Меню Закрыть меню Историко-генеалогическая
база данных Украины

Оратов

Административно-территориальное деление

Оратов (укр. Оратів) — поселок городского типа, железнодорожная станция, районный центр, центр поселкового совета, Оратовского района, Винницкой области. С 1811 по 1923 гг.  местечко Липовецкого  уезда Киевской губернии.

Оратовскому поселковому совету подчинено село Прибрежное.

Поселок относится к историко-этнографическому региону Подолье.

История городов и сел УССР 1972 год

Оратів — село, центр сільської Ради. Розташований по обидва боки річки Живої, притоки Роськи, за 33 км від районного центру і за 12 км від залізничної станції Оратів. Населення — 2397 чоловік. Оратівській сільській Раді підпорядковане село Прибережне.

Першу згадку про Оратів знаходимо в люстрації Брацлавського замку за 1545 рік. Село тоді належало магнатам Оратовським і Кліщівським. Після Люблінської унії 1569 року польська шляхта посилила гноблення закріпаченого населення. Селяни опинилися в цілковитій залежності від феодала. Під владою польської шляхти мешканці Оратова зазнавали не тільки жорстокого соціального, а й національно-релігійного гніту. На посилення феодальної експлуатації селяни відповідали виступами проти магнатів і шляхти. Вони активно підтримували повстанців в роки визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. 1648 року один із загонів Богдана Хмельницького оволодів Оратовим.

Запеклі бої, які точилися в Оратові і навколо нього між загонами польської шляхти і селянсько-козацького війська, напади татар, зокрема в 1649 році, спустошили село. На деякий час воно перестало бути місцем проживання його власників — тут отаборились запорізькі козаки. За Андрусівським перемир’ям 1667 року Оратів відійшов до Польщі, але місцевим поміщикам вдалося повернутися до своїх маєтків лише в 1713 році.

Виступи селян тривали, переростаючи в грізний антифеодальний рух — гайдамаччину. 11 червня 1735 року загін гайдамаків, захопивши Оратів, підпалив поміщицькі маєтки. У 1768 році, під час Коліївщини, в районі Оратова діяли повстанські загони.

З возз’єднанням Правобережної України з Росією Оратів відійшов до Подільської губернії. Економічне зростання села, в якому розвивалися промисловість і ремесло, вигідне географічне положення сприяли тому, що у 1811 році воно дістало статус містечка. На той час тут уже працювали винокурний і цегельний заводи. 1854 року в Оратові було 150 дворів, мешкало 494 чоловіка.

Дореформений період у житті місцевих селян був надзвичайно тяжкий. Вони сплачували поміщикам натуральні та грошові повинності, терпіли свавілля панів. 1821 року оратівські селяни подали скаргу в суд на посесора Козицького, який самовільно збільшував кількість панщинних днів. Так, Карпа Хоменка він примушував відробляти 250 замість 180 днів панщини на рік, а 60-річного Семена Слободу змушував працювати щоденно. Тих, хто не виконував цих наказів, карали різками до непритомності. В 50—60-х роках XIX ст. важким тягарем для селян була урочна система панщини, за якої заліковий день перевищував фактичний. В жнива селяни для власних потреб працювали лише вночі. Не кращим було становище державних селян Оратова, яких з 1 січня 1852 року обклали новим люстраційним оброком за наділену землю.

Посилення панщини, яка фактично зводилася до 6 днів на тиждень, викликало опір оратівських селян. Вони відмовлялися виконувати панщину, палили панські маєтки. Велику пожежу в маєтках оратівських поміщиків було заподіяно 25 листопада 1860 року.

Виступи селян збіглися з посиленням польського національно-визвольного руху. В лютому 1861 року в Оратові побував син великого польського поета Адама

Міцкевича Владислав-Юзеф. На Україну він прибув з Франції для встановлення зв’язків з польськими підпільними організаціями, які готували повстання.

Скасування кріпосницького права не поліпшило економічного становища селян. Одержані ділянки землі були мізерними, а викупні платежі дуже великими, вищими за продажну ціну землі в той час. За 168,2 десятини селяни повинні були сплатити поміщику Виговському 5149 крб., поміщику Російському — 1561 крб. за 54 десятини. У 1863 році поміщик Г. Малиновський мав 193 десятини орної землі і лісу, у користуванні ж 80 селянських дворів було тільки 55 десятин. До цього слід додати непосильні податки, що обтяжували селян після реформи. З 4624 десятин землі селяни Оратівської волості повинні були сплачувати на рік 9496 крб. казенних і 3551 крб. мирських зборів, крім того, на утримання волосних і сільських начальників — 1405 крб., тобто всього на кожну десятину припадало 3 крб. 13 коп. Відібравши у селян значну частину наділів, поміщики одночасно позбавили їх лісу, пасовиськ, водопоїв тощо. Наприклад, у примітці до документу про передачу маєтку оратівського поміщика Лодзінського у відомство державного майна Київської губернії 3 жовтня 1863 року зазначалося, що селяни зовсім не мають сіножатей.

Класове розшарування, процес обезземелення селян Оратова після реформи 1861 року дедалі зростали. Якщо в 1863 році на душу припадало близько однієї десятини землі, то в 1900 році — в середньому лише 0,5 десятини. Безземельні та малоземельні, безкінні й однокінні селяни змушені були працювати на цукрових заводах, на будівництві залізниці Київ—Умань, переселятись у Херсонську та Бессарабську губернії. Особливо багато виїжджало тих, у кого за борги відбирали землю. Хоч царизм заборонив переселення, однак кількість жителів Оратова різко зменшувалася. Якщо 1866 року він згадується як волосний центр з населенням 1495 чоловік, то в 1873 році тут мешкало лише 778 чоловік. Зменшення населення Оратова пов’язано також з великою смертністю внаслідок систематичних захворювань скарлатиною, дифтеритом і дизентерією.

Нестерпне соціальне гноблення в пореформений період викликало активізацію селянського руху. 1868 року в маєтку найбагатшого оратівського поміщика М. М. Вороновича сталася велика пожежа. 25 листопада 1896 року селяни Оратова вчинили рішучий опір намаганням поміщика захопити їх худобу, що випасалась на панських пасовищах.

Зубожіння й нестатки, безпросвітна темрява були постійним супутником оратівчан. У 1897 році кількість неписьменних становила понад 70 проц. 1900 року в церковнопарафіяльній чотирикласній школі вчилося 40 хлопчиків та 25 дівчаток. У селі працював лише один фельдшер.

Революція 1905—1907 рр. посилила боротьбу селян за землю. Селяни Оратова неодноразово залишали роботу в поміщицьких маєтках, вимагали підвищення заробітної плати, відмовлялися вносити викупні платежі. Тому повітові власті звернулися до губернатора з просьбою розквартирувати в поміщицьких маєтках батальйон військ. В роки революції припинили стягнення викупних платежів. Однак цю акцію звели нанівець підвищенням податків, а згодом — орендної плати за землю. Розвиток капіталізму на селі супроводжувався обезземеленням селянських господарств, дальшим зубожінням бідноти, її пролетаризацією, що призводило до загострення класової боротьби. Оратівські селяни продовжували виступати проти своїх поміщиків, існуючих порядків. Вони самовільно випасали худобу на поміщицьких землях, рубали ліс, відмовлялися платити податки і недоїмки. Безземелля й малоземелля, нестача тягла й реманенту, аграрне перенаселення — таким було становище оратівських селян напередодні першої світової війни. За даними 1912 року, 505 селянських господарств Оратова володіли 1208 десятинами землі, тобто в середньому на одне господарство припадало 2,38 десятини. Проте із загальної кількості господарств 263 мали в своєму користуванні лише 265 десятин, з них 32 володіли лише 16 десятинами, а 76 господарств були безземельними. До того ж 225 не мали худоби. А тим часом кільком оратівським поміщикам належало 1595 десятин землі, священнослужителям — 88 десятин.

Доведені до відчаю злиденним становищем, яке особливо посилилося в період першої світової війни, трудящі містечка активно виступали проти своїх гнобителів. Повалення царя, звістки з повіту про самовільне захоплення селянами поміщицьких земель вселили в оратівських хліборобів надію на швидке звільнення від гніту експлуататорів. Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в Оратові відбувся сход селян, де створили волосний революційний комітет на чолі з С. С. Лопатинським. Тоді ж виник сільський ревком, головою якого став селянин А. М. Іващенко. Сільський ревком фактично виконував функції сільської Ради. Проте невдовзі Оратів опинився під владою контрреволюційної Центральної ради. Після проголошення І Всеукраїнським з’їздом Рад Радянської влади на Україні влада в Оратові в січні 1918 року перейшла до ревкому. Та не встигла Радянська влада утвердитися, як наприкінці лютого 1918 року Оратів зайняли австро-німецькі окупанти. Вони і з їх допомогою українська буржуазія та поміщики стали відновлювати дореволюційні порядки. Трудящі Оратова піднялися на боротьбу з внутрішньою і зовнішньою контрреволюцією. В містечку створили збройну групу борців за Радянську владу, яку називали «винищувачами тиранів». Група здійснювала збройні напади на окупантів і гетьманські війська. 14 липня 1918 року Липовецький повітовий староста .повідомляв про дії партизанів міністерство внутрішніх справ гетьманського уряду. Член міністерства оратівський поміщик Воронович дав розпорядження просити німецьке командування послати війська.

Після вигнання австро-німецьких військ Оратів опинився в руках петлюрівської Директорії. 18 березня 1919 року частини Червоної Армії зайняли станцію Оратів, а згодом визволили містечко. Проте на початку травня 1920 року його окупували війська панської Польщі. В червні того ж року частини Першої Кінної армії остаточно визволили Оратів. Створений тут у червні 1920 року волосний ревком вжив енергійних заходів для ліквідації наслідків війни. Почали діяти відділи ревкому, зокрема земельний на чолі з оратівськими жителями К. Т. Лопатинським і Т. Г. Новицьким, сільська Рада, головою якої обрали А. Шебенюка. У другій половині серпня 1920 року в Оратові організовано комітет незаможних селян. КНС допомагав сім’ям червоноармійців, займався питаннями мобілізації у Червону Армію, відбудовою зруйнованого господарства, розподілом між селянами колишньої поміщицької і церковної землі. В листопаді 1920 року в Оратові був скликаний волосний з’їзд комітетів незаможних селян. На ньому обрали двох делегатів від Оратова на Київський губернський з’їзд комнезамів.

В період відбудови господарства трудящим Оратова довелося долати серйозні труднощі. Між селянами було розподілено 1740 десятин колишньої поміщицької і церковної землі. Але не вистачало робочих рук, щоб обробити її — багато місцевих жителів ще перебували в лавах Червоної Армії. Бракувало тягла, реманенту, насіння. В 1920 році 50 селянських господарств змогли посіяти 20 десятин цукрових буряків, а в 1925 році 30 бідняцьких сімей, що об’єдналися в товариство спільного обробітку землі, — лише 47 га зернових.

1922 року в Оратові утворився партійний осередок, до нього входили три члени партії і кілька чоловік співчуваючих. Цього року містечко відійшло до Уманського повіту, а з березня 1923 року стало районним центром. У червні 1925 року Оратівський район увійшов до складу Уманського округу.

Велику роботу проводив у цей час комітет незаможних селян. Була організована допомога сиротам, голодуючим Росії. Населення Оратова брало участь у відбудові залізничної колії. Налагоджувалися освіта і культурне життя. 1920 року в колишньому поміщицькому будинку відкрили лікарню на 10 ліжок, де працював один лікар. 1925 року прибуло ще два лікарі, у т. ч. Є. Д. Самгородецька, якій пізніше присвоїли звання заслуженого лікаря Української РСР. Відкрили початкову школу, хату-читальню, організували гуртки ліквідації неписьменності.

У 1928—1929 рр. організувалися два невеликі колгоспи, а наступного року вони разом з ТСОЗом злилися в одну артіль — «Більшовик». Головою її був Я. А. Коханюк. Колгосп об’єднував 433 господарства, 1801 га землі, мав сільськогосподарські машини і реманент. 1930 року організовано ще один колгосп — «Червоний схід», створено Оратівську МТС. Серед колгоспників було 13 комуністів, 32 комсомольці. В період весняно-літніх робіт працювали їдальня на 300 чоловік, дитячі майданчики. Площа всіх угідь Оратова на той час становила 3195 га, з них 474 га садибної землі, 2721 га орної.

1932 року Оратівський район відійшов до Київської області.

Перед членами колгоспу «Більшовик» стояли складні завдання. Ще невисоким був рівень механізації основних сільськогосподарських робіт колгоспу. У 1934 році питома вага робіт, що їх виконувала МТС у колгоспному виробництві, становила лише 64 проц., навантаження на одного коня — 18,6 гектара. В колгоспі було всього 65 коней, кілька робочих волів, 13 корів, 58 свиней. Велику допомогу для зміцнення свого господарства артіль одержала від держави. До 1934 року вона використала 12 тис. крб. держкредиту. В 1935 році колгосп збудував зерносховище, розпочав спорудження тваринницьких приміщень — великої стайні і корівника. В МТС було організовано підготовку трактористок без відриву від виробництва. Оратівські комсомолки М. Гаврищук, Г. Назарчук, Г. Сучак, ставши трактористками, очолили соціалістичне змагання за високу продуктивність праці серед механізаторів району.

10 січня 1939 року Оратівський район увійшов до складу Вінницької області.

Рік у рік зміцнював своє господарство колгосп «Більшовик», невпинно зростала трудова активність його членів, потужною стала Оратівська МТС. Трактористи С. А. Мордко, А. І. Глущенко, І. К. Швець, М. В. Кравчук були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року. У 1940 році МТС мала 100 тракторів, десятки інших сільськогосподарських машин, які забезпечили’механізацію основних процесів сільськогосподарського виробництва колгоспу. За довоєнний час колгосп «Більшовик» побудував 19 господарських приміщень, у т. ч. 15 тваринницьких. Зміцнення господарства артілі позначилось і на підвищенні добробуту колгоспників. Кожен колгоспний двір у селі мав корову, свині, птицю. В середньому колгоспна сім’я з двома працездатними одержувала, крім грошової оплати, 100 пудів хліба — по 3 кг на трудодень. На заощаджені кошти колгоспники звели 150 житлових будинків. В Оратові з’явилися нові промислові підприємства — маслозавод, промкомбінат, млинзавод, планувалось будівництво цукрового заводу.

Значно поліпшилася служба охорони здоров’я. В Оратові працювала лікарня на 35 ліжок, амбулаторія.

Розвивалися також освіта й культура села. 1930 року початкову школу перетворили на семирічку, а в 1934 році вона стала середньою. Напередодні війни у пій вчилося 500 дітей. Відкрилася заочна школа. 1923 року в Оратові відкрито районний сельбуд. Під час капітального ремонту в 1937 році до нього добудували п’ять великих кімнат, зал, встановили кіноапаратуру. Завирувало життя в гуртках художньої самодіяльності. В будинку культури читали лекції, проводили конференції, урочисті вечори, виступали артисти Вінниці, Одеси та інших міст. Місцеві аматори поставили кілька п’єс класиків української драматургії, радянських письменників. 7 березня 1939 року урочисто пройшов вечір вшанування великого українського поета Т. Г. Шевченка. Районна бібліотека, книжковий фонд якої зріс у 1939 році до 12 тис. томів, організовувала пересувки з творів художньої, суспільно-політичної та сільськогосподарської літератури.

Дальший розвиток господарства, охорони здоров’я і культури села перервав віроломний напад гітлерівської Німеччини. 27 липня 1941 року Оратів окупували фашистські війська. Та незважаючи на кривавий терор, населення не зігнуло голови перед ворогом.

Фашистські загарбники жорстоко розправлялися з трудящим населенням. 22 грудня 1942 року гітлерівці повісили в центрі Оратова двох жінок, яких звинуватили у зв’язках з партизанами, розстріляли кількох чоловік, зокрема комсомолку-трактористку Клаву Гром. За роки окупації в селі було розстріляно 38 чоловік, 187 оратівчан вигнано на роботи у Німеччину.

7 січня 1944 року частини Червоної Армії визволили Оратів від фашистських загарбників. Проте через деякий час гітлерівцям вдалося відтіснити наші війська і вдруге захопити село. Остаточно його визволили 11 березня 1944 року частини 451-ї стрілецької дивізії. Багато місцевих жителів билося з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни. 180 чоловік з них відзначено урядовими нагородами. Трьома орденами Слави нагороджено Л. С. Лелеку, трьома орденами Червоної Зірки — І. О. Трохимчука, двома орденами Вітчизняної війни та орденом Червоної Зірки — О. К. Дацюка. Фашисти залишили село зруйнованим і пограбованим. Ворог зруйнував або пошкодив будівлі організацій та установ, спалив 30 хат і надвірних будівель, пограбував громадське майно і власність 143 сімей Оратова. Загальна сума збитків, завданих лише колгоспу і МТС, становила майже 12 млн. карбованців.

З великим ентузіазмом трудящі Оратова взялися відроджувати зруйноване господарство. План відбудовчих робіт прийняли на спільному засіданні райкому партії та райвиконкому наступного дня після визволення. Щоб наблизити перемогу над ворогом, колгоспники зібрали і внесли у фонд Червоної Армії понад 58 тис. пудів зерна, 46 470 пудів картоплі, передплатили державну воєнну позику і внесли готівкою 1,5 млн. крб. Колгоспники артілі «Більшовик», механізатори Оратівської МТС докладали багато зусиль, щоб якнайшвидше підняти сільське господарство.

В 1945 році МТС мала 28 готових до роботи тракторів. Механізатори вчасно і якісно провели осінньо-зимовий ремонт машин. У цьому ж році колгосп розгорнув капітальне будівництво. Значні суми були витрачені на придбання і ремонт двигунів, автомобілів та іншої техніки, купівлю продуктивної худоби. 1947 року відновила свою діяльність колгоспна партійна організація. З допомогою держави поступово відтворювалося поголів’я громадської худоби, у 1950 році на колгоспних фермах налічувалося вже 1026 голів.

Незабаром після визволення почала приймати хворих районна лікарня. Під час недільників колгоспники, службовці впорядкували районний центр, посадили дерева біля установ, на вулицях і в садибах.

Швидко ліквідовувалися наслідки окупації в галузі освіти й культури. Вже 1944 року запрацювали школа, будинок культури. У червні 1946 року в Оратові відбувся районний огляд художньої самодіяльності, під час якого виступило 200 чоловік.

Подальші успіхи в розвитку економіки висунули колгосп «Більшовик» на передове місце в районі. В 1950 році до нього приєднали колгосп «Червоний схід», а в 1962 році — артіль села Прибережного. З 1960 року колгосп «Більшовик» спеціалізується на розвитку тваринництва. Вже наступного року передові доярки колгоспу надоїли по 4 тис. кг молока від корови. В 1962 році в колгоспі відгодували 7500 свиней. За 1965 рік досягнуто в середньому 429 грамів добового приросту тварин. Колгосп побудував кормоцех, який забезпечує відгодівлю 3 тис. голів свиней. Колгоспники добилися хороших результатів і в рільництві. Виконуючи накреслення XXIV з’їзду КПРС, в 1971 році вони одержали високий урожай зернових — по 31 цнт з га на площі 516 га і по 300 цнт з га цукрових буряків на площі 370 гектарів.

Нині колгосп «Більшовик» — велике багатогалузеве, оснащене сучасною технікою господарство. За артіллю закріплено 3730 га землі, у т. ч. 2652 га орної, вона має 34 потужні трактори, 16 різних комбайнів, стільки ж автомобілів та багато іншої техніки. Колгосп провадить велике будівництво. В перші повоєнні роки збудовано телятник з кормокухнею, свинарник, гараж, пожежне депо, склад мінеральних добрив та ряд інших господарських будівель, приміщення для сучасної хімічної лабораторії. В період восьмої п’ятирічки на кошти місцевого колгоспу споруджена двоповерховий адміністративний будинок, електростанцію, приміщення початкової школи в селі Прибережному, водонапірну башту, перші 3 км водогону, два свинарники на 8 тис. свиней, два корівники на 420 голів великої рогатої худоби, овочесховище на 500 тонн, ремонтну майстерню, критий тік та інші об’єкти. У дев’ятій п’ятирічці колгосп збудує ще чотири свинарники на 6 тис. голів, дві ставкові греблі з водозливами. До вальцьового млина буде добудовано олійню, крупорушку. Значна поповниться машинний парк колгоспу.

Водночас дальшого розвитку набували освіта й культура. Нині у селі є стаціонарна й заочна загальноосвітні середні школи, де працюють 45 учителів. Завершується будівництво нової школи на 560 місць. Тільки за післявоєнні роки близька 2 тис. юнаків та дівчат села здобули середню освіту, з них 47 стали вчителями 27—лікарями, 16 — спеціалістами сільського господарства. Серед випускників Оратівської школи—доктор економічних наук І. С. Ступницький, кандидат фізико-математичних наук Б. М. Бублик, які працюють у Київському університеті, та інші.

В селі працює новий будинок культури, в якому демонструють кінофільми, виступають народні митці. Колективи художньої самодіяльності Оратова добре зарекомендували себе в селах Погребищенського, Липовецького, Тетіївського та інших районів Вінницької і Київської областей. При будинку культури працює університет культури. 26 тис. книжок має сільська бібліотека.

Село електрифіковано, радіофіковано, в ньому є універмаг, 5 інших магазинів, велика їдальня, комбінат побутового обслуговування. 8 лікарів і 56 працівників середнього медичного персоналу дбають про здоров’я населення. Лікарня тепер має 100 ліжок. В селі функціонує амбулаторія з терапевтичним, хірургічним, стоматологічним та іншими кабінетами, жіноча й дитяча консультації, пологовий будинок.

Роботу господарських, культосвітніх і громадських організацій повсякденно скеровує Оратівська сільська Рада, в якій діє 7 постійних комісій. З кожним роком зростає її бюджет. Якщо в 1967 році він становив 46 тис. крб., то в 1970 — 82,9 тис. крб., при цьому на благоустрій села було використано 6 тис. крб., поповнення бібліотечного фонду — 6195, на будинок культури — 8244, утримання дитячих садків — 43 820 карбованців.

Невпізнанно змінилось село, умови праці, життя людей. їх творчий труд — запорука ще кращого майбутнього.

Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 — 1907 гг.

Оратов — местечко Киевской губернии, Липовецкого уезда, при речке Живе. 2000 жителей. Церкви православная и католическая, синагога; торги 2 раза в месяц.

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.

Оратов, местечко при ручье Живе, в 3-х верстах выше села Животовки. Жива образует в этом месте большими прудами полуостров, на коем и расположена главная часть местечка с торговой площадью, лавками и церквами приходскою и латинскою. Жителей обоего пола: православных 1263, римских католиков 82, евреев 386. Есть документы, свидетельствующие о существовании Оратова уже в 1584 году. В конце прошлого века Оратовым владел Антоний Пулавский*. Затем местечко это в следствие разных конкурсов, судебных решении, раздельных актов и распоряжений, принадлежит ныне следующим владельцам:

а) Ивану Шимановскому (приобрел от Бобровских) 1650 дес. земли 180 р.д.м.п.
б) Антону Стемпковскому 348 дес. земли; 80 р.д.м.п.
в) Францу Пухальскому 211 дес. земли; 46 р.д.м.п.
г) Фоме Яницкому 301 дес. земли; 38 р.д.м.п.
д) Наследникам ксендза Мартына Малиновского 230 дес. земли; 36 р.д.м.п.
е) Петру Ивашкевичу 170 дес. земли; 33 р.д.м.п.
ж) Антону Ивашкевичу 151 дес. земли; 6 р.д.м.п.
з) Наследникам Станислава Малиновского 176 дес. земли; 34 р.д.м.п.
и) Феодосию Славиньскому 129 дес. земли; 25 р.д.м.п.
к) Николаю Терновскому 133 дес. земли; 27 р.д.м.п.
л) Зузанне Славиньской 15 р.д.м.п.
м) Леонтию Лозинскому 46 дес. земли; 12 р.д.м.п.
н) Наследникам Франца Пиняловича 37 дес. земли 4 р.д.м.п.
о) Часть казенная, конфискованная у…. 1833году 100 дес. земли; 30 р.д.м.п.
п) Приходской церкви православной 68 дес. земли.
р) Латинскому костелу 40 дес. земли.

Церковь Успенская, деревянная, 5-го класса, построена 1787 года на место прежней
Латинский приходский костел каменный, построен бывшим владельцем Казимиром
Пулавским. Все помещики Оратовские содержат латинское исповедание и составляют прихожан костела.

К Оратовскому приходу причислена деревня Лопатин . Она в 8-ми верстах на запад от Оратова при безымянном ручье, текущем в ручей Живу. Жителей обоего пола 248; земли 622 десятины Основанная в прошлом веке Лопатынским, деревня эта ныне принадлежит… Эльснеру.

Дополнение: Оратов. Ручей Жива называется также Гнилой Роськой. В Оратове он образует пруд имеющий до 2-х верст длины и до 400 саженей ширины, воды которого задержаны плотиной только в 15 саженей длины Окрестности Оратова изобилуют лесами. Из находившейся у бывшего Оратовского владельца Фаддея Осиповича Бобровского рукописи, видно, что в 1584 году Оратовская волость передана Сергием Оратовским внуку своему Андрею Оратовскому. В 1630 году имение было во владении братьев: Василия, Богдана и Северина Оратовских; в 1640 у Ивана Васильева сына. Он, 30-го апреля 1648 года объявил пред Луцким гродским судом, что местечко Оратов, после пятидневного штурма, взято казаками и Татарами, замок разрушен, а жилища жителей разграблены и сожжены. Признаки замка, состоящие в валах и рвах приметны и ныне. В 1661 году фатов достался Христине Васильевне, по мужу Домбровской, Брацлавской ловчине, сестре Ивана Оратовского. После перерыва польского владычества, со второй четверти прошедшего столетия владельцами Оратова являются Оранские. В 1765 году — Станислав Война-Оранский, дочь коего Антонина вышла замуж, около 1784 года за Антона Казимировича Пулавского — генерал-лейтенанта русских войск. В 1803 году 29-го января в Киевской гражданской палате явлена передача имения Оратовского генеральшей Пулавской, по смерти ее мужа, сыну своему Казимиру Антоновичу Пулавскому, ротмистру русских войск, остававшемуся владельцем до 1824 года, когда решением конкурсового суда имения его розданы в разные руки за долги, с правом выкупа в течении 10-ти лет, которым, само собой разумеется, он не мог воспользоваться. Части мелкопоместных владельцев Оратова Лозинского и Пиняловича в 1863 году по желанию их поступили в казну с выдачей первому 770, а второму 730 рублей. Из принадлежностей Оратовской церкви достойны внимания: напрестольный медный посеребренный крест давней работы и писанный нотный обыход с рисунками и надписью: «Сей ирмолой священного ієрея Даніила Сухоставскаго, пороха Водотіевскаго, списася мною самимъ, вь веси Соколцу, при храме Собора Архистратига Михаила, на тот чась зостаючи на кондицій, року 1728».

Дополнение: Лопатин. Прежде деревня эта принадлежала Ходасевичу, Грозицкому и Эмилии Коровицкой. С 1862 года в деревне строится священником Семеоном Стрельбицким деревянная часовня.

* Титуловался: Антоний на Пулавю Пулавский, Варецкий, Черешенский староста, ротмистр кавалерии народовой; на ключах Голубецком, Деразенском, Громецком, Оратовском, Торском, et caet,et caet дедичь.

Перечень метрических книг по с. Оратов хранящихся в ГАВиО

1. Київська губернія
2. Київська єпархія
3. Свято-Успенська церква, с. Оратів Липовецького пов. Київської губ.
4. –
5. Народження: 1883–1886: ф. 904, оп. 33, спр. 53; 1886–1892: ф. 904, оп. 33, спр. 67; 1892–1896: ф. 904, оп. 33, спр. 93; 1897–1900: ф. 904, оп. 33, спр. 118; 1901–1906: ф. 904, оп. 33, спр. 128; 1911: ф. 904, оп. 33, спр. 192; 1912: ф. 904, оп. 33, спр. 193; 1913–1916, 1918: ф. 904, оп. 33, спр. 194; 1908–1912: ф. 904, оп. 33, спр. 195; 1918–1921: ф. 904, оп. 33, спр. 196
6. Шлюб: 1883–1904; ф. 904, оп. 33, спр. 52; 1883–1886: ф. 904, оп. 33, спр. 53; 1892–1896: ф. 904, оп. 33, спр. 93; 1897–1900: ф. 904, оп. 33, спр. 118; 1901–1906: ф. 904, оп. 33, спр. 128; 1911: ф. 904, оп. 33, спр. 192; 1912: ф. 904, оп. 33, спр. 193; 1913–1916, 1918: ф. 904, оп. 33, спр. 194; 1908–1912: ф. 904, оп. 33, спр. 195; 1918–1921: ф. 904, оп. 33, спр. 196
7. –
8. Смерть: 1883–1886; ф. 904, оп. 33, спр. 52; 1883–1886: ф. 904, оп. 33, спр. 53; 1892–1896: ф. 904, оп. 33, спр. 93; 1897–1900: ф. 904, оп. 33, спр. 118; 1901–1906: ф. 904, оп. 33, спр. 128; 1895–1904, 1918–1920: ф. 904, оп. 33, спр. 191; 1911: ф. 904, оп. 33, спр. 192; 1912: ф. 904, оп. 33, спр. 193; 1913–1916, 1918: ф. 904, оп. 33, спр. 194; 1908–1912: ф. 904, оп. 33, спр. 195
9. –
10. –

1. Київська губернія
2. Київська єпархія
3. Свято-Михайлівська церква, с. Оратів Липовецького пов. Київської губ.
4. –
5. Народження: 1893–1902: ф. 904, оп. 33, спр. 98
6. Шлюб: 1869–1898: ф. 904, оп. 33, спр. 7
7. –
8. –
9. –
10. –

1. Київська губернія
2. Богуславсько-Уманський деканат
3. Оратівська римо-католицька церква, с. Оратів пов. Київської губ.
4. –
5. Народження: 1762–1810: ф. 737, оп. 1, спр. 1; 1794–1820: ф. 737, оп. 1, спр. 2; 1804–1805: ф. 904, оп. 1, спр. 4; 1762–1810: ф. 737, оп. 1, спр. 1; 1794–1820: ф. 737, оп. 1, спр. 2; 1804–1805: ф. 737, оп. 1, спр. 4
6. Шлюб: 1762–1810: ф. 737, оп. 1, спр. 1; 1794–1820: ф. 737, оп. 1, спр. 2; 1804–1805: ф. 904, оп. 1, спр. 4; 1762–1810: ф. 737, оп. 1, спр. 1; 1794–1820: ф. 737, оп. 1, спр. 2; 1804–1805: ф. 737, оп. 1, спр. 4
7. –
8. Смерть: 1762–1810: ф. 737, оп. 1, спр. 1; 1794–1820: ф. 737, оп. 1, спр. 2; 1804–1805: ф. 737, оп. 1, спр. 4; 1762–1810: ф. 737, оп. 1, спр. 1; 1794–1820: ф. 737, оп. 1, спр. 2; 1804–1805: ф. 737, оп. 1, спр. 4;
9. –
10. –

Ваш комментарий