Меню Закрити меню Історико-генеалогічна
база даних України

Обухов

Административно-территориальное деление

Обухов (укр. Обухів) — город областного подчинения Киевской области. В ХІХ столетии местечко Киевского уезда Киевской губернии.

Обуховскому городскому совету подчинены села Ленды и Таценки.

Большой Энциклопедический словарь 1991-2002 гг.

Обухов — город (с 1979) на Украине, Киевская обл., в 10 км от ж.-д. ст. Триполье-Днепровское. 32,9 тыс. жителей (1991). Картонно-бумажный комбинат; металлообрабатывающая, стройматериалов, пищевая промышленность.

История городов и сел УССР 1971 год

Обухів — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване в долині річки Кобрини, яка впадає в притоку Дніпра — Стугну, за 45 км від Києва, на автостраді Київ—Дніпропетровськ. Населення — 8900 чоловік. Обухівській селищній Раді підпорядковані села Ленди, Нещерів, Перше Травня і Таценки.

Обухів — центр однойменного району, площа якого 772 кв. км, населення (без Обухова) — 39 247 чоловік. В районі 3 селищні й 21 сільська Ради, яким підпорядковано 46 населених пунктів. З корисних копалин використовують поклади торфу і будівельно-керамічних глин. Сільське господарство району спеціалізується на вирощуванні зернових, овочевих і технічних культур. Розвинуте тваринництво. Тут розташовані 14 колгоспів, 2 радгоспи, один рибоколгосп. Орної землі 35,5 тис. га. Працюють також 11 промислових підприємств. Налічується 44 медичних заклади, 8 середніх, 22 восьмирічних та 6 початкових шкіл, школа-інтернат, вечірня і заочна середні школи; є 8 будинків культури, 26 клубів, 34 бібліотеки.

Територія сучасного Обухова та його околиць була заселена ще в давні часи. Поблизу села Таценків виявлено залишки поселень доби бронзи, скіфського часу, зарубинецької та черняхівської культур, а також періоду Київської Русі. В Обухові та навколо нього знайдено срібні і бронзові монети II—V ст. ст. н. е. з Греції, Риму й Візантії, а також скарб ювелірних речей XII—XIII ст. (срібні колти, шийні гривни, браслет тощо).

Обухів вперше згадується в історичних документах XIV ст., коли на його місці існувало поселення Лукавиця. Литовський князь Свидригайло в 30-х рр. XV ст. подарував її київському воєводі G. Г. Юрші. В 1482 році орда кримського хана Менглі-Гірея спустошила цю місцевість. Пізніше це поселення належало литовському кухмістру П. Олехновичу і стало називатися Кухмістровщиною. В 1588 році Лукавицю за 300 кіп литовських грошей купив князь Я. Острозький, вона була обнесена частоколом та ровом. Деякий час село належало Обуху, підданому князя. Від нього й пішла назва Обухів.

Після Люблінської унії посилилося соціальне й національне гноблення населення феодалами. Місцеві жителі брали активну участь у селянсько-козацькому повстанні 1591—1593 рр. під проводом К. Косинського. Тоді вони спалили фільварк белзького каштеляна А. Фірлея, який у цей час був власником Обухова. Коли в травні 1596 року через Обухів проходили повстанці на чолі з С. Наливайком, з ними пішла й частина жителів Обухова. Військо коронного гетьмана Жолкевського, яке переслідувало повстанців, майже цілком спалило село. Щоб попередити нові виступи селян, польські власті розмістили тут чималий військовий загін. Однак у 1637— 1638 рр. повсталі селяни приєдналися до загонів Гуні й Острянина, які діяли поблизу Обухова.

В роки визвольної війни 1648—1654 рр. Обухів став сотенним містечком. В 1651 році його пограбували й зруйнували татари, які пішли на угоду з королем під Берестечком і розоряли українські землі. Однак містечко швидко відбудувалося.

На початку 1654 року жителі Обухова присягли на вірність Російській державі. Через 2 роки цар Олексій Михайлович віддав цю місцевість у володіння київському полковнику Ждановичу.

За договором 1686 року Обухів залишивсяза Польщею. Частина місцевих селян переселилася за Дніпро, інша — залишилася в Обухові, але не корилася панам, не платила податків і навіть не пускала на обухівські землі польську шляхту, тому польські пани прозвали їх «розбійниками». В 1702—1704 рр. селяни брали участь у повстанні на чолі з Семеном Палієм.

Розклад феодалізму супроводжувався все глибшим проникненням товарно-грошових відносин. На час проведення люстрації 1765 року в Обухові, який належав польському магнатові Тарновському, налічувалося 50 дворів. Значного розвитку набули промисли і торгівля. Частина жителів займалася чумацтвом, доставляючи з Криму сіль і рибу. Заможніші з них мали великі прибутки. Так, 1762 року Д. Григор’єв та С. Федоров привезли з Криму 1400 пудів солі на 630 карбованців.

Після другого поділу Польщі указом Павла І від 1796 року половина Обухова з прилеглими землями (3562 десятини) були подаровані київському цивільному губернатору М. М. Бардєєву, його синам і онукам, друга ж половина перейшла в казну і називалася ранговою. Одну частину населяли кріпаки, іншу — казенні селяни. Кріпаки відробляли панщину, яка досягала 3—4 днів на тиждень та відбували інші повинності. Від кожного господарства, зокрема, селяни мали давати поміщикові восени сім мірок збіжжя, одного бичка, певну кількість птиці і яєць, сувій полотна. В 1837 році Бардєєв від 1199 ревізьких душ мав 3037 крб. чистого прибутку та 600 крб.— від зданих на відкуп 5 шинків і млина.

Не набагато краще жили й казенні селяни. В ранговій частині містечка, що належала київському комендантові Турчанінову, проживало 264 сім’ї — 1561 чоловік. Податки до царської казни були дуже високі, а земельні наділи незначні. Тому селянам доводилося шукати заробітку на стороні: влітку займалися чумацтвом, а взимку йшли на підробітки до Києва. Терпіли обухівці і від самоправства сусідніх панів. Так, поміщик села Гудимівки Гудим-Левкович захопив землі казенних селян. Скарги на поміщика, подані в сенат, залишилися без будь-яких наслідків.

1834 року в містечку проживало 5165 чоловік. 1845 року тут діяли полотняна фабрика, яка щороку давала продукції на 810 крб., цегельний завод, що виробляв цегли на 600 крб., гуральня. Кожного року відбувалося 6 ярмарків.

За реформою 1861 року поміщицькі селяни викупили у Бардєєвих 2423 десятини землі, за яку мусили сплачувати щороку викупних платежів близько 6 тис. крб.

Казенні селяни, яких налічувалося 1398 ревізьких душ, мали-землі 2732 десятини, за яку платили викуп по 4723 крб. 90 коп. на рік. Після реформи почався процес обезземелення селян. Втрачаючи свої наділи, вони змушені були наймитувати у поміщиків, і куркулів, йти на лісорозробки та лісосплав на Дніпрі або в міста — на заводи й фабрики.

В зв’язку з цим значно скорочується населення Обухова. У 1866 році тут налічувалося 3220 жителів2, тобто майже на 2 тис. менше ніж у 1834 році.

Новий власник — князь Горчаков у 1872 році побудував винокурний завод. На ньому, як і на інших промислових підприємствах Обухова, використовувалася дешева праця малоземельних і безземельних селян. Працюючи від зорі до зорі, вони одержували по 12 крб. на місяць, жінки та дівчата — по 8 крб. Цих грошей ледве вистачало на прожиття. Все більше зростало невдоволення пограбованих реформою селян. Боротьба їх проти експлуататорів набувала різних форм, селяни вдавалися до масових потрав сінокосів та посівів хліба, не раз підпалювали маєтки Горчакової, як це було, зокрема, у 1893, 1899 роках.

Перші десятиріччя XX ст. характеризуються дальшим поглибленням класової диференціації. Із зростанням цін на хліб збільшується попит на землю. Куркулі та різні ділки всілякими засобами прибирають земельні наділи до своїх рук. У зв’язку із цим на 1912 рік в Обухові налічувалося 67 безземельних господарств, тих що мали до 1 десятини землі — 200. господарств, до 2 десятин — 395, до 3 десятин — 365, до 4 десятин — 289 господарств. Одночасно 21 господарство мало понад 10 десятин землі; в середньому по 27 десятин кожне. З 1316 господарств безземельних та тих, що мали наділи до 4 десятин, 616 господарств не мали худоби.

Революційні події 1905—1907 рр. охопили й Обухів. У травні 1905 року застрайкували сільськогосподарські робітники. У. жнива того ж року косарі і в’язальниці відмовилися вийти в поле. Пастухи, доярки й конюхи, навіть конторські робітники покинули роботу. Управитель маєтку звернувся за допомогою до місцевих властей, -На другий день поліція зігнала всіх страйкуючих на панський двір, і пристав почав загрожувати розправою. Та селяни в один голос відповіли, що на роботу не підуть,, шоки не збільшать їм платні. Лише після того, як Горчаков, що особисто прибув до Обухова, пообіцяв збільшити оплату праці, і скоротити робочий день, страйкуючі погодилися розпочати роботу. Але своїх обіцянок князь не виконав, і у травні 1906 року знову спалахнув страйк сільськогосподарських робітників поміщицької єкономії, які вимагали підвищення -платні, скорочення робочого дня. Війська, що прибули з Києва арештували багатьох страйкарів. В містечку було збільшено кількість урядників і стражників.

Де задовольнялися також побутові та духовні потреби населення. Медичну допомогу жителям Обухова подавав лише фельдшерський пункт з одним лікарем! У 1869 році тут працювала приватна школа, яку відвідувало 10 дітей. В 1864 році відкрилася парафіяльна школа, де навчалося 20 дітей. Через два роки почало працювати однокласне народне училище, яке згодом було перетворене на двокласне. Воно розмістилося в невеликій обідраній напівтемній хаті. Грошей на ремонт, майже не відпускалось, лише раз на рік її білили самі селяни. 1902 року на казенні кошти в Обухові побудована вища початкова — школа.

Коли почалася перша світова війна, з Обухова потяглися мобілізовані до армії. Більшість селянських господарств, втративши основну робочу силу, зовсім занепали. Посіви зернових скоротилися наполовину, незасіяні поля поросли бур’яном. Незадоволення народу все зростало.

На початку березня 1917 року стало відомо, що скинуто царя, хоч власті приховували відомості про події в Петрограді. Як і раніше, селянам доводилося працювати на тих же умовах у пана Гербеля. Не змінилося становище трудящих і після того, як владу на Україні узурпувала буржуазно-націоналістична Центральна рада. Правду селянам про демагогічну політику Центральної ради розповідали більшовики, якими керував друкар Т. Т. Зінченко, відряджений до Обухова Київським комітетом РСДРП(б). Селяни обрали його головою волосного земельного комітету. Внаслідок впливу більшовиків виступи селян ставали більш рішучими й організованими. На початку грудня 1917 року вони вигнали управителя маєтком, розвели по своїх дворах поміщицьких коней, корів, забрали інвентар, розібрали з комор хліб. Гербель подав на селян скаргу до губернського комісара Центральної ради, вимагаючи повернення майна.

Проте Центральна рада вже не встигла покарати «самовільників». В останні дні січня 1918 року до Обухова ввійшли радянські війська. Одразу ж було створено ревком, одним з керівників якого став Т. Т. Зінченко. Ревком з перших днів свого існування проводив у життя ленінський Декрет про землю, піклувався про бідняків, створив загін самооборони.

Однак жителям Обухова не вдалося приступити до мирної праці. У березні 1918 року село окупували кайзерівські війська. Знову настали чорні дні терору й насильства. Населенню під загрозою смертної кари було наказано здати зброю, введено комендантську годину. Навіть удень заборонялося збиратися більше як утрьох.

Та народ не втрачав надії на швидке визволення і з перших днів окупації продовжував героїчну боротьбу. У листопаді 1918 року в Обухові, Трипіллі, Григорівці розпочалось повстання проти гетьманців і окупантів.

15 лютого 1919 року, незабаром після визволення Києва Червоною Армією, відновилась Радянська влада і в Обухові. Почав працювати ревком. Для охорони містечка від бандитських недобитків у ньому було розміщено 60 бійців Інтернаціональної бригади. Банда Зеленого чинила напади на Обухів, намагаючись його захопити. 12 травня вона була розбита підрозділами Червоної Армії. Комуністи батальйону Київського повітвійськкомату, який брав участь у цьому бою, провели значну роботу серед населення Обухова, роз’яснюючи їм політику Радянської влади, викриваючи класове обличчя бандитів.

Та мирний перепочинок був нетривалим. У вересні 1919 року в Обухові почали хазяйнувати денікінці, яких у другій половині грудня вибито звідти підрозділами військ 44-ї і 47-ї дивізій.

У січні 1920 року в Обухові обрали два сільські ревкоми: один — на чолі з М. Г. Назаренком, другий — М. О. Недерським. В лютому створено волревком, який очолив Пустовий. Почали працювати продовольчий та земельний відділи ревкому. Обрано було засідателів до народного суду.

Та знову на шляху здійснення соціалістичних перетворень з’явилася перешкода.. У травні 1920 року Обухів захопили білополяки. Однак хазяйнували вони недовго; вже на початку червня містечко визволили частини 44-ї стрілецької дивізії. Знову відновили діяльність сільревкоми.

Одночасно було організовано комнезами, у першій частині села головою обрали М. Калашника, у другій — Ф. О. Кравця. Створили земельну комісію під головуванням П. М. Калашника. В червні почав роботу Обухівський волревком на чолі з С. К. Романьком, а на початку серпня 1920 року — комуністичний та комсомольський осередки. За їх активною участю волосний та сільські ревкоми розгорнули роботу щодо виконання продрозверстки, організації навчання в школах тощо. Велику допомогу у політичній та організаторській роботі подавали комуністи 216-го стрілецького полку Інтернаціональної бригади, який розміщався в Обухові.

14 серпня відбувся з’їзд представників сількомнезамів Обухівської волості, який обрав волосний комітет (голова П. Ленда) і прийняв рішення про налагодження продовольчої справи, допомогу Червоній Армії, побудову хат погорільцям, роботу шкіл та інше. За ініціативою волкомнезаму в Обухові у листопаді 1920 року організовано єдине споживче товариство. До його тимчасового правління обрали представників ревкому і комнезаму. Для допомоги селянам створили агрономічну базу, яка спочатку мала лише 2 сівалки, 4 плуги та 2 культиватори. Почав працювати також прокатний пункт, у якому селяни на пільгових умовах одержували на час роботи сільськогосподарський інвентар.

У 1923 році Обухів став районним центром Київської губернії. Було створено райком партії, а згодом і райком комсомолу, обрано виконком районної Ради.

Радянська влада передала селянам понад 2400 десятин землі. Кожна сім’я одержала від 5 до 10 десятин. Але в багатьох селян не вистачало зерна для посіву, тягла й реманенту для обробітку землі. Велику шкоду їм чинили куркулі та підкуркульники. 12 сімей з тих, що не мали тягла й реманенту, спочатку організували ТСОЗ, який з 23 серпня 1923 року перетворили на сільськогосподарську артіль «Хлібороб». Через рік створено ще одну артіль — «Спілку». Це були невеликі господарства, які мали по 50—80 га землі, по 10—12 коней, деякий реманент. Радянська влада виділила їм у кредит зерно, машини, реманент. Колгосп «Спілка» у 1925 році одержав трактор «Фордзон».

1927 року в Обухові налічувалося 15 земельних громад, серед них ім. В. І. Леніна, ім. В. Я. Чубаря, «Запорізька», «Жовтнева» та інші. Кожна з них об’єднувала від 30 до 200 селянських дворів.

Становлення і зміцнення колгоспного ладу відбувалося в умовах шаленого опору з боку куркульства, яке саботувало всі заходи Радянської влади. Комуністам доводилося проводити широку роз’яснювальну й організаторську роботу, мобілізовуючи селян на забезпечення перемоги у будівництві нового життя.

З початком масової колективізації, в 1929 році громади об’єдналися в одне господарство — ім. Паризької Комуни. Через деякий час засновано ще дві сільськогосподарські артілі — ім. 9 січня та ім. Профінтерну; в 1932 році утворився колгосп ім. Г. І. Петровського.

Велику допомогу у соціалістичній перебудові сільського господарства Обухова надала створена тут 1932 року Григорівська МТС. Держава виділила їй 12 тракторів, 8 тракторних плугів, 3 сівалки, 3 молотарки. Спочатку не вистачало кваліфікованих трактористів, траплялися часті простої машин. Але з року в рік кадри зростали. І вже перед війною в МТС налічувалося 6 тракторних бригад, які мали по 6—8 тракторів та по 2—3 комбайни. Було побудовано майстерню, електростанцію, склад пального.

Організаційно й економічно зміцнюючись колгоспи ім. Профінтерну та ім. 9 Січня у 1937 році об’єдналися. За три роки об’єднане господарство збудувало господарські приміщення, млин, придбало 4 вантажні автомашини, 4 молотарки, 2 парових двигуни. Успішно розвивалося громадське господарство колгоспу ім. Паризької Комуни, де головою був досвідчений організатор комуніст Є. Я. Жеваго. В результаті високих виробничих досягнень зміцнювалася економіка, поліпшувався добробут хліборобів. У 1935—1940 рр. вони вже одержували на трудодень по 3—3,5 кг зерна та по 1 карбованцю.

Помітно змінився і зовнішній вигляд села. З ініціативи комсомольців у 1934 році заклали чудовий парк відпочинку і культури. Побудовано нові приміщення райкому партії, універмагу, сільмагу, ресторану. В центрі села споруджено пам’ятник В. І. Леніну.

Напередодні Великої Вітчизняної війни населення Обухова обслуговувала лікарня, в якій працювало 4 лікарі та 10 чоловік середнього медперсоналу.

Радянська влада створила широкі можливості для розвитку освіти. Перед війною в Обухові діяли три семирічні і одна середня школи.

Багато уваги приділялося культурно-освітнім закладам. У 1929 році було відкрито новий клуб на 400 місць, з бібліотекою та спортивним залом, де проводились цікаві вечори відпочинку, працювали гуртки художньої самодіяльності.

Мирне життя було перервано нападом фашистської Німеччини. В перші дні в Обухові організували винищувальний батальйон, який очолили за дорученням райкому партії Г. Ю. Василюк та К. Е. Косогон. 24 липня він взяв участь у бою з ворогом за село Вільшанку. Гітлерівці втратили тут близько 30 солдатів і змушені були відступити. У зв’язку з наступом великих сил ворога батальйон відійшов до Трипілля і влився до партизанського загону, який там формувався. 30 липня 1941 року ворожі танки увірвалися в Обухів.

У тимчасово окупованому селі гітлерівці почали встановлювати «новий порядок». Незважаючи на репресії, населення Обухова ухилялося від здачі продуктів та виконання інших розпоряджень окупантів. Пекучий біль і ненависть викликали у трудящих вигнання населення на каторжні роботи до Німеччини.

Восени 1942 року в Обухові створено підпільну партійну організацію, до якої ввійшли М. С. Сподаренко, Є. Я. Жеваго, В. І. Вараков та інші. Тоді ж у Козинському лісі, в урочищі Гощеві, вони створили партизанський загін, до якого ввійшли народні месники з інших сіл. Командував загоном В. І. Вараков, штаб очолив П. І. Лисак, залишені для роботи в тилу ворога. Партизанський загін робив нальоти на ворожі пости, обеззброював в селах поліцію. У травні його бійці потопили кілька барж противника на Дніпрі. Підпільники постійно допомагали загонові.

У кінці червня 1942 року гестапівці довідалися про місце знаходження партизанського загону і направили туди війська. У бою з ними партизани зазнали втрат. Все ж значна їх частина зуміла відірватися від ворога і відійти за Дніпро. Там обухівські партизани влились до іншого загону.

Тоді ж гестапівцям вдалося схопити кілька підпільників та їх зв’язківців. Після жорстоких катувань вони розстріляли мужнього Є. Я. Жевагу (його прах пізніше перевезено і поховано у сквері в центрі Обухова), а його дочку Ольгу — студентку університету, хоробру розвідницю, у червні 1942 року відправили до концтабору, де вона й загинула. М. С. Сподаренко прорвався крізь оточення і пішов на Ржищів. Під час переслідування, відстрілюючись, він убив одного поліцая, двох поранив, а останню кулю пустив у себе. Загинув і вчитель Л. Й. Комарецький. Решту підпільників було відправлено в концтабори, звідки вони вже не повернулися. Серед партизанів був і колишній голова колгоспу ім. 9 Січня І. С. Кисельов, який пізніша загинув на фронті. П. І. Лисак, направлений до Києва для налагодження зв’язків з міським підпіллям, під час облави був схоплений і відправлений на каторжні роботи до Німеччини. Звідти він утік до Франції, де з середини лютого 1942 року воював у загоні славнозвісного Василя Порика.

Восени 1942 року в Обухові та районі з новою силою розгорнулася боротьба проти окупантів. Було створено Обухівський підпільний райком партії, який очолили А. Н. Ніколаєв, В. Г. Удод, Д. А. Панченко. Знову почали діяти невловимі народні месники. В кінці червня 1943 року до Обухова на бронемашинах прибув загін есесівців, почалися арешти серед населення. Заарештованих жорстоко катували. В ніч на 1 липня змучених і скалічених жителів села вивезли з школи, яку перетворили на в’язницю, і розстріляли. Тієї жахливої ночі було вбито 700 радянських людей. Серед них багато жінок, стариків і дітей. На місці розстрілу в Обухові зараз стоїть пам’ятник-обеліск з меморіальною дошкою.

8 листопада 1943 року Обухів визволили від фашистських загарбників частини 38-ї армії 1-го Українського фронту.

Багато обухівців воювали з ворогом в лавах Червоної Армії, чимало з них відзначилося у боях і нагороджено орденами та медалями. За героїзм, виявлений у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, звання Героя Радянського Союзу удостоєно льотчиків полковника М. С. Киянченка та майора І. Ю. Русана.

Гітлерівці завдали Обухову тяжких ран. Тільки з колгоспу ім. Паризької Комуни вони вивезли 1800 цнт зерна, 280 корів, 120 коней. Дощенту було зруйновано МТС та зерносховище. Окупанти пограбували і спалили приміщення лікарні й школи.

Відразу після визволення почалося відродження господарства. Збирали уцілілий інвентар, приводили коней, волів, яких ворог не встиг вивезти. Одночасно населення допомагало фронту. В день святкування 26-ої річниці Червоної Армії члени сільськогосподарської артілі ім. Петровського звернулися до трудящих району із закликом зібрати кошти на побудову авіаескадрильї «Колгоспник Обухівщини». Було зібрано понад 900 тис. крб., 1000 пудів зерна. Авіаескадрилью, побудовану на ці кошти, передали 106-му гвардійському винищувальному авіаполку, в якому служив їх земляк М. С. Киянченко.

Велику допомогу селу, особливо у відбудові МТС, подали шефи — робітники і службовці Московського району Києва. Вони завезли сюди матеріали та інструменти. Держава допомогла колгоспам машинами, будівельними матеріалами, зерном. У колгоспі ім. Паризької Комуни в 1943 році налічувалося тільки 8 корів, 3 свиноматки, 22 коней, 16 волів і не було жодного уцілілого приміщення. Протягом 5—6 років артіль збудувала 4 корівники, 2 свинарники, стайню, вівчарню, гараж, дві водонапірні башти, млин, придбала 8 вантажних і одну легкову автомашини, вітровий електродвигун та інше. В 1948 році колгоспи Обухова досягли довоєнного рівня виробництва.

Весною 1950 року колгоспи ім. Паризької Комуни та ім. Г. І. Петровського об’єдналися в сільгоспартіль — ім. Паризької Комуни, в якій налічувалося 872 господарства, 3884 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2266 га орної землі; Колгосп швидко зростав,. 1955 року в ньому було 652 голови великої рогатої худоби, 740 свиней, 680 овець. На колгоспних ланах працювали дві тракторні бригади, що мали 24 трактори і 8 комбайнів. Грошовий прибуток господарства в 1.956 році становив 1870 тис. карбованців.

Другий об’єднаний колгосп утворився з чотирьох господарств у червні 1950 року. За ним було закріплено 5590 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3631 га орної землі. Якщо в 1949 році всі чотири артілі разом мали 1300 тис. крб. прибутку, то в 1956 році — 2688 тис. карбованців. За 8 років ця артіль збудувала 7 корівників на 100 голів кожний, один свинарник, зерносховище, млин, артезіанський колодязь, двоповерховий будинок під контору та інші приміщення, придбала 16 вантажних і одну легкову автомашини.

На базі обох колгоспів 1960 року створено радгосп овочево-молочного напрямку — «Обухівський», якому передано 4187 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3184 га орної землі. Для його розвитку держава відпустила більше одного мільйона карбованців. Радгосп швидко став великим високорозвиненим господарством. Вже у 1965 році в ньому працювало 66 тракторів, 34 вантажні автомашини та багато іншої сільськогосподарської техніки.

В ювілейному 1967 році радгосп зібрав по 33 цнт озимої пшениці з га, здав державі 34,3 тис. цнт молока, 25,7 тис. цнт овочів. Середній удій молока на корову становив 2420 кілограмів.

У радгоспі виросли десятки передовиків сільськогосподарського виробництва. Доярка К. Ф. Грабова в 1966 році надоїла по 3120 кг молока на корову, а Г. К. Рябченко — по 3070 кг. Високих показників добилися й механізатори. Рільнича бригада В. П. Новосельського 1967 року виростила по 62 цнт озимої пшениці на площі 100 га, механізована ланка комуніста І. І. Розперези зібрала по 50,4 цнт озимої пшениці з площі 205 га. Городня бригада П. С. Литовченка виростила на 63 га по 187 цнт овочів з гектара при зобов’язані 160 цнт. За багаторічні успіхи П. С. Литовченка в 1967 році нагороджено орденом «Знак Пошани».

З кожним роком підвищується оплата праці трудівників радгоспу. На 1969 рік середній заробіток тракториста, комбайнера, доярки, телятниці становив 120 крб. Поліпшуються побутові умови робітників радгоспу. Для них збудовано 8 житлових будинків, їдальню, магазин, дитячий садок, гуртожиток.

Успіхи, досягнуті працівниками радгоспу, нерозривно пов’язані з діяльністю партійної організації, яка налічує в своїх лавах 108 членів і кандидатів у члени партії. Вона піклується про побут трудящих, їх культурний рівень, спрямовує колектив на дальше піднесення виробництва.

У березні 1967 року з радгоспу «Обухівський» виділився новий радгосп — ім. Г. І. Петровського, теж зерново-овочево-молочного напряму. Він має 2870 га землі, в т. ч. 2260 га орної, 24 автомашини, 34 трактори, 8 комбайнів, а також дві пилорами, млин, теплицю, водопровід, що обслуговує господарство та житлові будинки радгоспу.

Крім радгоспів, у Обухові діє молокозавод та ряд інших підприємств, відділення «Сільгосптехніки». Колектив, де працює близько 50 комуністів, посідає перше місце в соціалістичному змаганні серед районних відділень області. За досягнуті успіхи керуючого відділенням А. П. Лавренчука нагороджено орденами Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани», його заступника по виробництву В. І. Креницького — орденом Трудового Червоного Прапора, а в 1967 році йому присвоєно звання заслуженого механізатора УРСР.

1956 року в Обухові створено «Міжколгоспбуд», при якому відкрили цехи столярних і залізобетонних виробів. Згодом збудовано цегельний завод з черепичним цехом. З 1957 року в селищі працює ще один державний цегельний завод. На базі місцевого промкомбінату в січні 1965 року утворено завод господарських виробів, на якому працює 320 робітників.

У 1962 році на околиці Обухова побудовано радіорелейну станцію, через яку здійснюється телевізійний і телефонний зв’язок з містами України, Молдавії і через Кишинів з Румунією та Болгарією.

Новими творчими здобутками в комуністичному будівництві трудящі селища рапортували у ювілейному ленінському році. Розгорнувши соціалістичне змагання на честь XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, трудівники Обухова достроково виконали план реалізації продукції. За успіхи, досягнуті в розвитку сільськогосподарського виробництва і виконання п’ятирічного плану продажу державі продуктів землеробства і тваринництва, удостоєно урядових нагород: ордена Жовтневої Революції — бригадира тракторної бригади радгоспу «Обухівський» М . С. Волошина; ордена Трудового Червоного Прапора — першого секретаря райкому КП України П. Г. Олійника, електрозварника райоб’єднання «Сільгосптехніки» В. І. Зайця, керуючого райоб’єднанням «Сільгосптехніки» А. П. Лавренчука.

З кожним роком поліпшуються житлові умови населення, їх добробут. В центрі Обухова побудовано кілька житлових двоповерхових будинків, великий універмаг. Протягом 1966—1970 рр. споруджено близько 650 будинків індивідуальних забудовників, селище радіофіковано та електрифіковано.

Потреби населення задовольняють 15 магазинів, 4 їдальні, чайна, 3 буфети,, торговельні кіоски. Зростає купівельна спроможність трудящих, в 1965 році населення Обухова придбало товарів у кілька разів більше ніж у 1957 році, зокрема одягу — в 10 разів, взуття — 7, меблів — 7, мотоциклів, веломашин і годинників — у 7 разів, радіотоварів — у 4 рази, музичних товарів — у 9 разів, художньої літератури — у 3 рази, спортивних товарів — у 27 разів. Населення обслуговує побуткомбінат, який має 6 цехів, де працює до 100 чоловік.

Набагато поліпшилось медичне обслуговування трудящих. Споруджено стаціонарну лікарню на 250 ліжок, обладнану за останнім словом техніки. В лікарні та 3-х медпунктах працює 56 лікарів і фармацевтів з вищою освітою, понад 130 чоловік середнього медичного персоналу. Люблять і поважають в Обухові заслуженого лікаря УРСР С. О. Вербицьку.

В середній та трьох восьмирічних школах селища 1970 року навчалося 1542 учні, тобто в 6 разів більше, ніж у 1916 році. Дітей виховують і навчають понад 100 вчителів. З 1968 року в селищі працює музична школа. Серед вихованців, що навчалися в школах Обухова — видатний український радянський поет Андрій Малишко, художник Ю. К. Киянченко.

Трудівники Обухова мають де культурно провести своє дозвілля. У 1964 році в центрі селища споруджено новий будинок культури на 500 місць, є дві бібліотеки.. Тут працюють гуртки художньої самодіяльності, діє створений ще в 1927 році хор, якому 1966 року присвоєно звання народного, керує ним заслужений працівник культури УРСР К. І. Краськов. 1961 року в Обухові створено першу на Україні народну філармонію. Радо відвідує будинок піонерів дітвора, він має технічний, художній та хореографічний гуртки.

В селищі є 27 первинних партійних організацій, що об’єднують у своїх лавах 500 комуністів. Переважна більшість їх працює на важливих ділянках виробництва. Комуністи ведуть велику масово-політичну й організаторську роботу серед трудящих, керують соціалістичним змаганням. 21 комсомольська організація об’єднує 1084 чоловіка, які завжди в усьому допомагають комуністам. Протягом 1967—1968 рр. за їх ініціативою та активною участю озеленено вулиці й майдани селища, вздовж автошляхів посаджено понад 25 тис. дерев. Комсомольці — організатори спортивно-масової роботи серед населення. В селищі налічується 18 спортивний колективів, які об’єднують понад 3 тис. чоловік, побудовано стадіон на 3 тис. місць.

У великих змінах, що сталися в Обухові, значну роль відіграє селищна Рада, до складу якої обрано 100 депутатів.

Так за роки Радянської влади небачено змінилося життя трудящих селища, які досягли значних успіхів у розвитку економіки, побуту, культури. Змінилися й самі люди, будівники світлого комуністичного майбуття.

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.

Обухов местечко в 4-х верстах от Безрадич, лежит в котловине окруженной горами, которые, раздвигаясь, пропускают к Днепровским лугам небольшой ручей из горных ключей образовавшийся. На ручье называемом Кубрина устроено два пруда с водяными мельницами. Местность селения, защищенная горами от всех ветров, благоприятствует садоводству и огородничеству. Поля, принадлежащие селу имеют отличный чернозем и принадлежат к степной части Киевского уезда, славящейся своим плодородием. Жителей обоего пола в местечке: христиан 5234 (3018 в казенной части и 2216 в помещичьей), евреев 432.

Обухов не упоминается в древних летописях, хотя часто представлялись к тому для летописцев случаи, по важности событий в окрестностях его происходивших и поблизости к Триполю. Если он существовал до татарских нашествий, то под другим именем, а вероятнее, что в местности им занимаемой находились хутора Трипольских мещан. Вал, находящийся на поле между местечком и рекой Стугной, по-видимому, тот самый, который упоминается как уже существующий в 1093 во время битвы Святополка с половцами предание народное говорит, что Обухов первоначально населен выходцами из разных сторон, большей частью беглецами, и получил название по тому случаю, что один из жителей убил другого обухом или задней частью топора. В XV веке Обухов со всеми селами по речке Красной Казимиром Ягеллоном был надан Ивану Туршчу или Туршчину. Этот Туршч имел одну дочь, с которой женился Олехно (Алексей) Монвид Дорогостайский и таким образом сделался владельцем Обуховских имений. Петр, сын Олехна, имел четырех сынов: Николая, Станислава, Петра и Иоанна. По смерти Петра Дорогостайского — отца произошел в 1550 году раздел оставшихся по нем имений между сынами, в силу которого Обуховщина досталась наименьшему сыну Ивану. Он владел имением 15 лет и умер, оставивши единственным наследником сына Павла, еще недосгигшего совершеннолетия. Назначенный по духовному завещанию опекуном малолетнего Ивана его дядя Петр Дорогостайский высылает его в чужие края для образования, а имение берет в опеку. О Павле, выехавшем заграницу, очень долго не было никаких известий; наконец разнесся слух, что он умер. Дядя Петр, по случаю смерти племянника признается владетелем Обуховщины, а в 1588 году продает имение известному вероотступнику Яну Острожскому за 300 коп грошей литовских. Обуховщина в то время слагалась из Обухова, Германовки, Яцек, Деремезной и Перегоновки. Но чрез десять лет после продажи Павел Дорогостайский возвращается из-за границы после продолжительного отсутствия и находит имение в чужих руках. Начинается процесс между ним и покупателем имения. Князь защищался, но, наконец, Острожский возвратил Дорогостайскому только Обухов. Остальные имения в 1598 году отдал во владение Трипольским, в пользу которых присуждена значительная сумма за грабежи Острожским произведенные. С 1600 года. Павел Дорогостайский продолжал иск на Трипольских о возвращении ему всей Обуховщины, чего и достиг. Павел Дорогостайский имел одну дочь, которую, отдавши за Андрея Фирлея, воеводу бельзского, передал вместе с тем в дом Фирлеев имение. Андрей Фирлей не имел детей; почему все его имения, по смерти его поступили к его сестре Анне, бывшей в замужестве за Казимиром Тарновским Произошедшая чрез несколько лет революция малороссийского народа прекратила для Обухова помещичью власть и местечко это оставалось вольным до самого присоединения к России в конце прошлого века. Так как Обухов лежит по правую или польскую строну реки Стугны, то по трактату 1686 года ему следовало принадлежать Польше. Но Обуховцы не считали для себя обязательным этого условия и, пользуясь местностью, близостью к границам и обширностью прилегающих лесов, не допускали польскому правительству водворить у них вновь помещичью власть и униатство, и даже дозволяли себе защищать силой свою независимость от покушения польских властей От этого Обуховцы в прошлом веке были оглашены в окрестностях Киева как разбойники Очевидно, что это обвинение несправедливо приписано им иноземцами в досаде причиненной неудавшимися попытками подчинить Обуховцев своей власти. В 1797 году императором Павлом 1-м половина Обухова с 3562 десятинами земли подарена в отчинную собственность бывшего Киевского гражданского губернатора Николая Михайловича Бердяева, сыну коего генерал-лейтенанту Михаилу Николаевичу, а по смерти сего в 1859 году внуку Николаю Михайловичу и ныне принадлежит. Другая часть с таким же количеством земли тогда же пожалована на столовое содержание киевских комендантов, но впоследствии времени поступила в ведение государственных имуществ. В настоящее время в Обухове бывает шесть годичных ярмарок; в помещичьей части устроены винокуренный, кирпичный и холщевый заводы; а также шпанских овец, в коем содержится выше 2000 голов. Приходских церквей две: обе 3-го класса:

а) В казенной части деревянная на каменном фундаменте во имя Архистратига Михаила, построена на счет казны в 1852 году. Земли имеет 60 десятин. Близ нее находится старая деревянная церковь, бывшая теплая о двух престолах: во имя всех святых и в честь чудотворной Казанской иконы Богоматери.

б) В помещичьей части каменная с такою же колокольней, построена в 1816 году покойным помещиком генерал-лейтенантом Николаем Михайловичем Бердяевым, с двумя престолами: главный во имя Воскресения Христова и предельный во имя святителя Николая. Земли принадлежит церкви 48 десятин Во дворце помещика находится и третья церковь домовая во имя

Пресвятой Троицы и при ней состоит особый священник; но разрешение на существование ее дано дожизненно матери настоящего владельца.

Дополнение: Обухов. Принадлежит Александру Михайловичу Бердяеву и его сестре, за исключением 2248 десятин, отошедших к крестьянам по выкупному договору 1862 года, за 99032 рубля.

Ваш комментарий