Меню Закрыть меню Историко-генеалогическая
база данных Украины

Демидов

Административно-территориальное деление

Демидов (укр. Демидів) — село, центр сельского совета Вышгородского района Киевской области. В ХІХ столетии село Киевского уезда Киевской губернии.

Село относится к историко-этнографическому региону Среднее Поднепровье (Надднепрянщина).

История городов и сел УССР 1971 год

Демидів — село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі річки Ірпеня, за 35 км від Києва, на автостраді Київ — Мінськ. Населення — 3210 чоловік.

На околицях Демидова, понад річкою Ірпенем, збереглося близько 200 давньоруських курганів, а на території села, в урочищі Городці, височать вали слов’янського городища — залишки давньоруського міста Городця. В літопису воно вперше згадується під 1026 роком, коли тут уклали мир великий князь київський Ярослав Мудрий та його брат Мстислав. Руські землі було поділено на дві частини, кордон між якими проходив по Дніпру.

У 1097—1098 рр. під час загострення князівських усобиць Городець став місцем переговорів руських князів на чолі з великим князем київським Володимиром Мономахом про об’єднання сил для боротьби з половцями. У 1150 році місто дістав вигнаний з Києва син Володимира Мономаха — Юрій Долгорукий. В 1151 році під Городець підійшли дружини великого князя київського Ізяслава та інших князів. Вони спалили посад, а Юрія Долгорукого примусили повернутися на княжіння до Суздаля.

Під час монголо-татарської навали Городець був зруйнований і довгий час лишався спустілим. У 1362 році цю територію захопила феодальна Литва. Після ліквідації у 1471 році удільного Київського князівства вона увійшла до складу Київського воєводства. Демидів вперше згадується в люстрації Київського замку 1543 року. На той час у ньому налічувалося 16 господарств, що виконували на користь замку численні повинності — натурою, орали, косили, відбували військову службу.

В другій половині XVI ст. у Демидові спостерігався приплив населення. Сюди втікали селяни з Волині і Поділля, шукаючи порятунку від феодального гніту, який посилився після запровадження у 1557 році волочної поміри. В 1576 році внаслідок нападу кримських татар село знову було зруйноване, а жителі забрані в ясир.

Після Люблінської унії 1569 року Демидів захопила шляхетська Польща, і він став королівським володінням. У ревізії Київського замку 1570 року село названо дуже злиденним. Селяни давали на користь воєводи 4 діжки меду та кілька возів сіна. В 1622 році тут проживало 28 підданих.

Селяни Демидова зазнавали тяжкого соціального і національного гніту. У першій половині XVII ст. вони сплачували на користь орендарів, в руках яких перебувало село, 28 злотих чиншу, давали 28 мір вівса (на суму 70 злотих), 5 діжок меду (на 122 злотих). Крім того, орендар мав віддавати на користь корони 150 кіп жита (на 112 злотих) і 150 кіп вівса (на 93 злотих), що також стягували з селян.

Місцеве населення взяло активну участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. Влітку 1648 року селяни Демидова, озброївшись косами та киями, почали громити маєтки шляхти. Частина з них влилася до селянсько-козацького війська Богдана Хмельницького. Демидів визволився від польсько-шляхетського панування і згідно з реєстром 1649 року був включений до складу Білогородської сотні Київського полку.

За Андрусівським перемир’ям 1667 року Демидів залишився під владою шляхетської Польщі. Польський уряд передав його у володіння гетьмана Правобережної України П. Тетері, а через кілька років село перейшло до рук прибічника польської шляхти, козацького полковника В. Іскрицького. Посилення соціального гніту викликало зростаюче невдоволення селян, які в кінці XVII ст. активно підтримували визвольний рух на Правобережжі.

У 1700 році Демидів увійшов до складу Димерського староства. В першій чверті XVIII ст. село переходило від одного власника до іншого. Найдовше воно перебувало в руках київського каштеляна Стецького. У 1723 році Отецький домігся переведення села на становище містечка і дістав дозвіл на проведення тут ярмарків. Часті зміни панів, кожний з яких прагнув одержати якнайбільше прибутків, супроводилися зростанням феодальних повинностей і посиленням експлуатації селян. У відповідь на це вони неодноразово піднімалися на боротьбу проти гнобителів. Широкого розмаху в районі Демидова, як і скрізь на Київщині, набрав гайдамацький рух. У 1752 році значний загін гайдамаків з’явився біля містечка і вчинив напад на маєтки місцевої шляхти.

Після возз’єднання Правобережної України з Росією Демидів з 1796 року увійшов до складу Київського повіту Київської губернії. Тяжким лишилося становище демидівських селян і після реформи 1861 року. За уставною грамотою 187 ревізьких душ містечка одержали 89 десятин присадибної землі, 896 десятин орної та сіножатей і 30 десятин непридатної, тобто 1015 десятин. За злиденні наділи (в середньому до 4 десятин на двір) селяни мали сплачувати щороку по 6 крб. 40 копійок грошима і відробляти по 37 днів на користь поміщика Синельникова. До того ж, вони були позбавлені конче необхідних угідь. Протестуючи проти грабіжницької реформи, селяни відмовилися підписати кабальну уставну грамоту, знищували межові знаки між поміщицькими й селянськими землями, забирали з поля поміщицький хліб. У той же час місцевому поміщикові Синельникову належало в містечку та навколишніх селах майже 13 тис. десятин землі.

Селяни Демидова відгукнулися на події революції 1905—1907 рр. У липні 1906 року вони почали рубати та вивозити поміщицький ліс. Коли ж 30 липня сюди прибув урядник і спробував виявити учасників порубок та відібрати ліс, селяни його побили і вигнали.

Під час проведення столипінської аграрної реформи поміщик продав частину своїх земель через селянський земельний банк. Переважну більшість її скупили куркулі, внаслідок чого навколо Демидова виникли куркульські хутори. Основна ж маса населення задихалася від малоземелля і безземелля, перебуваючи в залежності від поміщика і сільських багатіїв. У 1912 році в селі налічувалося 192 господарства, які мали 1076 десятин землі. З них 27 господарствам належало по 7 і більше десятин, 24 — по 5—7 десятин, 118 — від 1 до 5 десятин, 20—менше десятини і 3 були зовсім безземельними. Отже, понад 73 проц. селянських господарств не мали достатньої кількості землі. Тим часом місцевому куркулю і лісопромисловцю Вовку належало понад 170 десятин польової землі і 20 десятин саду. Невеличка купка демидівських багатіїв жорстоко експлуатувала бідноту.

Населення Демидова не одержувало необхідної медичної допомоги. Всю Димерську волость, до складу якої він входив, обслуговував лікар і 2 фельдшери.

Освіта була недоступна для трудящих. На початку XX ст. в Демидові, де налічувалося 882 жителі, діяла лише церковнопарафіяльна школа. В ній один учитель навчав 50 дітей. У 1916 році на кожні 4 чоловіка 3 були неписьменні.

З перемогою Жовтневого збройного повстання в Петрограді розгорнулася боротьба за владу Рад у Демидові. Вона була встановлена тут наприкінці січня 1918 року. В середині лютого Демидівський земельний комітет разом з комітетами сусідніх сіл ухвалив рішення про конфіскацію землі у заможних власників і наділення нею безземельних і малоземельних селян.

Проте на початку березня 1918 року мирне будівництво в Демидові було перерване. Його захопили німецькі загарбники, які при підтримці буржуазно-націоналістичних прислужників встановили жорстокий режим. Трудящі піднялися на боротьбу проти ворогів. У відповідь на заклик більшовиків селяни влилися до повстанських загонів, які у серпні почали повстання проти німецько-гетьманського гарнізону в Димері. Воно було жорстоко придушене німецькими військами, що прибули з Києва. За участь у повстанні на демидівців наклали велику контрибуцію — близько 500 пудів хліба.

Після вигнання кайзерівських військ Демидів захопили війська петлюрівської Директорії, але вже на початку лютого 1919 року його було визволено. Відновлення органів Радянської влади відбувалося в умовах боротьби проти куркульської банди Струка. У селі почала роботу сільська Рада, що проводила наділення землею малоземельних і безземельних селян. Активно діяв ревком, під керівництвом якого було успішно виконано план продрозверстки, налагоджено роботу школи тощо.

У вересні 1919 року Демидів захопили денікінці. Після його визволення у другій половині грудня 1919 року знову розгорнулося мирне будівництво. З квітня 1920 року тут діяла кущова партійна організація, яка об’єднувала комуністів Демидова та сусідніх сіл і налічувала 17 чоловік. Вона проводила велику організаційно-пропагандистську роботу серед населення. У квітні 1920 року обрали сільську Раду.

На початку травня 1920 року мирне будівництво в Демидові було перерване. Село захопили білополяки, разом з якими прийшли петлюрівці. Але вже 15 червня в результаті переможного наступу радянських військ Демидів був визволений. Відновили діяльність радянські органи. 27 серпня 1920 року було створено комнезам, який очолив С. М. Купрієнко. Долаючи опір куркулів, комнезам приступив до перерозподілу землі і наділення нею бідноти.

Розгорнула діяльність сільрада. Вона керувала відбудовою зруйнованого господарства. З її ініціативи проводилися лісові насадження. Успішно діяли місцеві меліоративні товариства, які утворилися наприкінці 1922 року. За їх допомогою було осушено близько 300 десятин болотистих грунтів. Сільрада контролювала роботу споживчого кооперативного товариства, що виникло у 1924 році.

В Демидові діяв медпункт. Працювали початкова школа, де навчалося понад 70 дітей, і кілька шкіл для ліквідації неписьменності серед дорослих. У 1923 році відкрилася хата-читальня. При ній діяли гуртки художньої самодіяльності і бібліотека з книжковим фондом 1 тис. примірників.

На початку 1924 року у Демидові виникла комсомольська організація, а в 1930 році замість об’єднаної партійної організації, до якої входили також комуністи Козаровичів і Бірок, створена окрема партійна організація.

Сільрада разом з партійною організацією проводили велику роботу, спрямовану на впровадження колективних форм господарювання. З ініціативи комнезаму і сільради на колишніх землях куркуля Вовка було організовано товариство спільного обробітку землі, на базі якого у жовтні 1929 року створили сільськогосподарську артіль «Перемога». Для допомоги місцевим комуністам восени 1930 року Димерський райком партії направив у Демидів на посаду директора школи Л. Л. Васильєва. Він багато зробив для проведення колективізації та розгортання боротьби з куркульством. На початку 1931 року колгосп «Перемога» об’єднував уже 200 господарств.

Успіхи колгоспного будівництва викликали ненависть куркулів. Вони підпалили в Демидові приміщення з усуспільненим реманентом, отруїли частину коней, розбили комору з посівним матеріалом, надіслали активістам листи з погрозами. Особливу лють у ворогів викликала діяльність Л. Л. Васильєва. 13 травня 1931 року зібрався пленум сільської Ради, де він виступив з промовою. Раптом пролунали два постріли. Л. Л. Васильєв був тяжко поранений і через кілька днів помер. Його похорон, на який зібралися демидівці і селяни сусідніх сіл, перетворився на демонстрацію зростаючої сили колгоспного ладу, гнівний протест проти куркульських недобитків. Колгоспу «Перемога» було присвоєно ім’я Васильєва, а в центрі села, де його поховали, встановлено обеліск.

Колгосп ім. Васильєва рік у рік зміцнювався. За ним було закріплено 2190 га землі. В господарстві побудували молочну ферму, в якій налічувалося 358 голів худоби, свиноферму і вівцеферму. Було розвинуто вирощування овочів у закритому і відкритому грунті. У двох теплицях майже протягом всього року збирали свіжі огірки, помідори, цибулю. Тут діяв льонопереробний пункт, лісопильний завод, млин, слюсарна і теслярська майстерні. Заклали також 30 га саду.

Завдяки самовідданій праці колгоспники добилися високих урожаїв зернових, технічних та овочевих культур, одержували значну кількість молока і м’яса. Врожайність пшениці на колгоспних ланах становила 22 цнт, жита — 17 цнт, вівса і ячменю — 14 цнт, картоплі — 130 цнт з гектара. Чимало трудівників досягли значних успіхів. Славний шлях від колишньої батрачки до знатної ланкової пройшла П. К. Денисенко. Наслідуючи приклад Марії Демченко, її ланка в 1936 році зібрала рекордний врожай картоплі — по 390 цнт з гектара на площі 9,5 га та 853 цнт — з окремої ділянки розміром 1 га. Уряд високо оцінив самовіддану працю П. К. Денисенко, нагородивши її орденом Трудового Червоного Прапора. Ланка Н. Ф. Мельниченко в 1938 році зібрала по 337 цнт картоплі з гектара. В 1938 році свинарки колгоспу О. М. Кашка та С. М. Кисіль виростили по 16 поросят від кожної свиноматки. Колгосп в 1939 і 1940 рр. був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. В 1940 році Головний виставочний комітет відзначив його дипломом 1-го ступеня, грошовою премією в сумі 10 тис. крб. та виділив легкову автомашину. 7 колгоспників були нагороджені медалями ВСГВ.

Багато уваги приділялося розвитку охорони здоров’я, освіти і культури. До послуг населення був медпункт. Демидів став селом суцільної письменності. Тут працювала середня школа. Активну роботу проводив сільський будинок культури.

3 початком Великої Вітчизняної війни демидівці разом з усім радянським народом піднялися на боротьбу проти ненависного ворога. Під керівництвом партійної організації вони взяли активну участь у будівництві оборонних споруд. Після запеклих боїв 24 серпня 1941 року німецько-фашистські розбійники захопили село. Настали чорні дні фашистської окупації. Гітлерівці закатували 17 жителів села, серед яких були організатори колгоспного будівництва Д. О. Карпенко, О. С. Карпенко, С. М. Купрієнко, Т. О. Купрієнко. На каторжні роботи до Німеччини окупанти вивезли 130 юнаків і дівчат.

Незважаючи на жорстокий гітлерівський режим, демидівці не скорилися. З грудня 1941 року на території Димерського району почала діяти підпільна група під керівництвом комуніста Г. С. Скотаренка, яка поширила свою діяльність і на Демидів. До її складу входили демидівці В. М. Карпенко, В. Т. Денисенко, В. В. Денисенко, П. В. Проценко, а також К. І. Едемський, посланий з Києва для організації у районі партизанських груп.

У 1942 році підпільна організація «Арсеналець», що діяла на київському заводі «Арсенал», охопила своїм впливом і Димерський район. Вона направила у Демидів для підпільної роботи комуніста В. С. Гурєєва. Досвідчений інженер, він став «представником» німецької фірми Карла Берле, яка дістала підряди на відбудову мостів. Наприкінці 1942 року В. С. Гурєєва призначили виконробом на будівництві двох мостів через Ірпінь у районі Демидова. Він створив підпільну групу з військовополонених, зігнаних сюди для проведення будівельних робіт. Внаслідок роботи підпільників через порушення технічних розрахунків один із мостів навесні 1943 року дав осадку і вибув з ладу.

На лютий 1943 року в складі групи Г. С. Скотаренка вже існувала окрема бойова підпільно-партизанська група Демидова, організаторами й керівниками якої були К. І. Едемський і В. С. Гурєєв. Група мала кулемети, гвинтівки, гранати. Підпільники розповсюджували зведення Радянського інформбюро, проводили роз’яснювальну роботу серед населення. Під керівництвом членів групи, які працювали на кагатах у т. зв. «обіцинному» господарстві села, взимку 1942/43 рр. було навмисно заморожено 330 тонн картоплі і роздано населенню 21 тонну хліба та 11 тонн сіна.

Підпільникам активно допомагали місцеві жителі, які переховували їх у себе і систематично постачали їм продовольство. На квартирі М. М. Вакуленко жили К. І. Едемський і певний час партизанський зв’язковий під кличкою «Гриша». У жительки села Т. В. Купрієнко з 1942 року по серпень 1943 року перебував В. С. Гурєєв.

4 листопада 1943 року частини Червоної Армії визволили Демидів. 242 жителі села захищали свободу і незалежність Батьківщини на фронтах Великої Вітчизняної війни, з них 70 нагороджено орденами й медалями СРСР. 137 демидівців загинуло смертю хоробрих. їх імена викарбувані на обеліску, що встановлений в центрі села.

Німецько-фашистські загарбники знищили в Демидові всі господарські будівлі колгоспу, школу, чимало житлових будинків.

Після визволення трудящі активно включились у відбудову зруйнованого господарства. Долаючи величезні труднощі, вони докладали всіх зусиль, щоб якнайшвидше відродити довоєнну славу колгоспу. На допомогу демидівцям прийшла держава, яка надіслала зерно, худобу, надала грошову позику. За допомогою російських друзів з Раменського району Московської області, які передали колгоспу ім. Васильєва телиць, було відновлено молочну ферму. У 1944 році ланки О. Рудник та X. Мельниченко зібрали по 500 цнт картоплі з гектара. Внаслідок самовідданої праці колгоспників план посіву озимини був перевиконаний. Швидкими темпами йшла відбудова колгоспних приміщень, зокрема тваринницьких ферм і парникового господарства. Вже в 1944 році колгосп одержав 140 тис. крб. доходу від садівництва і 90 тис. крб. від городництва. У жовтні 1945 року тут було створено партійно-кандидатську групу. Під її керівництвом колгоспне господарство поступово міцніло.

Величезну роль у житті Демидова мало освоєння земель заплави річки Ірпеня, яке почалося в 1947 році. Демидівці разом з трудящими сусідніх сіл під керівництвом інженерів Київського тресту «Укрводбуд» вкрили заплаву мережею каналів, спорудили лінії електропередач, водонасосні станції, встановили дощувальні установки. Того року колгосп ім. Васильєва осушив і освоїв 234 га заплавних земель. На нових площах він зібрав високий врожай і став колгоспом-мільйонером. Зросло парникове господарство, яке налічувало 1200 рам. Зміцніло тваринництво. Колгосп побудував для трудівників 185 житлових будинків. У 1950 році ланка депутата Верховної Ради УРСР Г. Ф. Бідненко зібрала по 519 цнт картоплі, а ланка В. І. Карпенко — по 543 цнт з гектара. За досягнення у вирощуванні цієї культури 11 колгоспників були удостоєні високих урядових нагород. В цей час у селі спорудили електропідстанцію, насосну станцію, розширили лісопильний завод, відкрили кілька майстерень.

Партійна організація і сільрада значну увагу приділяли розвитку охорони здоров’я, освіти і культури. Відновив роботу медпункт. З кінця 1943 року почалися заняття у середній школі. Активну роботу розгорнув сільський клуб, який став одним з кращих у районі. Відкрили бібліотеку.

Наприкінці 1950 року колгосп ім. Васильєва об’єднався з колгоспом ім. Ворошилова с. Гути-Межигірської. Новій артілі присвоїли ім’я В. І. Леніна. Колгосп мав овочево-картопляно-молочний напрям. Протягом 1951—1958 рр. він посідав передове місце серед господарств району. На фермах, обладнаних новітнім устаткуванням, утримувалося понад 600 голів великої рогатої худоби, 750 свиней, 200 овець, майже 2,6 тис. штук птиці. Розвивалося парниково-тепличне господарство. З кожного квадратного метра теплиць було зібрано по 151,7 кг овочів. Валовий доход колгоспу зріс до 1 млн. 343 тис. крб. За досягнення в розвитку сільськогосподарського виробництва господарство в 1955 році брало участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці.

В наступні роки колгосп досяг нових успіхів. Надої від однієї корови зросли до 3638 кг, на 100 га сільськогосподарських угідь було одержано 354,5 цнт молока, 48,3 цнт м’яса (в т. ч. 38 цнт свинини)2. За самовіддану працю значна група демидівців у 1957 році одержала урядові нагороди, а ланковій Л. С. Карпенко було присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. Протягом 1955— 1957 рр. виробництво м’яса і доход колгоспу збільшилися втроє. У 1958 році колгосп ім. Леніна взяв участь у Виставці досягнень народного господарства СРСР і був відзначений дипломом 2-го ступеня. Голову колгоспу І. Ф. Тесленка нагородили Малою золотою медаллю, агронома В. М. Терещенка, зоотехніка Т. Ю. Ткача, доярку П. Г. Шарикову та бригадира рільничої бригади М. О. Гордєєва — малими срібними медалями ВСГВ3. Того року за особливі заслуги в розвитку сільського господарства району звання Героя Соціалістичної Праці удостоєний перший секретар Києво-Святошинського РК КП України О. О. Сапухін (1917—1970).

Демидівський колгосп часто відвідували різні іноземні делегації та зарубіжні туристи, яких знайомили з досягненнями колгоспного виробництва.

На початку 1959 року на базі Демидівського та Лютізького колгоспів було створено радгосп «Демидівський», який у 1961 році перейменували на радгосп ім. Васильєва. Тоді ж тут створили дослідно-показове господарство. При ланці Героя Соціалістичної Праці Л. С. Карпенко діяла школа передового досвіду, в якій протягом лютого—березня 1961 року навчалося понад 20 членів комсомольсько-молодіжних ланок з багатьох колгоспів і радгоспів району.

Радгосп ім. Васильєва — велике соціалістичне господарство, за яким закріплено 3392 га землі, в т. ч. 1657 га орної. Зрошувані землі становлять 426 га. У радгоспному парниково-тепличному господарстві площа теплиць дорівнює 668 кв. метрів, під плівкою — 20 тис. кв. метрів, парникових рам — 13 200. Щороку радгосп ім. Васильєва виробляє близько 5 тис. тонн овочів. У 1968—1969 рр. було одержано в середньому по 152 цнт овочів і по 119,6 цнт картоплі, а ланка Й. О. Магденко зібрала по 201,7 цнт картоплі з гектара. Значне місце в господарстві посідає і тваринництво. Поголів’я великої рогатої худоби зросло до 1,5 тис. голів. У 1969 році на 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено по 1081 цнт молока. Машинний парк радгоспу налічує 32 трактори, 9 комбайнів, 46 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки.

Серед працівників радгоспу широко розгорнулося соціалістичне змагання за звання ударників і колективів комуністичної праці. Багато трудівників одержали високі урядові нагороди. Ордени Леніна сяють на грудях комуністів — механізатора, тепер керуючого відділком радгоспу М. О. Магденка та доярки П. Г. Шарикової. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено доярку Г. О. Мамченко та директора радгоспу І. Ф. Тесленка, орденом «Знак Пошани» — доярку К. І. Когтєву, бригадира парниководів П. К. Опанасенка, ланкову В. І. Карпенко, головного зоотехніка Л. В. Фастова. У 1967 році радгосп ім. Васильєва за високі трудові показники був нагороджений пам’ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС. Включившись у всенародне змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна та за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, працівники радгоспу виконали восьмий п’ятирічний план по виробництву фруктів на 124,8 проц. і м’яса — на 120,2 проц. Всі ці досягнення — результат великої роботи партійної організації радгоспу, яка налічує 164 чоловіка. Комуністи на всіх ділянках відіграють авангардну роль, показуючи приклад у праці. їм допомагають комсомольці, яких у селі 126 чоловік.

З промислових підприємств у Демидові діють засолзавод з консервним цехом, що виготовляє до 1 млн. банок консервів на рік, молокозавод, який за добу переробляє понад 20 тонн молока і 8 тонн щоденно відправляє в Київ, зрошувальна станція, пилорама.

За післявоєнні роки здійснено реконструкцію Демидова. Тут збудовано понад 500 нових цегляних, критих шифером або черепицею будинків, у яких живуть працівники радгоспу. Тільки протягом 1967—1969 рр. зведено 28 індивідуальних та два 16-квартирні комунальні житлові будинки. Село електрифіковано і радіофіковано. Здійснено також газифікацію та до багатьох будинків проведено водяне опалення. В центрі села є площа, навколо якої розмістилися будинки адміністративних установ та громадських організацій. Вулиці розширені і впорядковані. Тут діють сільський універмаг, спеціалізований магазин меблів, господарські та продовольчі магазини, кілька побутових майстерень. Товарооборот торговельної мережі постійно зростає і у 1969 році перевищив 1 млн. 88 тис. карбованців.

З медичних закладів у Демидові діють лікарня на 35 ліжок, пологовий будинок, амбулаторія, яка має рентгенологічний та зубопротезний кабінети, і аптека. В них працюють 22 спеціалісти з вищою та середньою медичною освітою.

Великі зрушення відбулися і в галузі освіти. В Демидові діють середня школа, вечірня середня школа, філіал музичної школи. В них навчається 582 учні і працюють 32 вчителі. Багато років успішно трудиться на ниві народної освіти заслужена вчителька УРСР Л. М. Матюк. Для дошкільнят створено комбінат, в якому виховується 110 дітей.

Добрі традиції роботи має будинок культури. До 50-річчя Великого Жовтня для нього було споруджено нове приміщення на 400 місць. При будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності і кабінет політосвіти. У Демидові є бібліотека, книжковий фонд якої становить 14,5 тис. примірників. Велику масово-політичну роботу проводить сільське відділення товариства «Знання», яке об’єднує 34 лектори.

Крокуючи пліч-о-пліч з усім радянським народом, демидівці вносять свій вклад у будівництво комуністичного завтра.

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.

Демидов село на левой стороне реки Ирпеня в 7-ми верстах от села Лютежа. Жителей обоего пола: православных 470, евреев 7. Земли во всем Демидовском имении г.Синельникова, к коему причисляются кроме Демидова деревни: Литвиновка, Раковка, Вороньковка, Абрамовка, Синяк и половина села Рубежовки 11965 десятин. В 1783 году считалось во всем Демидовском приходе 1142 обоего пола жителей. Чрез реку Ирпень, разделяющуюся на два рукава, в Демидове устроено два парома, перевозящие путников с двух противоположных сторон на остров, в 1 версту ширины и в 3 длины. На этом острове, ныне принадлежащем Лютежской церкви, до начала текущего столетия был скит Межигорского монастыря с двумя церквами деревянными: во имя Усекновения главы Иоанна Предтечи и Рождества Пресвятой Богородицы. Селение Демидов, стоящее в живописном месте в прежнее время, очевидно, было населеннее и упало при гибельном для нашего края польском владычестве. Предание народное говорит, что село это ныне находится уже на другом или третьем месте. Первое место указывают в 1-й версте к северу от села за прудом речки Козки, Урочище это называется Старый Демидов. Другое с западной стороны называемое Дворищами. Урочище это заросло сосновым бором, в котором деревья могут иметь более 200 лет. Но вероятно, что давний Демидов не переселялся в эти урочища, а до них простирался так, что место нынешнего села составляет только остаток прежнего многолюдного Демидова. К востоку от села находится место окруженное валом, вышиной в 3 сажня с одними раскопанными воротами и окружностью в 130 саженей. Место это ныне называется Городец и, по преданию, разорено при нашествии Орды с Батыем. В 1693 году около праздника Рождества Христова поляки, вытесняя из этого замка казаков, державших сторону Палия, напали на Демидов и истребили в нем множество жителей. По восстановлении польского правительства Демидов причислен к Дымерскому старосту, которое в половине прошлого века доставляло доходы Стецкому, а по смерти его жене Брониславе ловчине Киевской (умерла 1759 г.). Впоследствии Демидов составил вотчинную собственность вместе с Гостомлем Яна и Иосифа Якубовских, а к концу столетия дворянина Попеля. Этот продал Демидов с деревнями бригадиру Михаилу Апостолу. По наследству от Апостола имение перешло к Василию Синельникову, женатому с племянницей Апостола — отцу нынешнего владельца, отставного капитана гвардии Василия Васильевича. Но Литвиновку и Рубежовку, а также Наливайковку и Козинцы, г. Синельников приобрел покупкой только в последние годы.

Церковь Михайловская, деревянная, 5-го класса; земли имеет 69 десятин; построена 1762 года, вокруг давней гораздо меньшей, как значится в визите за 1783 год. Замечательно, что в Демидовском приходе более 100 лет священниками были лица из фамилии Клебановских. Близ церкви обращает на себя внимание каменный просторный дом для приходского священника, построенный в 1853 году г. Синельниковым Он предполагает устроить при нем такие же службы, а также жилище для причетников, училище для поселянских детей и богадельню для бывших своих крестьян. В церкви также находятся доказательства его усердия к храму Божьему и щедрости. К Демидовскому приходу причислены следующие деревни:

Синяк (также Константиновка) при р.Козке, в 4-х верстах от Демидова. Жителей обоего пола 25.

Воронковка выше по той же речке в 6-ти верстах; а от деревни Гаврыловки в 1-й Жителей обоего пола 114. Со всех сторон деревня окружена лесами,

Раковка в 2-х верстах от Воронковки, на левой стороне реки Ирпеня, в 10-ти верстах выше села Демидова и в таком же расстоянии от м Госгомля. Жителей обоего пола 143. Есть экономический фольварок с небольшим фруктовым садом Деревня лежит на низком берегу реки Ирпеня, образующего несколько небольших заливов и рукавов, в которых водится множество раков; отсюда — название деревни. В Раковке есть следы длинной гати чрез Ирпень, разорванной рекой во многих местах. По преданию при этой гати лет за 100 были мельницы, двигавшие машины — толокшие железную руду, здесь же добывавшуюся.

Литвиновка в 8-ми верстах от с.Демидова, при притоке ручья Козки, Жителей обоего пола 824. Резиденция помещика с великолепным дворцем и садом, простирающемся на 2 версты Заводы: винокуренный, лошадиный и шпанских овец. Несколько десятков десятин земли засевается картофелем, из которой гонится водка. В конце прошлого века в Литвиновке была построена особая приходская церковь во имя мученицы Параскевы, бывшим помещиком Попелем. Но церковь эта сгорела в 1832 г., а приход упразднен по ходатайству владельца в 1843 г.

Ваш комментарий