельні млини, лісопильня та підприємства для виробництва колісної мазі. Значне місце в економіці Броварів посідала також кустарна промисловість. На початку XX ст. в містечку налічувалося близько 70 кустарів — ковалів, слюсарів, шевців, теслярів, бондарів, гончарів та інших. Розвивалася торгівля: на той час було 9 лавок та 4 рундуки.

Напередодні першої світової війни в Броварах збудовано миловарний, чавуноливарний, клінкерний та 3 шкіряні заводи. Сполучення з Києвом здійснювалося за допомогою диліжансів, а з 1912 року став до ладу мототрамвай.

Проведення через Бровари залізниці і заснування перших промислових підприємств прискорили зростання містечка. Якщо в 1858 році в ньому налічувалося 239 дворів, то в 1897 — 464. На 1897 рік тут проживало 4312 чоловік населення.

З розвитком капіталізму відбувався дальший процес розшарування селянства. Значна частина розорених селян йшла працювати на підприємства.

Незважаючи на розвиток промисловості, пожвавлення торгівлі та певне зростання містечка, лишалися занедбаними в Броварах охорона здоров’я, народна освіта. В містечку не було ніяких лікувальних закладів. Найближча лікарня знаходилася за 18 км — у Гоголеві. В XVII—XVIII ст. при Троїцькій церкві була школа. 1882 року у Броварах заснували земську школу, перетворену 1896 року у двокласне сільське училище. На 1903 рік у школі налічувалося 208 учнів.

Під впливом революційних подій 1905—1907 рр. у Броварах посилилися революційні настрої, серед селян розповсюджувалися соціал-демократичні листівки. Коли чорносотенці підбивали на організацію єврейського погрому, селяни прогнали їх.

З початком імперіалістичної війни становище трудящих Броварів погіршилося. Переважна більшість чоловічого населення була забрана на фронт, злидні й розруха панували в селянських родинах. В 1916 році недосів озимини у Броварах становив від 25 до 50 процентів.

Жителі Броварів дедалі активніше включалися у боротьбу за землю, що особливо проявилося під час Лютневої революції. Трудящі Броварів гаряче вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. У січні 1918 року в містечку було встановлено Радянську владу. Тоді ж тут створили комуністичний осередок, головою якого обрали А. П. Березку.

Але вже на початку березня Бровари загарбали німецько-австрійські окупанти. Партійний осередок пішов у підпілля. Комуністи розгорнули діяльність по зриву грабіжницьких планів окупантів, зокрема щодо вивезення зерна. У містечку розповсюджувалися листівки та відозви з закликами до рішучої боротьби.

В перші дні грудня кайзерівські війська змушені були залишити Бровари. Але зразу ж містечко захопили петлюрівці. Зосередивши тут значні військові сили (40 тис. чоловік), Петлюра особисто керував операціями, наказавши військам триматись до останнього.

В січні 1919 року з боку Чернігова в напрямку на Київ через Бровари розгорнула наступ 1-ша Українська радянська дивізія на чолі з І. С. Локотошем. Командуючий Українським фронтом В. О. Антонов-Овсієнко направив для зміцнення частин 1-ої дивізії додаткові військові сили, зокрема, з Харкова прибули бронепоїзд № 9 та два полки з артилерією. 30 січня 1919 року навальною атакою 1-й Богунський полк під командуванням М. О. Щорса та 2-й Таращанський полк під командуванням В. Н. Боженка взяли петлюрівців у кільце. 1 лютого 1919 року Бровари були визволені.

Тут зосередилися значні сили радянських військ, у т. ч. артилерія, кіннота, піхота, бронепоїзди. 4-го лютого В. О. Антонов-Овсієнко оглянув розташовані в Броварах військові частини, які готувалися до наступу на Київ.

Незадовго до визволення Броварів від петлюрівців 12 січня 1919 року підпільний партійний осередок створив волревком, який очолив А. П. Березка. Членами ревкому затвердили Н. Т. Короля та В. В. Смирнова. Пізніше, в травні—червні, до складу ревкому ввійшли М. М. Осипов і А. Є. Андреев. Ревком розгорнув діяльну роботу щодо налагодження мирного життя.

26 серпня 1919 року до Броварів наблизилися війська Денікіна. Розгорнулись жорстокі бої на підступах до містечка, яке обороняли бійці 60-ї стрілецької дивізії 12-ї армії. Під час цих боїв командир взводу М. М. Томарді без всякого прикриття викотив гармату на околицю містечка і влучними пострілами примусив наступаючого ворога зупинитись. У цьому ж бою відзначилися командир взводу М. С. Хоменко, начальник кулеметної команди Н. П. Алексеев, навідники М. Іванов та А. Бабенко, розвідник І. Шмир, їздові П. Шеїн та Т. Новиков. Але під тиском переважаючих сил противника радянські частини 27 серпня змушені були відступити. Члени ревкому М. М. Осипов та А. Є. Андреев були схоплені денікінцями і по-звірячому зарубані шаблями. Їх іменами названі вулиці у Броварах.

Денікінці недовго безчинствували в містечку. 10 грудня 1919 року радянські війська оточили й захопили біля Броварів у полон Білозерський, Кабардинський і Гвардійський денікінські полки з штабами і всім майном. Бровари були визволені. Наступного ж дня відновив свою діяльність волосний ревком на чолі з А. П. Березкою. Умови для роботи були складні: у передмісті з’явилася банда Ромашки, яка постійно тероризувала населення. 15 січня 1920 року бандити замучили у Броварах кілька сімей. Ревком організував населення на відсіч банді, багато приділяв уваги зміцненню Радянської влади, разом з Броварською військово-продовольчою комісією допомагав 12-й армії всім необхідним, зокрема виділяв підводи, коні, забезпечував хлібом тощо. 15 лютого 1920 року в Броварах відбувся недільник під гаслом допомоги фронту. 116 чоловік за 3,5 години навантажили дровами 36 вагонів і відправили їх для опалення госпіталів.

Налагодження нормального життя в місті було перервано наступом білопольських військ, які 11 травня 1920 року окупували Бровари, відрізавши на станції 2 радянські бронепоїзди. Але бронепоїзд № 56 «Комунар», який прибув з боку Дарниці, допоміг їм вирватися з оточення. За цю операцію 7 червоноармійців і командирів були нагороджені орденом Червоного Прапора. 12 травня 20-а бригада 12-ї армії і Башкирська бригада з боєм зайняли станцію Бровари. Однак під натиском переважаючих сил ворога вони залишили станцію і відійшли. Проте вже 8 червня 1920 року частини 58-ї дивізії і 19-ї бригади визволили Бровари.

Зразу ж відновив свою діяльність волревком, головою якого був призначений С. Н. Микало. Одночасно розгорнув роботу партійний осередок, головою якого став І. Т. Король. Він розпочав свою діяльність з виборів сільської Ради, згуртування незаможників у KHG, який незабаром зріс до 30 чоловік. КНС працював у тісному контакті з волревкомом. 15 серпня 1920 року на волосному з’їзді Рад був обраний волвиконком, якому передав свої повноваження волревком. Волвиконком розгорнув велику організаційну роботу щодо ліквідації руйнівних наслідків громадянської війни. У жовтні 1920 року волвиконком провів «тиждень селянина», допомігши родинам червоноармійців і біднішому населенню засіяти землю, взяв на облік усіх ремісників та майстерні, які могли виготовляти сільськогосподарський інвентар. Під контроль волвиконкому перейшли 4 борошномельні млини, лісопильня та підприємство для виробництва колісної мазі. Всього тут працювало 57 чоловік. Решта підприємств не діяла.

Долаючи розруху, партійні і радянські органи налагоджували мирне життя. У серпні 1921 року створили комітет допомоги хворим і пораненим червоноармійцям. Незабаром такі комітети діяли по всіх селах волості.

Бровари з прилеглими селами були надто віддалені від центру повіту, тому весною 1923 року був створений Броварський район. Почали діяти райком партії, райвиконком, райком комсомолу. Першим секретарем райкому партії був селянин-бідняк із с. Пухівки, член РСДРП з 1905 року С. Т. Покидько, головою райвиконкому — селянин-бідняк М. Є. Дроботун. На початку 1922 року утворюється ініціативна група з семи комсомольців, вона допомагала молоді вступити до лав РКСМ. Комсомольці селища, керовані комуністами, проводили велику культурно-освітню роботу, зокрема організовували читання лекцій, створювали гуртки художньої самодіяльності, збирали кошти на спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченку.

Незважаючи на труднощі відбудови, що їх доводилося долати, броварці подали братню допомогу голодуючому населенню Поволжя. На початку 1922 року в Броварах у створеному дитбудинку розмістили 50 дітей. Комсомольці взяли шефство над ним, подавали дітям всіляку допомогу.

На 1923 рік населення селища становило 4065 чоловік. Районні партійні та радянські органи багато робили для відбудови підприємств. На початку 1924 року стали до ладу чавуноливарний завод, шкірзавод, паровий млин та канатні підприємства, на яких працювало 103 чоловіка.

У 1924 році відкрилися перші кооперативні крамниці. До цього в Броварах було 10 приватних крамниць, причому ціни на продукти в них, особливо на м’ясо, власники встановлювали надто високі. Відкрита на початку 1924 року кооперативна крамниця привернула до себе більшість населення. Ціни тут були у три рази нижчі, і хоч їй одній важко було змагатися з 10 приватними крамницями, вона наполовину задовольняла потреби населення, залучаючи все більше жителів до споживчого кооперативу. На початок 1925 року до кооперативу вступило 78 процентів дворів селища.

Перші успіхи були здобуті і в розвитку народної освіти. У серпні 1921 року в Броварах відкрилася семирічна школа ім. І. Я. Франка, яка охопила навчанням значну частину дітей шкільного віку. З квітня 1923 року в селищі стала діяти початкова школа та школа бджільництва.

Розгорталася культурно-масова робота. У серпні 1923 року організували райсільбудинок, при якому діяли театральна, бібліотечно-літературна, музична, хорова, лекційна секції. Працювали гуртки художньої самодіяльності; райсільбудинок відкрив також у селах району 2 лікнепи та 12 хат-читалень. У червні 1925 року при райсільбудинку утворено літгурток київської філії «Плугу», до якого відразу вступило 16 чоловік, переважно комуністи, комсомольці й члени КНС. Гурток знайомив населення з новітньою літературою, випускав стінгазету райсільбуду. Одним з активістів літгуртка був полум’яний комсомольський поет Д. І. Чепурний (1908—1944). Ще навчаючись у школі, він організував гурток літкорів та диткорів, висвітлював роботу школи, учнівських гуртків на сторінках газети «На зміну» та журналу «Червоні квіти». Тут же друкувалися його вірші. 1927 року Д. І. Чепурний переїхав у Київ, де вступив до молодіжної письменницької спілки «Молодняк», організованої ЦК ЛКСМУ. Уже в своїх перших віршах він виступає як поет-громадянин, борець проти куркульства:

Досить!
Чуєте, дядьку, досить!
Батько мій спину на вас ламав,
Ви були в хромових, батько мій босий,
А надворі — зима.

Чепурний часто приїздив у Бровари, де виступав перед молоддю. Одну з вулиць міста названо його ім’ям. Активну участь у культурно-освітній роботі брала уродженка Броварів — перекладачка Л. А. Ященко.

23 липня 1923 року в центрі Броварів відкрито пам’ятник Т. Г. Шевченку і впорядковано навколо нього великий сквер. У жовтні 1925 року в селищі розпочалось демонстрування кінофільмів, а в грудні 1926 року Бровари радіофікували.

У 1930 році Броварський район ліквідували, центр його перенесли до с. Великої Димерки. Бровари з навколишніми селами були підпорядковані Київській міськраді. На той час у селищі налічувалося 5618 жителів. З кожним роком Бровари зростали, зміцнювалося господарство селища. З промислових підприємств тут діяли чавуноливарний, клінкерний заводи та лісозаводи, де працювало близько 200 чоловік. У 1930 році організували державний кінний завод.

На початку 1930 року в Броварах заснували першу артіль — «Перемога», що мала 196 га землі, об’єднувала 20 господарств, які усуспільнили 14 коней і 10 волів, та артіль ім. 12-річчя Жовтня, що об’єднувала 108 господарств; їм належало 231 га землі, 6 коней та 5 корів. Наступного року у Броварах утворили ще одну артіль — ім. Ілліча.

У 1934 році вона налічувала вже 250 дворів, засівала 659 га землі, мала 54 робочих коней, 14 корів, 6 волів.

Того ж року в Броварах організували МТС, яка обслуговувала 28 колгоспів навколишніх сіл. На 1935 рік МТС мала 4 трактори і 2 молотарки, а 1940 року тут налічувалося вже 57 тракторів.

У квітні 1937 року Бровари знову стали районним центром Київської області. Створюються районні партійні та радянські органи. Бойовим органом партійної організації у розв’язанні назрілих питань стала газета «Стахановець»; перший номер її вийшов 17 квітня 1937 року.

Зростали артільні господарства Броварів. Підвищувався добробут колгоспників. Так, у 1937 році вони одержали на трудодень по 3 кг хліба, 6 кг картоплі, чимало городини тощо. Ще більших успіхів було досягнуто у 1938 році. Колгосп ім. Ілліча першим у районі виконав зобов’язання щодо продажу державі зерна, картоплі, городини. На трудодень колгоспники одержали, крім хліба, картоплю, городину, по 5 крб. 60 копійок.

Кращим стало медичне обслуговування трудящих. Крім медамбулаторії та аптеки, діяла районна лікарня, заснована 1923 року. З 1937 року працював протитуберкульозний санаторій.

В центрі селища виросла двоповерхова школа-десятирічка, що мала різні навчально-методичні кабінети, добре організовану художню самодіяльність4. Центром культурного життя селища став районний будинок культури, де працювали гуртки художньої самодіяльності, діяла районна бібліотека. Помітний внесок у розвиток культурно-освітнього життя Броварів зробив український радянський письменник М. Т. Дубовик (1900—1942), який з 1937 року працював тут учителем місцевої школи.

Коли на нашу країну напали фашистські орди, жителі Броварів самовіддано працювали на будівництві оборонних споруд навколо селища. В перших числах липня 1941 року сюди перемістився командний пункт Південно-Західного фронту на чолі з генерал-полковником М. П. Кирпоносом, що перебував тут до 14 вересня 1941 року. Зберігся бліндаж, а також будинок, де містився штаб; тут встановлено меморіальну дошку.

Бровари зазнавали частих бомбардувань ворожої авіації. Особливо почастішали нальоти в серпні 1941 року. Тільки 4 серпня на Бровари було вчинено 2 ворожі нальоти. Того дня радянські льотчики й зенітники збили над селищем 11 ворожих літаків.

Під натиском переважаючих сил ворога наші війська 19 вересня 1941 року залишили Бровари. Селище захопили фашисти. Знущання, катування, розстріли — таким був «новий порядок», що його запровадили окупанти.

Фашисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини 300 чоловік, спалили понад 1000 житлових будинків та виробничих приміщень. Та радянські люди не скорилися загарбникам. У квітні 1942 року в Броварах виникла підпільна комсомольська організація з числа молодих робітників Броварського лісозаводу, до складу якої ввійшло 10 чоловік. Підпільників очолив комуніст В. М. Лобко.

Патріоти розповсюджували серед населення листівки, зривали заходи окупантів, здійснювали диверсійні акти. У селищі також діяла підривно-диверсійна група. У жовтні 1942 року на перегоні Дарниця—Бровари підпільники А. І. Печенєв і Б. М. Гусєв пустили під укіс ешелон з фашистами.

Підпільники Броварів діяли в тісному зв’язку з київським підпіллям. На території Броварського так само, як і Бориспільського, Баришівського та навколишніх районів, діяв партизанський загін ім. Леніна, очолюваний колишнім директором Вигурівської середньої школи Г. М. Кузьменком. За час активних бойових дій цей загін знищив 43 автомашини, 3 гусеничні трактори, 392 фашистських солдатів і офіцерів.

Восени 1943 року Червона Армія, долаючи шалений опір ворога, розгорнула наступ у напрямку Києва. Гітлерівці стягнули значні сили і перетворили Бровари в потужний вузол оборони. Але бійці 38-ї армії, проявивши чудеса героїзму, зламали опір ворога і завдали йому величезних втрат. Досить сказати, що лише вбитими фашисти втратили близько 1000 солдатів. 25 вересня 1943 року Бровари стали знову радянськими.

Але ворог не хотів миритися з поразкою і наступного дня, підтягнувши значні сили піхоти й танків, провів кілька контратак. Проте його намагання були зірвані. На полі бою лишилося понад 800 фашистів.

У боях за Бровари особливо відзначилася гарматна обслуга винищувально-протитанкової батареї 529-го стрілецького полку. Вона знищила 9 вогневих точок і 70 фашистів. Командиру гармати О. І. Каширину було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Під час визволення Броварів полягло близько 500 радянських бійців. Багато уродженців міста загинуло на фронтах Великої Вітчизняної війни. Свято шануючи пам’ять героїв, у парку біля будинку культури в 1967 році споруджено обеліск Слави. У підніжжя його та на шести братських могилах ніколи не в’януть квіти.

Зразу ж після визволення відновилася діяльність партійних, комсомольських органів і радянських установ району. Відбудову господарства очолювала районна партійна організація, (перший секретар райкому партії М. К. Ратушний).

Уже в перші місяці після визволення став до ладу ряд невеликих підприємств — 2 шкірзаводи, маслозавод, взуттєва і швейна майстерні. На початку 1944 року запрацював промкомбінат. Відбудовуючи зруйноване господарство, трудящі Броварів подавали всіляку допомогу фронту. Зокрема, працівники Броварського райпромкомбінату внесли на будівництво танкової колони «Київ» 51 тис. карбованців.

З руїн доводилося піднімати MTС. Завдяки самовідданій праці механізаторів вже на 10 січня 1944 року 17 тракторів були готові до виходу в поле. На початку 1945 року при MTС створили курси трактористів, які в квітні закінчили 37 юнаків та дівчат.

З жовтня 1943 року відновив роботу колгосп ім. Ілліча. Величезних зусиль довелося докласти колгоспникам, відбудовуючи зруйноване фашистами господарство. Невдовзі це дало свої наслідки — зросла матеріально-технічна база артілі, підвищувались врожаї. У 1950 році колгосп об’єднався з артіллю «Шлях Ілліча» с. Зазим’я, що сприяло дальшому розвитку господарства.

Налагоджувалося культурно-освітнє життя Броварів. Уже в 1944 році відбудували 2 школи, лікарню та будинок культури.

Дійову допомогу у відродженні господарства подавала районна комсомольська організація, яка відновила свою діяльність зразу ж по визволенні Броварів. Так, зокрема, комсомольці району в 1944 році створили ударні бригади, які працювали на молотьбі хліба, на 10 тваринницьких фермах. Рішенням бюро райкому ЛКСМУ від 18 січня 1945 року у колгоспах району було створено 55 комсомольсько-молодіжних бригад. Одна з таких бригад, що працювала у Великій Димерці, 1946 року за активну участь у відбудові народного господарства була нагороджена перехідним Червоним прапором ЦК ВЛКСМ.

Завдяки самовідданій праці трудівників селища невдовзі стали до ладу також клінкерний та чавуноливарний заводи, харчопромкомбінат.

3 року в рік зростали й впорядковувалися Бровари, перетворюючись у промислове селище. 1955 року на базі райпромкомбінату створили завод електровиробів, який виготовляє антени для телевізорів, настільні лампи, абажури та лампи денного світла. Якщо у 1955 році завод випустив продукції на 60 тис. крб., то в 1969 році — на 5,8 млн. крб., кількість робітників зросла відповідно з 45 до 6702.

На базі колишнього деревообробного комбінату у 1957 році заснували Броварський завод холодильників. Він випускає однокамерні й двокамерні холодильники для торговельних баз, магазинів, промислових підприємств тощо. Завод дає понад 2 тис. холодильників на рік. Крім того, тут виготовляються кухонні гарнітури, столи, вулики. З кожним роком зростає виробнича потужність підприємства. Тут працює 1300 чоловік, які з честю виконують державні плани випуску промислової продукції.

Броварський завод експериментального торговельного машинобудування, який почав працювати у 1960 році, забезпечує підприємства й організації споживчої кооперації республіки торговельним обладнанням, постачає машини для хлібопекарських підприємств, виробниче обладнання для засолочних пунктів, машини для розливу безалкогольних напоїв, автолавки, автохліборозвозки, автобензоцистерни, форми для випікання хліба. На підприємстві виготовляються також транспортери, конвейєри, вагонетки та інші вироби.

У 1960 році в Броварах розпочалося будівництво заводів порошкової металургії, шиноремонтного, ремонтно-механічного, а також заводобудівного комбінату.

Вже у 1963 році до ладу став завод порошкової металургії, який уперше в нашій країні почав випускати різноманітні деталі із залізних порошків. Свою продукцію завод надсилає 250 підприємствам країни.

Неподалік заводу порошкової металургії виросло підприємство великої хімії — шиноремонтний завод, оснащений найновішою технікою вітчизняного виробництва. Споруджено заводобудівний комбінат, який виготовляє великогабаритні промислові ферми, підкранові балки, стінні панелі тощо. Діє будкомбінат № 2, який щорічно виготовляє 3000 куб. метрів залізобетону, 450 тонн чавунного литва, металоконструкції та устаткування для підприємств харчової промисловості. Став до ладу також ремонтно-механічний завод, який виготовляє автокрани, дає друге життя екскаваторам, грейдерам, шляховим коткам та іншим машинам і механізмам.

У 1964 році дав свою першу продукцію новозбудований завод пластмас. Поступово вводилися в дію значні виробничі потужності переробки пластмас методами пресування, лиття під тиском, видуванням і т. д. На заводі є цех, що виготовляє поліхлорвінілові скатертини, які користуються великим попитом. Його продукція відзначена двома срібними медалями Виставки досягнень народного господарства СРСР. Уже в 1967 році завод пластмас випускав продукції в 3 рази більше, ніж у 1966 році. Колектив підприємства з року в рік нарощує темпи виробництва. У 1969 році народне господарство країни одержало продукції на 12,8 млн. крб., або в 1,5 раза більше попереднього року.

Поряд з будівництвом нових реконструйовуються, удосконалюються діючі підприємства. Протягом 1963—1967 рр. були реконструйовані заводи холодильників, електротехнічних виробів, нестандартного комунального обладнання та молокозавод.

Робота підприємств, будов, установ повсякденно спрямовується районною партійною організацією, лави якої невпинно зростають. Якщо в 1950 році вона налічувала 830 комуністів, то на 1969 рік — понад 4 тис. комуністів. Комсомольська організація району має близько 6 тис. чоловік.

19 промислових підприємств міста у ювілейному 1967 році виконали річний план випуску валової продукції достроково, виробивши продукції на суму 65,8 млн. карбованців.

У змаганні за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна колективи підприємств міста державний план випуску основних видів продукції в 1969 році теж виконали достроково, до 24 грудня. Понад план було вироблено промислових виробів на суму більш як 3 млн. крб. На підприємствах міста широко розгорнувся рух за комуністичну працю. Так, зокрема, на заводі електровиробів почесне звання присвоєно шести бригадам та цехам, 46 передовикам виробництва.

Промислові підприємства часто відвідують делегації зарубіжних країн — Чехословаччини, Югославії, Швеції, Австрії та інших. У 1967 році на заводобудівному комбінаті побували представники 22 країн — учасниць міжнародного симпозіуму з питань виготовлення залізобетонних виробів.

У Броварах діє Центральна дослідна станція штучного запліднення сільськогосподарських тварин. Проведення широких селекційно-племінних досліджень, їх запровадження допомогли різко поліпшити порідність поголів’я худоби, підвищити її продуктивність. Виросли наукові відділи станції, зміцніла її матеріально-технічна база. На станції працює 50 науково-технічних та наукових працівників. Серед них М. Ф. Волковой — доктор сільськогосподарських наук та 11 кандидатів наук. Співробітники станції подають постійну методичну допомогу іншим держплемстанціям України. Науковці підтримують зв’язки з вченими братніх соціалістичних та багатьох капіталістичних країн.

Великим підприємством стала Київська птахофабрика, яка постачає продукцію населенню столиці України.

У Броварах знаходиться центральна садиба радгоспу ім. С. М. Кірова, утвореного в 1960 році на базі колгоспів «Шлях Ілліча» с. Зазим’я та ім. Кірова с. Погребів. Радгосп має свої відділки у Броварах, Зазим’ї, Погребах та Троєщині. Всього тут налічується 9106 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2150 га орної землі. Господарство спеціалізується на відгодівлі свиней, великої рогатої худоби, має розвинене молочне тваринництво. Щорічно в радгоспі відгодовується 22—23 тис. свиней та 3—4 тис. голів великої рогатої худоби. Протягом 1965—1967 рр. радгосп у середньому виробляв по 13 тис. цнт м’яса на рік. 1969 року господарство виробило 15,3 тис. цнт м’яса. Колектив радгоспу рік у рік виконує й перевиконує планові завдання, соціалістичні зобов’язання. За досягнуті успіхи колектив радгоспу на честь 50-річчя Радянської влади нагороджено пам’ятним Червоним прапором Міністерства м’ясо-молочної промисловості УРСР і Республіканського комітету профспілки працівників харчової промисловості, а в лютому 1970 року йому вручено перехідний Червоний прапор Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради. В числі передовиків виробництва, відзначених урядовими нагородами,— директор радгоспу 0. М. Чижик, удостоєний ордена Леніна, -свинарка Є. А. Петренко — ордена «Знак Пошани». З 1966 року радгосп — постійний учасник Виставки досягнень народного господарства СРСР.

Неослабна увага приділяється благоустрою міста, культурно-побутовому обслуговуванню трудящих. Особливо діяльну роботу щодо цього провадять 11 депутатських комісій, створених при міськвиконкомі.

У центрі міста, напроти районного комітету партії, встановлено монумент вождю революції В. І. Леніну. Місто росте, розвивається. Лише за 1960—1969 рр. його населення збільшилося на 13 тис. чоловік. Зараз новий житловий масив забудовано 5-поверховими будинками. Більшість вулиць міста заасфальтована, обсаджена фруктовими й декоративними деревами. У місті — розгалужена система водопостачання, газифікації.

Для потреб населення — побутовий комбінат з 22 майстернями, які надають жителям міста 142 види послуг. Щороку збільшується кількість підприємств торгівлі й громадського харчування. Лише за 1969 рік в місті відкрито гастроном, 2 овочеві та хлібний магазини, ресторан, кафе, побудовано 2 павільйони. Всього у Броварах діє 3 універмаги, 52 магазини, 49 ларків, 13 їдалень та буфетів, 2 ресторани, готель на 50 місць.

З медичних закладів діють районна лікарня на 150 ліжок, 10 медпунктів, де працює 130 лікарів та близько 450 осіб середнього медичного персоналу. У 1970 році закінчено будівництво нової лікарні на 240 ліжок.

Невпинно зростає освітній й культурний рівень населення. У місті діє 4 середні і восьмирічна школи, восьмирічна школа-інтернат і музична школа. Для наймолодших жителів Броварів є 13 дошкільних закладів, які відвідують близько 2 тис. дітей. Дітей виховують досвідчені педагоги, серед яких заслужені вчителі УРСР М. П. Ігнатенко, Н. Г. Любимова, І. Г. Репалюк та Л. А. Тупалова, багато педагогів нагороджені значком «Відмінник народної освіти». При школі № 1 створено музейну кімнату з історії рідного краю. За ініціативою краєзнавців проведено значну роботу по вшануванню Пам’яті героїв громадянської та Великої Вітчизняної воєн, а також діячів науки й культури, чиї імена пов’язані з історією Броварів. Учасниці боїв за визволення Броварів М. І. Лагуновій присвоєно звання почесної громадянки міста.

Літературну студію, утворену в 1965 році за ініціативою письменника І. О. Немировича при редакції Броварської районної газети «Нове життя», названо ім’ям Д. І. Чепурного. До студії залучено понад 20 робітників підприємств та установ, учнів шкіл району — письменників-початківців. У районному будинку культури діють вокальний, танцювальний, драматичний гуртки, балетна студія для дітей, кіностудія, гурток крою та шиття. Будинок культури працює в тісному контакті з музичною школою, педагоги якої закріплені за певними колективами і подають їм дійову допомогу.

Трудівники Броварського радгоспу не тільки ведуть перед у соціалістичному змаганні за досягнення високих виробничих показників, але й створили один з кращих художніх самодіяльних колективів області. Ним керує заслужений артист республіки М. В. Минько. Хоровий колектив радгоспу є лауреатом фестивалю самодіяльного мистецтва України на честь 50-річчя Радянської влади і нагороджений грамотою та бронзовою медаллю.

З кожним роком Бровари зростають як важливе промислове місто. Нині кожен 3-й житель міста — робітник. Індустріальні Бровари розвиваються й квітнуть.

 Большая Советская Энциклопедия 1969 – 1978 гг.

Бровары — город (до 1956 посёлок), центр Броварского района Киевской области УССР, на шоссе Киев — Ленинград, в 20 км к С.-В. от Киева. Ж.-д. станция на линии Киев — Москва. 33 тыс. жителей (1969). Имеются заводы: холодильников, нестандартного коммунального оборудования, торгового машиностроения, порошковой металлургии, пластмасс и др. Строится комбинат, предприятия пищевой промышленности (молочный завод и др.).

Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 – 1907 гг.

Бровары — местечко Черниговской губ., Остерского у., при озере Сведловщине, в 54 в. от г. Остера; широта 50°30′; долгота 0°30. Высота места 453 ф. (65 с.), станция Курско-Киевской ж. д., в 27 в. от Киева. Две православные церкви, еврейский молитвенный дом, школа, почтовая станция, две ярмарки, базары; число жителей 1900 челов.

1 комментарий

  1. http://www.surnameindex.info/news/:

    http://www.surnameindex.info/info/chernigov/oster/brovary/index.html

    Бровары, Броварская волость, Остерский уезд
    Бровары, Киевская область (не входит в состав Броварского района)
    Бровари, Київська область

    Петропавловская церковь

    Троицкая церковь
    1804 — священник Степан Стеблинский

    Некоторые фамилии жителей с. Бровары (Петропавловская церковь, 1810):
    Аграменко
    Гамалей
    Гвозданный
    Демченко
    Довгопол
    Жовнер
    Иванецкий
    Ильенко
    Костяной, Костяный
    Кроль
    Лебедь
    Перевертка
    Полюляшенко, Полулященко
    Пономаренко
    Постернак
    Пригузок
    Рева
    Рудик
    Ряшук
    Суходолаш
    Тесленко
    Трофимов
    Хоменко
    Честнецкий
    Чипка
    Щербак, Щербаченко
    Щербина
    Яхно

Ваш комментарий