Хмельная

Административно-территориальное деление

Хмельная (укр. Хмільна) — село, подчинено Бузовскому сельскому совету Киево-Святошинского района Киевской области. В ХІХ столетии село Киевского уезда Киевской губернии.

Село относится к историко-этнографическому региону Среднее Поднепровье (Надднепрянщина).

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.

Хмельная (приписана к приходу церкви села Колонщина) в направлении к г.Киеву в 9-ти верстах от Колонщины, среди обширных лесов, в последнее время значительно опустошаемых на основании контрактов, заключенных владельцем имения с разными торговцами. Жителей обоего пола 280. Земли 3937 десятин, большей частью лесистой. В лесах находится довольно дикого хмеля, откуда деревня получила свое название. До 1811 года Хмельна принадлежала Эдуарду Головинскому, а ныне составляет вотчинную собственность Ивана Ивановича Бутовича, вместе с небольшой деревушкой Кисилевкой.

Дополнение: Хмельна. Продана в 1860 году совместно с Кисилевкой Косаковскому и Балаховскому, за исключением усадебных и полевых земель крестьян, которым г. Бутович подарил их. Несмотря на уединенность и лесистость места есть какие-то древние валы, свидетельствующие, что и здесь нужна была искусственная защита от нападающих. А может быть, при возведении их, лесов еще не было.

Выдержка из газеты «Радянське село» 12.07.1924 г.

Припиніть пияцтво
(Хмельна Гостомельського району)

Село Хмельна кажуть тому й зветься Хмельною, що там спокон віку люди хмелем душу бавлять.
П’ють зранку, п’ють удень, увечері п’ють, а на другий день похміляються; а коли в селі якось оказія трапиться: сусіда сусідові зуби виб’є, бо й тут без чарки діло не обійдеться. Битий мусить за науку заплатити.
Але більше за всіх п’ють ті, кому справи ріжні доводиться розбирати. За кожну справу став пляшку. Суха справа рот дере.
Міліціє зглянся.
Дописувач Німсен.

Выдержка из газеты «Радянське село» 04.07.1924 г.

Треба звернуть увагу.
В с. Хмельній Гостомельського району Київської округи в день і в-ночі без ніякої заборони рубають ліс. Рубають кому треба і скільки хто хоче. Жодної уваги на це не звертає ні місцева ні районна влада. Вже мало що і полишилося. Цікаво, що за сто кроків від цього лісу міститься сельрада, яка очевидячки також не цікавиться тим що в неї робиться під носом. Таке відношення до народнього майна ні в якому разі недопустиме. М. Н.