Дибровка
Административно-территориальное деление
Дибровка (укр. Дібрівка) — село, центр сельского совета Новомиргородского района Кировоградской области. В ХІХ столетии село Рейментаровка Чигиринского уезда Киевской губернии.
Дибровскому сельскому совету подчинены села Бурты, Василевка и Зеленое.
Село относится к историко-этнографическому региону Среднее Поднепровье (Надднепрянщина).
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.
Рейментаровка, село самое верхнее при речке Сыром Ташлыке, в 5-ти верстах южнее с. Оситняжки. Село пересекается пятью большими ярами, из коих каждый называется именем того хозяина, который имел в нем хутор, сад или пасеку. На поле, при въезде в село стоит высокая могила. Земля, которой считается в селе 2820 десятин, очень плодородна. Пшеницы на владельческих нивах ежегодно собирается до 3500 коп. свеклы с 150 десятин — до 11000 берковцев. В селе построен песочно-сахарный завод в 1843 году. Жителей обоего пола 1360; в 1808 году было 992, в 98 дворах. Нынешнее свое название село получило от польского рейментаря или полковника Стемпковского, который в этом месте, на границе бывшей польской республики, стоял с отрядом войска и, по словам жителей, занимался пропагандой в окрестностях унии. Жители указывают место, где стоял шатер самого рейментаря, на коем и ныне находят иногда бронзовые монеты с изображением на одной стороне короны, с немецкой надписью glukiich, а с другой льва. Около 1766 года полковник принужден был с своим отрядом и унитскими идеями ретироваться к Жаботину и далее; а на месте его расположения стали селиться жители из окрестностей и образовали село. Рейментаровка генералом Львом Давыдовым в 1807 году продана хорунжему Трембовельскому, а от этого в скорости Каэтану Осиповичу Красиньскому, коего сын Феодор и ныне владеет селом (лат. исп.). Но по силе выкупного договора 1863 года крестьяне приобрели в собственность 803 десятины земли за 39579 рублей.
Деревня Василевка, отделяемая от Рейменгаровки только небольшой поляной заведена с 1819 года полковником Василием Давыдовым, вскоре распродавшим и эту деревню в разные руки. Ныне здесь при 393 душах населения, пять следующих владельцев:
р. длил.
а) Нерий Замлынский (ныне Мария Иван. Замлынская) совместно с Люцыной Ягимовской 292 дес. земли, 43 р.д.м.п.
б) Люцына Ягимовская 42 р.д.м.п.
в) Флорентина Красинская 190 дес. земли ; 39 р.д.м.п.
г) Василий Кривецкий 180 дес. земли; 30 р.д.м.п.
д) Василий Карчевский 64 дес. земли; 7 р.д.м.п.
Церковь Николаевская, деревянная, 5-го класса; земли имеет 37 десятин; построена около 1770 года. По словам жителей прежде нынешней церкви, еще рейменгарем построена была небольшая каплица, в которой совершал богослужение униат Злюшко, удалившийся вместе с рейментарем.
История городов и сел УССР 1972 год
Дібрівка (до 1946 року — Рейментарівка) — село, центр сільської Ради, розташоване на річці Гнилому Ташлику, за 20 км на північний схід від районного центру і залізничної станції Новомиргород. Населення — 968 чоловік. Сільраді підпорядковані села Бурти, Василівна, Зелене.
У Дібрівці міститься відділок Капітанівського бурякорадгоспу, за яким закріплено 1389 га сільськогосподарських угідь, з них 1090 га орної землі, 266 га пасовищ, 40 га саду, 117 га лісосмуг, 34 га ставків. Спеціалізація господарства — вирощування насіння цукрових буряків для потреб республіки і соціалістичних країн. Розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. З допоміжних підприємств діє цегельний завод. 20 працівників відділка відзначені нагородами, у т. ч. Герой Соціалістичної Праці телятниця Я.X. Дігтяр.
У восьмирічній школі 15 вчителів навчають 212 дітей. Є клуб, бібліотека з фондом 13 тис. книг, медпункт, аптека, дитячі ясла на 40 місць, відділення зв’язку, ощадна каса, два магазини.
У сільській парторганізації — 32 комуністи, у комсомольській — 60 членів ВЛКСМ.
Засноване село 1766 року селянами-втікачами з Київщини і Поділля.
У 1867 році тут відбулося заворушення селян, які відмовилися платити непомірно великі викупні платежі. Наступного року селяни знову виступили проти поміщиків, вимагаючи заміни земельних наділів і права користуватися водопоєм. Приїзд жандармів і карателів не залякав повсталих, яких підтримували жителі сусідніх сіл. Була влаштована прилюдна екзекуція — непокірних били різками.
1 жовтня 1907 року за поширення більшовицьких листівок, організацію страйку наймитів заарештували і вислали з села братів Григорія і Анатолія Друзенків. Тоді ж був заарештований і відбував покарання спершу у київській в’язниці, а потім відправлений на довічне заслання у Вологодську губернію активний учасник революційного руху М.І. Садовниченко. Він працював у Петербурзі, брав участь у заворушенні в Кронштадті, за що був ув’язнений, а згодом етапом відправлений у село під нагляд поліції.
У лютому 1918 року в селі встановлено Радянську владу.
1920 року в селі сформовано партизанський загін на чолі з Д.С. Дубчаком. Партизани воювали з ворогами революції в багатьох місцях України і переможно повернулися в село з Червоним прапором — нагородою Реввійськради Української Радянської Соціалістичної Республіки.
1926 року створено перший ТСОЗ з 9 бідняцьких сімей. Держава допомогла членам ТСОЗу придбати молотарку, сівалку, необхідний реманент для обробітку землі, сортове насіння.
З 311 учасників Великої Вітчизняної війни 210 загинули на фронтах. 15 січня 1944 року при переході через лінію фронту в зоні села був смертельно поранений розвідник М.І. Діброва, уродженець Полтавщини. Його поховано у братській могилі. На честь славного воїна перейменовано село.
У Рейментарівці народився почесний шахтар Казахської РСР Герой Соціалістичної Праці М.Ф. Возний. З Василівки походить заслужена артистка РСФСР В.X. Владимирова.
На околиці с. Буртів досліджено три кургани з похованням скіфського часу (VI—IV ст. до н. ери).
Список лиц по делам имевших место в мае и юне 1905 года крестьянских безпорядках в с. Рейментаровка
Дубчак Максим
Лысенко Андрон
Бурьяноватый Созонт
Возный Аркадий
Гнилица Феодосий
Подопригора Федор
Гудзь Артем
Кучеренко Еремей
Волошин Григорий
Список бывших полицейских царской России , проживающих в с. Рейментаровка в 1929 году.
Нюпа Мануил Васильевич
Лысенко Филипп Филиппович
