Меню Закрыть меню Историко-генеалогическая
база данных Украины

Вишенки

Административно-территориальное деление

Вишенки (укр. Вишеньки) — село, центр сельского совета Бориспольского района Киевской области.

Вишенковскому сельскому совету подчинено село Петровское.

История городов и сел УССР 1971 год

Вишеньки — село, центр сільської Ради, розташоване за 3 км від Дніпра, на березі невеличкої річки Золочі, за 23 км від районного центру і за 12 км від залізничної станції Дарниця. Населення — 3516 чоловік.

Біля села, на Будницькій горі, знайдено залишки поселення доби неоліту. В урочищах Будницькому полі, Обірках та Процівському лісі збереглися рештки поселень та могильник доби бронзи. Поблизу Вишеньок виявлено ранньослов’янський могильник зарубинецької культури, поселення та кургани часів Київської Русі.

Місцевість, де розташовані сучасні Вишеньки, вперше згадується в літопису в 1101 році. Тут Володимир Мономах під час загрози нападу половців закликав князів зібратися «вси братия по Золоче и озере Долобском» на з’їзд для організації відсічі ворогам.

У 1501 році великий князь литовський пожалував Вишеньки товмачу Берендею. Згодом село за 120 кіп литовських грошей було продане київському війту Семену Мелешкевичу, який у 1562 році подарував Вишеньківський маєток разом з селянами Києво-Печерській лаврі.

Після Люблінської унії 1569 року ці землі захопила шляхетська Польша. Київський митрополит Михайло Рогоза, перейшовши в уніатство, відібрав у Лаври ряд маетностей, в т. ч. і Вишеньки. У 1632 році митрополит Петро Могила повернув їх знову Лаврі й разом з іншими селами передав для утримання Києво-Могилянського колегіуму.

Під час визвольної війни 1648—1654 рр. Вишеньки стали ареною антифеодальної боротьби. Влітку 1648 року селяни захопили «разное панское», в т. ч. «гумна і вимір млиновий». Богдан Хмельницький, захищаючи інтереси православного духовенства, 22 грудня 1648 року видав універсал про передачу ряду сіл, у т. ч. і Вишеньок, київському жіночому монастирю Флора і Лавра. Згодом село знову перейшло до Київської Лаври. Як свідчать переписні книги 1666 року, селяни були обтяжені значними натуральними та грошовими повинностями. Так, з 21 двору монастир одержував щороку 43 осьмачки жита та вівса і 6 крб. 5 алтин. 8 бортників платили оброк у розмірі 4,25 пуда меду.

З утворенням у 1649 році Бориспільської сотні Київського полку Вишеньки входили до її складу. Серед жителів села переважали монастирські та старшинські піддані. Козачих дворів майже не було. Бориспільські сотники весь час зазіхали на землі вишеньківських селян. Протягом 1720—1740 рр. особливо багато землі загарбав сотник Стефан Афендик.

Селяни займалися землеробством, рибальством та бджільництвом. Поширеним став чумацький промисел. Серед чумаків зростала майнова нерівність. У 20—40 рр. XVIII ст. у Вишеньках жило кілька багатих чумаків з монастирських селян. Становище кріпаків було дуже тяжким. Картини тогочасного народного життя майстерно відбив у своїх творах уродженець Вишеньок український письменник XVIII ст. І. Г. Некрашевич (1742—1796), який народився в сім’ї священика. Його вірші відзначалися гострим сатиричним спрямуванням, викривали сваволю й зажерливість духовенства.

Після секуляризації монастирських земель у 1786 році Вишеньки перейшли до казни, а колишніх монастирських кріпосних переведено в розряд державних селян. За ревізією 1785 року в селі налічувалося 488 чоловіків і 482 жінки. У 1802 році Вишеньки увійшли до складу Остерського повіту Чернігівської губернії.

Напередодні скасування кріпосництва в селі було 295 дворів державних селян та козаків, у яких жило 1532 чоловіка. Опис Чернігівської губернії цього періоду так характеризував становище населення Остерського повіту: «тут завжди не вистачає хліба, бо грунти піщані і малородючі, населення надзвичайно бідне, харчується картоплею та іншими рослинними стравами, харчів тваринних тутешній селянин, крім шматочка сала у приварку, майже ніколи не вживає». 1888 року у Вишеньках налічувалося 730 ревізьких душ. Село мало 5554 десятини землі, з яких 3785 десятин — придатні для хліборобства, 941 десятина — непридатна та 826 десятин лісу. Загальний щорічний викупний платіж за наділи становив 4606 крб. 11 коп. Цю суму селяни мали сплачувати протягом 49 років. Причому, володіли землею общиною і відповідали круговою порукою за регулярну сплату викупних платежів. Від них звільнялися лише нижчі військові чини, яких у Вишеньках було 14 чоловік. Вони мали всього 9,4 десятини землі.

У землеробстві застосовувалася в основному трипільна сівозміна. Врожайність сільськогосподарських культур була низькою: жита — 35, гречки — 26, вівса — 28 пудів з десятини. Село, однак, мало добрі випаси у навколишніх лісах та на при-дніпрових луках, що зумовило розвиток тваринництва. Орендна плата за десятину землі дорівнювала вартості приблизно третини врожаю. Під час сінокосу селяни отримували третину сіна. За лісові та болотні пасовиська вони платили казні по 15 коп. від кожної голови великої худоби.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. внаслідок зростання населення і обезземелення, через неможливість підтримувати господарство у Вишеньках відбувався швидкий процес зубожіння селян. Ті, що не могли прожити з своїх наділів, переселялися до Сибіру і на Далекий Схід. Інші — поповнювали лави сільського пролетаріату, працювали наймитами у куркулів, йшли на поденні чи сезонні заробітки на південь України. Деякі займалися ремеслами і кустарними промислами. Особливо зросла кількість кравців, шевців, теслярів, бондарів. Кустарні вироби та продукти сільського господарства збувалися на ярмарках і базарах у своєму та навколишніх селах. У Вишеньках у XIX — на початку XX ст. було 3 річні ярмарки і щотижневі базари. А нитки, полотно, скатерті й рушники привозили навіть у Київ, Заможні селяни доставляли туди на продаж також сіно і худобу. Свого хліба для більшості господарств не вистачало і його купували в селах Полтавської губернії.

Тяжкий гніт, недороди, голод, пошесті викликали народний гнів. 1902 року у Вишеньках з’явилися прокламації, які закликали маси ділити поміщицькі землі, виступати проти експлуатації.

Дуже низький був освітній рівень жителів Вишеньок. Лише 1878 року тут відкрили двокласне сільське народне училище, в якому навчалися 91 хлопчик та 5 дівчаток. До 1902 року кількість учнів збільшилася лише на 203.

Життя селян залишалося важким і після Лютневої буржуазно-демократичної революції. Особливо скрутним було становище з продовольством, яке погіршилося через велику повідь 1917 року. У пробудженні і вихованні класової свідомості жителів Вишеньок велику роль відіграли більшовики київського заводу «Арсенал», які після Лютневої революції за пропозицією А. В. Іванова виділили спеціальну групу комуністів для створення у Передмостовій Слобідці більшовицької організації. До групи увійшли А. П. Ферліовський, І. Турчинник-Шорник, Л. Ю. Юзефович, М. В. Калиновський, М. К. Лещинський, Я. Гріншпак та ін. Вони залучали на свій бік не тільки робітників слобожан, а й бідноту навколишніх сіл, у т. ч. Вишеньок. Слобідський райком партії розгорнув велику роз’яснювальну роботу серед сільського населення. Селянська біднота, в т. ч. й Вишеньок, почала допомагати робітникам розповсюджувати більшовицьку літературу, збирати зброю, продовольство для родин робітників і потерпілих від поводі, постачала продуктами безплатні робітничі їдальні, створені за ініціативою Слобідського райкому партії.

Велика Жовтнева соціалістична революція, ленінські декрети про мир і землю знайшли гарячий відгук серед бідняків і середняків Вишеньок. У резолюції селянських зборів, що відбулися наприкінці листопада 1917 року, говорилося: «Ми, селяни с. Вишеньок Остерського повіту Чернігівської губернії, вітаємо новий уряд робітників, солдатів і селян і всі його закони про землю, мир, право народів…».

У січні 1918 року під керівництвом більшовика-арсенальця, члена Слобідського райкому партії М. В. Калиновського в селі створено революційний збройний загін і встановлено владу Рад. Разом з революційними частинами загін брав участь у визволенні Києва від контрреволюційної Центральної ради. Коли ж Київщину захопили кайзерівські війська, багато жителів Вишеньок, зокрема П. П. Шаповал, М. А. Кияшко, І. М. Тютюн, С. С. Лозянко, Є. К. Коломієць, Д. П. Некрашевич вступили до повстанських загонів і билися проти окупантів. На початку лютого село було визволене від петлюрівців.

У Вишеньках відновилася Радянська влада. Активну діяльність розгорнули посланці Слобідського військово-революційного комітету і Слобідського райкому КП(б)У м. Києва. З їх допомогою створюється комітет бідноти, до складу якого ввійшли жителі села І. Т. Курило, С. Я. Чечуга і П. Н. Чепурко. Київські комуністи проводять тут політико-масову роботу, яка сприяла зміцненню Радянської влади в селі. Наприкінці лютого, зібравшись на сход, селяни Вишеньок палко вітали робітничо-селянський уряд України і обіцяли грудьми захищати завоювання революції: «Шлемо своїх братів на боротьбу за владу Рад — заявили вони,— шлемо привіт борцям за краще майбутнє, за соціалізм». В Інформації інструктора ЦК КП(б)У про настрій населення Остерського повіту і підтримку ним Радянської влади в березні—липні 1919 року відзначалося, що кращим прикладом у цьому були селяни Вишеньок.

Наприкінці серпня 1919 року, коли денікінські війська рвалися до Києва, село опинилося в зоні жорстоких боїв Червоної Армії з білогвардійцями. Захопивши Вишеньки, денікінці тероризували населення, відновлювали буржуазно-поміщицькі порядки, спалили хату І. Т. Курила, а його сім’ю покарали різками.

У грудні того ж року Вишеньки визволено частинами 1-ї Богувської бригади 44 стрілецької дивізії 12 армії. Та короткий мирний перепочинок у травні 1920 року перервала інтервенція білополяків. Під час жорстоких боїв, які вели тут з інтервентами частини 7-ї дивізії 12 армії, у Вишеньках згоріло 24 хати та ін. будівлі. В середині червня 1920 року білополяків з села було вигнано- Сільська Рада, комнезам відразу приступили до налагодження мирного життя. Особливо велику роботу на той час проводила земельна комісія Ради, яка наділяла бідняків і наймитів землею.

Відбудова господарства розгорталася в умовах гострої класової боротьби. Куркулі підпалювали будинки комнезамівців, підкидали їм погрозливі листи. Восени 1920 року на село напала куркульська банда, яка вбила двох міліціонерів і захопила голову сільради П. Н. Чепурка, голову комнезаму С. Я. Чечугу та секретаря сільради Я. С. Лозянка. Перших двох кинули у Дніпро, а Я. С. Лозянку вдалося врятуватися.

За новим адміністративним поділом 1923 року Вишеньки увійшли до Броварського району Київського округу. У 1924 році під час ленінського призову місцеві жителі А. К. Видиборець, Л. А. Гончаренко і Т. Ф. Отрошко вступили до лав партії. Тоді ж був створений партійний осередок на чолі з Т. Ф. Оірошком. Комуністам допомагав у роботі створений 1922 року комсомольський осередок. Члени Комуністичної Спілки Молоді вели боротьбу проти бандитизму, спекуляції, допомагали сільраді у здійсненні хлібозаготівель, охороні лісів, сіножатей тощо. 1924 року 2 кандидати у члени партії та 13 комсомольців входили до вишеньківського комнезаму.

У розвитку економіки села важливу роль відіграла споживча кооперація, створена в 1922 році. Через два роки вона об’єднувала вже 600 членів. Як відзначалося в резолюції Бориспільського районного з’їзду Рад у листопаді 1924 року, в усіх селах, у т. ч. і у Вишеньках, «кооперація і державна торгівля перейшли в наступ на приватний капітал і мають на цьому фронті перші значні перемоги».

У 1924 році за ініціативою партійної організації у селі створено супряги для обробітку землі тих господарств, що не мали тягла. Селяни-бідняки одержували від держави кредити на придбання сільськогосподарського реманенту. Це дало можливість краще обробляти землю і підвищити врожайність полів. Супряги 1926 року реорганізовано у ТСОЗ, на базі якого через рік створено комуну «Вишня». Першим її головою став місцевий бідняк В. І. Видиборець. Для комуни виділили землі в урочищі Григорівці, що раніше належали куркулям.

Після закінчення війни почала працювати трудова школа. Завдяки активній діяльності сільради, яка приділяла особливу увагу питанням освіти, всеобучу, 1927 року навчанням були охоплені усі діти шкільного віку. У 1926 році розгорнулося будівництво сільбуду. Велику допомогу матеріалами подали вишеньківцям шефи з Києва — взуттєва фабрика і театр опери та балету. Оздоблювальні роботи виконував місцевий житель Є. Ф. Підчибій, який згодом став художником-професіоналом. Сільбуд мав зал на 300 місць, кімнату для занять гуртків художньої самодіяльності. Він був улюбленим місцем відпочинку. Сюди приїздили з концертами й артисти оперного театру.

У 1927 році Вишеньки із Броварського району відійшли до Київського міського району, а 1930 року — до Бориспільського району.

Велику роль в організації колгоспів у селі відіграли партійний та комсомольський осередки. З їх ініціативи в 1929 році створена артіль ім. Шевченка, головою якої був місцевий житель І. І. Курило, а наступного року — ім. Петровського.

Колективне господарювання сприяло значному піднесенню продуктивності праці і рівня сільськогосподарського виробництва. Рік у рік поліпшувався обробіток грунту, зростала врожайність ланів, розвивалося тваринництво, інші галузі господарства. Якщо при одноосібному хазяйнуванні врожайність зернових становила 7—8 цнт з га, то в артілях — 11—12 цнт, картоплі — до 120 цнт, а в окремих ланках — до 250—260 цнт з гектара.

За високі показники у розвитку сільськогосподарського виробництва 1935 року сільраді вручено перехідний Червоний прапор президії райвиконкому, а в 1938 році за вирощення високого врожаю картоплі й успіхи в розвитку тваринництва чотири колгоспники затверджено учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. У 1939 році ланкова колгоспу ім. Шевченка М. Т. Коломієць виростила з кожного гектара по 300 цнт картоплі, Г. Н. Крикун — по 519 цнт капусти. Тваринники артілі ім. Петровського домоглися 100-процентного збереження молодняка, одержали від кожної свиноматки по 17 поросят, на кожні 100 вівцематок — по 110 ягнят. Напередодні Великої Вітчизняної війни у вишеньківських колгоспах вже було 598 голів великої рогатої худоби, 400 свиней, 350 коней, 860 овець.

Поліпшилася охорона здоров’я трудівників села. Функціонували медична амбулаторія, пологовий будинок, аптека. Бурхливий розвиток колгоспного виробництва сприяв значному підвищенню культури й освіти. Було повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. У 1927 році на базі початкової школи відкрито семирічну, яку 1938 року перетворено на середню. Через рік тут відкрили консультаційний пункт для вчителів-заочників вищих та середніх спеціальних навчальних закладів.

Центром культурно-масової роботи став клуб, де систематично читалися лекції, демонструвалися кінофільми, виступали професіональні й самодіяльні мистецькі колективи, гастролювали столичні театри. Велику роботу серед населення проводила бібліотека, в якій влаштовувалися голосні читання газет і художніх творів, організовувалися книжкові виставки, літературні диспути, обговорювалися рішення Комуністичної партії і Радянського уряду.

Та ось почалася Велика Вітчизняна війна. Чоловіки пішли до лав Червоної Армії. Жінки, підлітки, літні люди збирали врожай, евакуювали колгоспне майно на Схід. 19 вересня 1941 року у Вишеньки увірвалися фашистські загарбники. Почалися масові розстріли, катування. Гестапівці по-звірячому замучили сільських активістів Т. Ф. Отрошка, К. І. Чепурка, Л. М. Ромася, його сина бригадира колгоспу Р. Л. Ромася, секретаря сільради Т. Г. Чепурка і його сина комсомольця Г. Т. Чепурка. За час окупації 234 чоловіка вигнано на каторжні роботи до Німеччини. Фашисти знищили усі колгоспні ферми, 32 хати, пограбували школу, клуб, амбулаторію.

23 вересня 1943 року Вишеньки визволено від фашистського поневолення. Першими в село увійшли воїни 136-ї стрілецької Червонопрапорної, орденів Суворова, Богдана Хмельницького дивізії під командуванням полковника І. М. Пузікова. До авангардного батальйону, який форсував Дніпро, приєдналося кілька десятків жителів села. Вони дістали 130 човнів і переправили на них бійців на Козацький острів.

На багатьох фронтах Великої Вітчизняної війни героїчно билися проти загарбників понад тисячу воїнів з Вишеньок. Більше 500 з них за мужність і самовідданість у боях з ворогом були нагороджені орденами й медалями. 27 березня 1944 року молодший лейтенант Г. І. Курило під час свого 29 вильоту, будучи тяжкопораненим, зумів довести літак до своєї бази, після чого мертвим упав на руки товаришів. Його посмертно нагороджено орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня. На фронтах Великої Вітчизняної війни смертю хоробрих загинуло 408 уродженців села. Вишеньківці свято зберігають пам’ять про борців за свободу і незалежність нашої Батьківщини. Стали традиційними зустрічі колишніх фронтовиків з молоддю. З усіх кінців країни приїжджають сюди на братську могилу колишні учасники визволення села, віддаючи свою любов і найглибші почуття сердець тим, з ким пліч-о-пліч громили фашистів, прославляли силу Червоної Армії.

Після визволення села від окупації завдяки трудовому героїзму людей, допомозі держави артілі ім. Шевченка та ім. Петровського порівняно швидко відновлювали свої господарства. Незважаючи на відсутність машин, колгоспники успішно справилися з сівбою озимих культур. Відбудовувалися тваринницькі приміщення. Наприкінці 1943 року приступили до навчання учні. Почали працювати лікарня та громадські установи.

21 листопада 1944 року відновила роботу сільська партійна організація. На перших своїх зборах 29 листопада комуністи обговорювали важливі господарські питання. Для подання конкретної допомоги колгоспам парторганізація створила спеціальні групи на чолі з комуністами, які займалися вивченням справ у бригадах, на фермах, організовували соціалістичне змагання на ремонті сільськогосподарського реманенту, проводили агітаційну роботу серед колгоспників.

Налагоджувалася культурно-масова робота. З відбудовою клубу почали діяти драматичний, хоровий, музичний, літературний та фізкультурний гуртки.

В 1948 році відбудова господарства в основному завершилася. Багато колгоспників досягли на той час значних успіхів у сільськогосподарському виробництві. Зокрема, ланкова Г. І. Норець зібрала по 70 цнт кукурудзи на зерно і по 140 цнт картоплі з гектара. Свинарка колгоспу ім. Шевченка О. В. Стрілько від кожної з 50 свиней добилася щомісячного приросту по 17 кілограмів.

У 1950 році господарства ім. Шевченка та ім. Петровського об’єдналися в колгосп ім. Шевченка. В артілі було 6236 га землі, в т. ч. 3116 га орної. Через три роки прибуток колгоспу становив понад 771 тис. крб., а в 1962 році він зріс більш як у сім разів проти 1953 року. Одержано з кожного гектара по 208 цнт овочів. Успішно розвивалося тваринництво. У 1962 році артіль мала 1722 голови великої рогатої худоби, в т. ч. 549 корів. На ланах працювало 13 тракторів, 5 комбайнів, 17 автомашин і багато іншої сільськогосподарської техніки.

У 1963 році на базі артілей ім. Шевченка та ім. Чапаева с. Гнідина створено радгосп «Вишеньківський», який з 1964 року увійшов до складу Бориспільського спеціалізованого тресту радгоспів. Новоутворене господарство мас 9036 га угідь, у т. ч. 4129 га орної землі. Воно спеціалізується на вирощуванні овочів та виробництві молока. За шість наступних років у півтора раза зросло поголів’я корів, підвищилася їх продуктивність. Побудовано типові приміщення для худоби. Освоєно й експлуатується 1618 га земель Бортницької зрошувальної системи. У радгоспі майже повністю завершено комплексну механізацію вирощування зернових культур, кукурудзи, картоплі і овочів. Господарство має 66 тракторів, 26 комбайнів, 43 автомашини, 12 автонавантажувачів.

Особливо позитивно позначилося на дальшому розвитку радгоспу перетворення в життя рішень березневого (1965) Пленуму ЦК КПРС. Виконуючи накреслення партії, трудівники села під керівництвом партійної організації, яка налічує 90 комуністів, у 1969 році здобули нові успіхи. Тільки за один рік на 100 га землі виробництво молока збільшилося на 60 цнт, а м’яса — на 31,6 цнт. Добре попрацювали механізатори. Так, комбайнер О. С. Підгурський у 1969 році скосив 407 га колосових і намолотив 7551 цнт зерна. У районному соціалістичному змаганні він завоював третє місце.

Зростає добробут і культура села. Лише за 1959—1969 рр. у Вишеньках збудовано понад 260 нових будинків міського типу. Майже 25 проц. мешканців справили новосілля. В селі виросли нові магазини — книжковий, меблевий, культмаг, гастроном. Товарооборот торговельних підприємств села у 1969 році становив майже 1 млн. 82 тис. карбованців. До послуг трудящих — новозбудовані їдальні (в селі та в двох відділках радгоспу), чайна, комбінат побутового обслуговування з цехами пошиття і ремонту одягу та взуття.

Поліпшилося медичне обслуговування населення. В селі є дільнична лікарня на 35 ліжок, медична амбулаторія, пологовий будинок, аптека, в яких працює 4 лікарі і 14 медичних працівників з середньою спеціальною освітою.

У Вишеньках діють середня школа, де працює 41 вчитель і вчиться 540 учнів, та вечірня школа сільської молоді. За роки Радянської влади вищу освіту здобули 219 уродженців Вишеньок, середню спеціальну — 415. Багато з них працює в рідному селі. Із дошкільних закладів є дитячі ясла та дитсадок.

Радянська влада створила всі умови для виховання і навчання молодого покоління. Так, колгоспниця Г. П. Гончаренко, втративши на війні чоловіка, залишилася з трьома малими дітьми. Однак з допомогою держави вона виростила їх і дала добру освіту. Після середньої школи старший—Іван закінчив військове училище і став офіцером Радянської Армії, дочка Віра закінчила юридичний факультет Київського університету, син Микола — кандидат сільськогосподарських наук. Показовою також доля родини Т. Ф. Отрошка. До Жовтневої революції він сам поневірявся по наймах. Зовсім по-іншому склалося життя його дітей. Сини Олександр та Василь стали інженерами-будівельниками, Михайло — офіцер Радянської Армії, дочка Віра працює вчителькою.

Значні зміни сталися і в культурному житті села. У 1960 році споруджено будинок культури на 360 місць, що має стаціонарну кіноустановку, бібліотеку з читальним залом. При будинку діють гуртки художньої самодіяльності. На всю Україну прославився Вишеньківський ансамбль цимбалістів під керівництвом коваля Я. В. Золотаренка, в якому беруть участь і члени його великої сім’ї. Цей колектив неодноразово відзначався на обласних та республіканських оглядах художньої самодіяльності. Кілька учасників ансамблю увійшли до складу прославленого колективу Державного українського народного хору ім. Г. Г. Верьовки.

За роки Радянської влади зросло і розквітло колишнє злиденне сільце. У недалекому майбутньому його чекають ще прекрасніші перспективи. Найближчим часом тут буде споруджено великий річковий порт, до якого підходитимуть залізничні і шосейні магістралі.

Натхнені постійним піклуванням Комуністичної партії та Радянського уряду, трудівники села самовіддано працюють, прагнучи внести і свій вклад у будівництво славного комуністичного завтра.

1 комментарий

  1. http://www.surnameindex.info/news/:

    http://www.surnameindex.info/info/chernigov/oster/vishenki/index.html

    Вишенки, Броварская волость, Остерский уезд
    Вишенки, Бориспольский район, Киевская область
    Вишеньки, Бориспільський райiн, Київська область

    Георгиевская церковь

    Некоторые фамилии жителей с. Вишенки (1818):
    Бурмас
    Данжа
    Делевешко
    Демиденко
    Козаченко
    Колос
    Крикун
    Курило
    Лозянка
    Мешко
    Покидько
    Роспутный

Ваш комментарий