Теплик
Административно-территориальное деление
Теплик (укр. Теплик) — поселок городского типа, районный центр, центр поселкового совета, Тепликского района, Винницкой области. В ХІХ ст. местечко Гайсинского уезда Подольской губернии.
Поселок относится к историко-этнографическому региону Подолье.
История городов и сел УССР 1972 год
Теплик — селище міського типу (з 1956 року), розташоване за 130 км від Вінниці, за 7 км від залізничної станції Кублич. Населення — 5049 чоловік. Теплик — центр району, площа якого 0,8 тис. кв. км. Населення —54,7 тис. чол., у т. ч. міського — 5 тис., сільського — 49,7 тис. чол. Густота населення — 68,4 чол. на кв. км. До складу району входять 45 населених пунктів, які підпорядковуються одній селищній і 23 сільським Радам. Земельні угіддя району—81,3 тис. га, в т. ч. орної землі — 60 тис. га, лісів — 3 тис. га. Грунти переважно чорноземні. В районі є 26 колгоспів, цукровий комбінат, працюють 584 трактори, 416 комбайнів. У районі 9 промислових підприємств харчової і легкої промисловості, 116 магазинів, 48 підприємств громадського харчування. Для медичного обслуговування трудящих— 6 лікарень, 32 фельдшерсько-акушерські пункти, районна санітарно-епідеміологічна станція, 4 профілакторії. Є 39 шкіл, професійно-технічне училище, 41 будинок культури і клуб, 46 бібліотек.
На території селища зливаються дві річки— Тепличка і Свинарка. Гадають, що від назви першої річки походить назва селища. Тут виявлено поселення черняхівської культури.
Перша письмова згадка про Теплик належить до XV ст. Поселення виникло як прикордонний пункт Литовського князівства. Укріплення мало земляні вали і високий дубовий частокіл. Підземні ходи й печери, що були вириті в ті часи, збереглися й досі. В них жителі ховали своє майно під час нападів татарських орд.
Населення Теплика займалося землеробством і ремеслом, переважно чинбарством, чоботарством і ковальською справою. Перебуваючи під постійною загрозою ворожих нападів, жителі завжди були готові дати відсіч нападникам. Вони самі виготовляли зброю і власними силами боронили свої житла. За героїзм і стійкість жителів у боротьбі з ворогом поселення дістало другу назву — Смілгород.
1582 року власники Теплика Іван і Андрій Кініки поділили маєток і продали його князеві Острозькому. Протягом 1609—1645 рр. Теплик переходив з рук у руки. Часті зміни власників погіршували становище селян. Вони позбавлялись права розпоряджатись своєю землею, і вже на початку XVII ст. їх повністю закріпачено. Селяни платили пану натуральну данину (жито, овес, пшеницю, ячмінь, сіно, курей, гусей, пряжу), чинш і відбували 4-денну панщину.
Розташований на перехресті торгових шляхів, Теплик стає значним торгово-ремісничим центром. Тут поселялися й ставали ремісниками втікачі з Подільського і Волинського воєводств. Життя трудящих було тяжким. Вони зазнавали не тільки соціального, але й національного гніту і не раз піднімались на боротьбу за своє визволення. Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Теплик входив до складу Уманського полку.
У 1652 році через Теплик проходило козацьке військо, до якого приєдналося багато жителів поселення й разом з ним взяли участь у відомій Батозькій битві, що завершилась розгромом польсько-шляхетського війська.
За Андрусівським перемир’ям Теплик залишався під владою Польщі. Феодали експлуатували селян, позбавляли їх будь-яких прав. Польська шляхта, намагаючись окатоличити населення, посилювала національно-релігійний гніт.
У 70-х рр. XVIII ст. Теплик і навколишні села стали власністю магнатів Потоцьких. Містечко перетворюється в господарський центр володінь Потоцьких на Поділлі. У Теплику розмістились частини польського війська, від свавілля якого населення зазнавало багато лиха. Пригноблені й жорстоко визискувані жителі Теплика взяли активну участь у гайдамацькому русі. В 1755 році вони разом з гайдамацьким загоном розгромили маєток феодала.
1768 року під час Коліївщини в містечку та Теплицькому ключі була повалена польсько-шляхетська влада. Керівник повстання Максим Залізняк призначив старілим над мешканцями Теплика та Теплицького ключа Федора Осадчого, «аби он имел і прочий громади ключа того местечка в добрем состоянію здерживал: яко то, аби імел власть судити, радити і во всяких случаях добре справовати».
Повстання придушили і в Теплик були введені два ескадрони царських військ і 80 козаків на чолі з полковником.
У другій половині XVIII ст. Теплик стає значним торговим центром. Щоденні торги та ярмарки, які відбувались тут двічі на місяць, забезпечували збут продукції, вироблюваної на мануфактурах і в маєтках Потоцьких. На початку XIX ст. у Теплику налічувалось 50 чинбарів і шевців. Останні здавна складали цехову громаду, що користувалась особливими правами й привілеями.
Після возз’єднання Правобережної України з Росією Теплик з 1797 року — заштатне містечко Гайсинського повіту Подільської губернії. Становище селян залишалося тяжким. Повне політичне безправ’я кріпаків доповнювалося жорстокою поміщицькою експлуатацією. Вони відробляли Потоцькому панщину: тяглові господарства — 150—153 дні, піші — 80—115 днів на рік або сплачували грошовий оброк на суму 19 крб. 50 коп. сріблом щороку з кожного двору. Праця кріпаків використовувалась також і в промисловості. В Теплику діяла суконна мануфактура Потоцького, на якій працювало 105 кріпаків.
У 20—30-х роках XIX ст. на Поділлі ширився рух селян проти кріпацтва. Поблизу Теплика діяли повстанські загони Устима Кармалюка. Для безпеки поміщиків у містечку був розквартирований російський гвардійський полк.
За інвентаризацією 1845 року в маєтку поміщика було 3087 десятин землі й 1468 кріпаків. Селяни користувались 688 десятинами орної й 251 десятиною городньої та садибної землі й 114 десятинами сінокосу. Решта орної землі — 2148 десятин, а також 355 десятин сінокосу та 366 десятин лісу належали графові Потоцькому. З 246 селянських дворів тяглових було 24, напівтяглових і безтяглових — 149, городників — 52, безземельних — 21. З роками процес обезземелення й подрібнення селянських господарств посилювався.
Феодальна експлуатація селян доповнювалась духовним гнітом. До другої половини XIX ст. в Теплику жодної школи не було, зате діяли православна церква, костьол, синагога, жіночий монастир.
Незадоволені кріпосницькими порядками, жителі Теплика 19 лютого та 15 липня 1860 року підпалювали приміщення станової квартири.
Скасування кріпаччини не поліпшило економічного становища селян, їм належало лише 1577 десятин придатної для обробітку землі. За неї селяни мусили сплатити 45 069 крб. 66 копійок.
Потоцькі зберегли за собою монопольне право користуватися лісом, річками, водоймищами, випасами та іншими угіддями. Селянам’ заборонялося збирати хмиз, полювати на дичину, ловити рибу, ставити водяні млини, користуватися водою ставків для поливання городів. Теплицькі селяни вийшли з-під кріпосної залежності з ділянками землі в середньому по 2 десятини на ревізьку душу. Такі наділи орної землі одержали 199 дворів, 105 взагалі не змогли викупити землю, одержали тільки під садибу в середньому по 400—500 кв. сажнів.
Після реформи селянству доводилося стягуватися не лише на викупні платежі, але й на інші збори: для утримання духовенства, спорудження всіляких громадських будівель, на державний поземельний податок, губернсько-земський збір, страхові видатки, утримання училищ і т. д. 1897 року на кожного теплицького платника припадало казенних зборів 9 крб. 63 коп. і мирських — 3 крб. 10 коп.. Це були непосильні платежі, які прирікали селянство на зубожіння. Селянин потрапляв у нову залежність від поміщика і куркуля.
Незадоволених суворо карали. У списки селян, покараних різками до 1905 року, занесено 442 жителі Теплика, з яких 12 чоловік суд визнав «неблагонадійними». Малоземелля, перенаселення і пов’язане з цим важке економічне становище селяни змушували їх шукати роботи в поміщицьких економіях та на заводах. Це забезпечувало графині Потоцькій дешеву робочу силу. На збиранні хліба у 1902 році вона сплачувала щодня 50—65 коп. чоловікам і 20—30 коп. жінкам.
В кінці XIX — на початку XX ст. в містечку відкрилися механічні, слюсарні, фарбувальні, шевські, в’язальні майстерні, а також підприємства з переробки сільськогосподарської сировини. На цих підприємствах працювало близько 200 найманих ремісників та підмайстрів і вироблялося продукції на 31 тис. крб. щороку. Робочий день тривав 16—18 годин. Не було охорони праці, лікарської допомоги, не дотримувались елементарні вимоги гігієни.
Все це позначилось на характері виступів теплицьких робітників у 1905—1907 рр. Під впливом революційних подій, що розгорнулися на Поділлі, теплицькі ремісники-підмайстри в червні 1905 року виступили з вимогою скоротити робочий день до 12 годин на добу.
На теплицьких робітників і селян поширювався вплив Уманської організації РСДРП. До містечка переправлялась підпільна література, приїжджали агітатори.
У травні 1906 року в маєтку графині Потоцької застрайкували 40 строкових робітників, вимагаючи підвищити заробітну плату. Для придушення страйку становий пристав відрядив 10 кінних і 8 піших стражників. Нове, побудоване в 1903 році просторе приміщення «арештантської збірної хати» було заповнене страйкарями.
Незважаючи на репресії царської влади, боротьба тривала, революційні ідеї проникали в маси трудящих усе глибше. 15 жовтня 1906 року біля волосного правління, куди зігнали новобранців, мешканець Теплика X. Г. Воскобойников розповсюджував звернення Уманської соціал-демократичної організації «До новобранців». Новобранців закликали не підкорятися царським законам, відмовлятися служити царю, «разом з народом боротися за народну справу». Звернення закінчувалося словами: «Геть пригноблювачів і насильників, геть царя і панів! Хай живе демократична республіка!». Лише 30 примірників листівок вдалося відібрати в новобранців. 16 жовтня X. Г. Воскобойникова заарештували.
У період реакції зростала експлуатація промислових і сільськогосподарських робітників. Максимальна заробітна плата становила 12—13 крб. на місяць. За даними гайсинського повітового справника, з цього заробітку в родині з п’яти чоловік на харчування залишалось 7 крб. на місяць — по 1 крб. 40 коп. на душу, тим часом на харчі арештантам відпускалося 9 коп. на добу, або 2 крб. 70 коп. на місяць. 1911 року населення Теплика становило 10 376 чоловік. На його частку припадало 1577 десятин землі. Графу Потоцькому й церкві належало 1950 десятин орної землі й 811 десятин лісу. Поміщик продовжував тяжіти над громадою. У липні 1910 року, коли сільський сход Теплика ухвалив наділити свого односельця Й. Погребняка ділянкою під садибу розміром 145 квадратних сажнів з числа вигінної землі, повірений графа Потоцького не погодився з цим, і мировий посередник скасував цю ухвалу, посилаючись на те, що вигінні землі знаходяться у спільному користуванні селян і поміщика. Скасовано було й ухвалу сільського сходу про виділення ділянки під забудову жителеві О. Легкому.
На кошти, зібрані громадою, 1864 року в Теплику відкрилося народне училище. В його бібліотеці було лише 500 примірників різних шкільних посібників, інструкцій та книг. 1897 року відкрили жіночу церковнопарафіяльну школу. Із 728 дітей шкільного віку в 1908 році навчалося 197, тобто 25,2 процента.
Під час столипінської аграрної реформи посилився процес розшарування селянства. Загострювалися класові суперечності в містечку, трудящі піднімалися на революційну боротьбу.
Звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції трудящі Теплика зустріли з великою радістю.
20 грудня 1917 року спалахнуло збройне повстання жителів проти Центральної ради. Гайсинський повітовий комісар Центральної ради телеграфував тоді подільському губернському комісарові: «В повіті розруха збільшилася. Гвинтівки, бомби, револьвери пішли в хід… В Теплику роззброїли поліцію, тяжко покалічено кілька чоловік». В телеграмі вимагалось негайно надіслати військо для придушення руху. З розвитком революційних подій зростала активність трудящих. Селяни захопили й поділили церковну землю, позбавили влади адміністрацію маєтку графа Потоцького, запровадили свій контроль над обліком господарства. Селянський рух підтримали солдати, що поверталися з фронтів першої світової війни.
В лютому 1918 року в Теплику встановлено Радянську владу. Було створено ревком. Але мирному життю зашкодило вторгнення австро-німецьких військ. Разом з окупантами з’явилися тут і представники роду Потоцьких, вимагаючи повернути їм землю та майно.
Австро-німецьких окупантів у містечку змінювали петлюрівці, банди Волинця, білополяки. Трудящі виступали на боротьбу за здобутки Великої Жовтневої соціалістичної революції. За 15 км від Теплика вони підірвали поїзд з бандою Волинця, що йшов до станції Дукля, відмовлялися виконувати розпорядження окупаційних властей поставляти для них продовольство й тягло, допомагали частинам Червоної Армії боротися з петлюрівцями та польськими інтервентами.
У червні 1920 року частини 1-ї Кінної армії вигнали білополяків, розгромили петлюрівщину. В Теплику було остаточно відновлено Радянську владу. Під керівництвом Гайсинського повітового партійного комітету в кінці червня 1920 року відновлено роботу Теплицького революційного комітету в складі трьох чоловік: В. Г. Лагодюка (голова), К. А. Кулибаби і К. С. Корнійчука. Ревком дбав про зміцнення Радянської влади, виконання завдань продрозкладки. 6 вересня 1920 року створено Теплицький волосний ревком у складі 5 чоловік. У волревкомі організували чотири відділи: управління, продовольства, народної освіти, праці і соціального забезпечення. До нього перейшла вся повнота влади в Теплику і волості. Наприкінці 1920 року засновано комуністичний осередок. Першим секретарем осередку було обрано П. І. Чуприніна.
У вересні 1920 року між теплицькими селянами розподілено 1909 десятин поміщицької і 46 десятин церковної землі. Відійшло в громадське користування 811 десятин поміщицького лісу. Землю одержали найперше безземельні, наймити, родини червоноармійців. Одержуючи землю і відбудовуючи господарство, трудове селянство створювало свої громадські організації. Тоді ж у Теплику засновано комітет незаможних селян на чолі з С. Никаноровим. Комітет незаможників став надійною опорою ревкому й партійної організації в боротьбі за зміцнення Радянської влади. Його члени створили збройний загін народної охорони, який боровся з бандитизмом, підтримував революційний порядок.
За ініціативою КНС здійснено ряд заходів для зміцнення господарств бідняків: утворено фонд допомоги бідноті насінням, з якого для осінньої сівби 1920 року виділили 224 пуди зерна, засновано сільське споживче товариство, створено майстерню для ремонту сільськогосподарського реманенту. Ці заходи сприяли виконанню завдань продрозкладки. У колишньому маєтку Потоцьких відкрили народну лікарню. Понад 20 років її очолював Є. І. Скринник.
В січні 1921 року було обрано Теплицький волосний виконком Ради робітничих і селянських депутатів на чолі з А. М. Запорожцем, оформився комсомольський осередок.
Нелегкими були перші кроки нового життя. Доводилося боротися з куркульсько-петлюрівськими бандами, які палили радянські установи, грабували населення, вбивали активістів, прагнули терором залякати народ. Бандити підступно вбили голову волревкому І.Д. Заколесника, коли він повертався ввечері зі зборів бідноти.
З 1923 року Теплик — районний центр. Більша відповідальність лягла і на партійний осередок. Секретарем його було обрано С. І. Глущенка.
Розвивалося й міцніло господарство Теплика. Зростало виробництво продукції з сільськогосподарської сировини, поширювалося кооперування кустарів і трудового селянства. Наприкінці 1924 року виникло сільськогосподарське товариство, до якого ввійшли не тільки селянська біднота, але й ремісники, які пізніше об’єднались у товариство «Райкустпром». У багатьох галузях (миловаріння, чинбарство, столярство, фарбування, виробництво круп’яних та ковбасних виробів) приватний сектор було ліквідовано і створено промартілі. Процес залучення трудящих до споживчої кооперації став масовим. Вона об’єднувала половину всього населення. Кооперативні ціни на товари були нижчі проти приватних, тому жителі задовольняли свій попит на них в крамницях кооперативної торгівлі.
Щоб зміцнити селянські господарства, біднякам і середнякам надавалися державні кредити. З 3500 крб. Теплицьке кредитне товариство влітку 1927 року 70 проц. виділило виробничим кооперативам, а 30 проц.— некооперованим біднякам для придбання худоби. Біднякам подавалась також допомога насінням.
Відбудова й зміцнення господарства створювали певні умови для культурного й духовного розвитку населення. В 1922 році було засновано перші школи лікнепу, обладнано приміщення театру, відкрито робітничо-селянський клуб. З числа місцевої інтелігенції та активу організували драматичний гурток. При клубі працювали музичний та військовий гуртки, хор, гурток друзів газети і книги. Члени його розповсюджували серед населення газети, журнали, книги, проводили читацькі конференції. Особливе місце в діяльності клубу належало поширенню основ агрономічних знань. З цією метою створили гурток, його регулярно відвідували 30—40 селян. У клубі організовували виставки досягнень сільського господарства та результатів запровадження агрокультури. Це допомагало поширювати передовий досвід. У 1924—1925 рр. в Теплику працювала пересувна школа агітаційно-пропагандистського відділу Гайсинського окружкому КП(б)У. Вона охоплювала 50—60 постійних слухачів партійного, комсомольського і комнезамівського активу. Щонеділі на заняття приходило багато селян. Пересувна партійна школа допомогла створити в Теплику й селах району гуртки ленінізму, політичної самоосвіти, школи лікнепу. В 1925 році в містечку було 23 школи лікнепу, тільки комнезамівців у них навчалось 731 чоловік.
Ще ширшого розмаху набув рух за ліквідацію неписьменності в 1926—1927 рр. Значну роль відіграло тоді товариство «Геть неписьменність!». Члени його постачали учнів книгами, проводили в селянських хатах колективні читання газет, журналів, організовували екскурсії на заводи, культпоходи в кіно і театр. Товариство турбувалось про залучення всіх дітей шкільного віку до навчання. У 1927/28 навчальному році в двох теплицьких семирічних школах здобували знання 438 учнів.
Зростали й міцніли партійні та комсомольські осередки. 1927 року в Теплику створюється друга парторганізація, що об’єднувала сільських комуністів. Для марксистсько-ленінського навчання партійно-комсомольського активу відкрили стаціонарну партійну школу, де навчалось 57 комуністів, комсомольців та членів КНС. Комуністи й комсомольці були організаторами перших виробничих кооперативів та об’єднань. У листопаді 1927 року в Теплику створено кооперативне товариство «Цукровий буряк». Воно охоплювало і навколишні села.
1930 року організовано перші три колгоспи: ім. К. Є. Ворошилова, ім. Г. І. Котовського та «За більшовицьку перемогу». Куркулі та інші ворожі елементи чинили шалений опір колективізації. Але цей опір був подоланий. На допомогу колгоспникам прийшла МТС, створена навесні 1932 року. Вона мала 26 тракторів, 4 автомашини й обслуговувала 19 колгоспів, за якими закріпили 17 884 га землі. МТС стала школою підготовки механізаторських кадрів: трактористів, комбайнерів, механіків, бригадирів тракторних бригад. Колгоспи посилали сюди вчитися кращих людей. Весною наступного року організовано політвідділ МТС. Він разом з райкомом партії розгорнув широку ідейно-політичну роботу серед трудового селянства, скеровував діяльність партійної, комсомольської та інших громадських організацій на завершення процесу колективізації та організаційно-господарське зміцнення колгоспів. Весною 1934 року всі індивідуальні селянські господарства було усуспільнено. Зміцніло громадське господарство колгоспів, підвищилася урожайність їх полів. За вирощування високих урожаїв зернових культур Теплицький колгосп ім. Г. І. Котовського був учасником ВСГВ у 1939 році.
За передвоєнні роки трудящі Теплика зробили значний крок вперед. Реконструйовано харчові підприємства: маслозавод, млин, хлібозавод, крупорушку, олійню та ін. Збільшилось виробництво цегли та інших будівельних матеріалів. Діяло 5 промартілей. Всі вони працювали рентабельно. Тільки в споживчій кооперації в 1939 році одержано 231 700 крб. прибутку.
Поліпшилося медичне обслуговування жителів. До революції в Теплику діяла одна лікарня на 10 ліжок, що обслуговувала 42 села. В 1936 році в містечку функціонувало дві лікарні на 56 ліжок, п’ять амбулаторій, два фельдшерські та два акушерські пункти, пологовий будинок, дитяча консультація і санітарна станція. Всі діти навчалися в середній, неповній середній та початковій школах. Культурні запити мешканців задовольняли районний будинок культури, три профспілкові клуби. Культурно-освітні заклади Теплика взяли шефство над 13 сільськими клубами і 30 колбудами.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в містечку було 9 первинних парторганізацій. Районний комітет партії розгорнув широку мережу партійної освіти. В Теплику працювала дворічна вечірня партшкола, кабінет партосвіти. Пропагандисти парткабінету керували шістьма сільськими гуртками вивчення історії ВКП(б). В поширенні знань значну роль відігравала районна газета «За більшовицьку перемогу». Вона виходила з вересня 1931 року. Понад 180 робселькорів посилали свої кореспонденції до газети. Редакція організувала для авторського активу курси, на яких щорічно навчалось близько 50 чоловік, проводила рейди робселькорів.
З перших днів Великої Вітчизняної війни в Теплику для боротьби з шпигунами та диверсантами створили винищувальний батальйон у складі 200 чол. Від юнаків і дівчат надходили заяви про добровільний вступ до Червоної Армії. 614 тепличан пішли на фронт. 26 липня 1941 року Теплик захопили німецько-фашистські загарбники. Окупація тривала 958 днів. Фашисти грабували населення, забирали худобу, хліб, гнали молодь до Німеччини на каторгу. В приміщенні середньої школи влаштували гестапівську катівню.
Тепличани були непримиренними до ворогів. Ще в червні 1941 року створено Теплицький підпільний райком партії. Але тоді йому не вдалося закріпитись на території району і розгорнути роботу. Організатором підпільної боротьби в Теплику й районі став колишній агроном райземвідділу А. К. Микитенко. 26 жовтня цього ж року обрали підпільний партійний комітет. Тут же було створено штаб майбутнього партизанського загону.
Основні зусилля підпільний партком спрямував на організацію партизанського руху. Теплицький загін став ядром партизанського загону ім. Леніна. Народні месники здійснювали рейди через територію району. Біля Теплика вони пустили під укіс два військові ешелони з бойовою технікою і живою силою, знищили 24 автомашини, здійснили ряд успішних операцій, визволяючи радянських громадян від німецької каторги. У партизани пішов 51 житель Теплика.
10 березня 1944 року частини Червоної Армії визволили Теплик. У боях загинули смертю хоробрих 35 радянських воїнів. їхні імена викарбувані над братською могилою.
По закінченні Великої Вітчизняної війни до Теплика повернулось понад 500 воїнів-переможців, з яких 323 мали бойові відзнаки. Мужньо захищали Вітчизну 5 братів-тепличан Сокотнюків: Йосип боронив Севастополь, Максим брав участь у боях під Сталінградом та у Криму, Яків бився під Харковом і на Кавказі, Іван — під Херсоном і на Дніпрі, де в 1944 році загинув, Гаврило визволяв Київ і штурмував Берлін. Тепер брати живуть і працюють в Теплику.
Важкою була весна 1944 року. Самовіддано трудилися жителі Теплика, відбудували школи, лікарні, кінотеатр, клуб. В МТС уже восени того ж року працювали 48 тракторів, 18 комбайнів, 23 молотарки. Для відбудови й розвитку господарства бракувало спеціалістів масових професій. Теплик став центром їхньої підготовки. Тільки при МТС у 1944 році було підготовлено 87 трактористів, 62 машиністи молотарок, 14 комбайнерів, 35 чоловік інших технічних спеціальностей. За 9 місяців 1944 року на різних районних курсах пройшли підготовку 637 чоловік, а в 1945/46 навчальному році — 997 чоловік.
1950 року Батьківщина високо відзначила трудовий подвиг теплицьких хліборобів, нагородивши бригадира О. Д. Гаврилюка орденом Леніна, а комбайнера С. С. Твердохліба — орденом Трудового Червоного Прапора. Бригада, в якій вони працювали, виростила по 23,2 цнт зернових та по 316 цнт цукрових буряків з гектара.
Відбудувалися й підвищили рентабельність промислові підприємства Теплика. Кілька з них об’єдналися з артілями, утворивши райпромкомбінат та райхарчокомбінат.
З метою підвищення продуктивності праці, зміцнення економіки в 1951 році три теплицькі колгоспи об’єдналися в один, якому 1956 року присвоєно ім’я XX з’їзду КПРС. Для підвищення матеріальної зацікавленості колгоспників з 1953 року запроваджено додаткову оплату праці й щоквартальне авансування. 1955 року вирощено високий урожай цукрових буряків — по 337 цнт на кожному гектарі, колгосп був учасником ВСГВ, здобув диплом 2-го ступеня, Велику срібну медаль і премію — автомашину.
Значну допомогу в механізації виробничих процесів, раціональному використанні техніки подає місцевому колгоспу Теплицьке відділення «Сільгосптехніки». Це сучасне велике підприємство, що має ремонтну майстерню, загін вантажного автотранспорту, монтажні бригади.
Кадри механізаторів для колгоспів готує Теплицьке професійно-технічне училище, відкрите в липні 1956 року. За 12 років тут підготовлено понад 3800 спеціалістів.
Вагомі успіхи теплицьких колгоспників у тваринництві. На фермах повністю механізовано водопостачання, подрібнення кормів. Тваринництво стало рентабельним. Розгорталось капітальне будівництво. За 1958—1968 рр. споруджено 4 корівники, 2 телятники, 4 свинарники, майстерню для ремонту сільськогосподарської техніки, 2 будинки механізатора. Розвиток колгоспної економіки весь час супроводжується підвищенням життєвого рівня колгоспників. Цьому значною мірою сприяв перехід на грошову гарантовану оплату праці.
За трудові успіхи багатьох колгоспників у 1965 році нагороджено орденами й медалями, зокрема зоотехніка Л. І. Кузьмич — орденом Трудового Червоного Прапора та голову колгоспу Ф. П. Кравченка — орденом Леніна.
Трудівники колгоспу перевиконали завдання восьмої п’ятирічки по виробництву та продажу державі сільськогосподарської продукції. За 1966—1970 рр. колгосп одержав середньорічний врожай зернових 28,6 цнт, цукрових буряків — 336 цнт з га. План продажу державі молока виконано на 120 проц., м’яса — на 150 проц.
Радянський уряд відзначив успіхи тепличан у розвитку сільськогосподарського виробництва. Доярку колгоспу Г. К. Мазур нагороджено орденом Леніна.
1968 року колгосп був учасником ВДНГ у Москві. За високі показники у виробництві зерна, цукрових буряків, м’яса, молока та успішне виконання планів продажу державі сільськогосподарських продуктів колгосп нагороджено дипломом третього ступеня, а бригадира В. Л. Поворознюка бронзовою медаллю й відзначено грошовою премією.
Зростання сільськогосподарського виробництва сприяло розвитку підприємств, що переробляють його продукцію. З 1964 року працює завод сухого молока. Це підприємство з сучасним обладнанням, всі технологічні процеси механізовані. За зміну переробляється до 100 тонн молока.
В селищі діють цегельний завод, нова хлібопекарня, птахокомбінат, інкубаторна станція, міжколгоспна будівельна організація та інші підприємства. З 1961 року населення обслуговує побутовий комбінат. На околицях селища розкинувся державний плодорозсадник, в якому вирощують кокони тутового шовкопряда, саджанці плодових і декоративних дерев.
До 50-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції в селищі побудовано нове приміщення комбінату побутового обслуговування, торговельний комплекс, спортивний зал та 3 класні кімнати восьмирічної школи.
За ініціативою селищної Ради й громадських організацій в Теплику побудували типову середню школу, дитячий комбінат, готель, автостанцію, ресторан, нові магазини.
Молодь селища посадила 25 тисяч декоративних і плодових дерев. Закладено чудовий парк культури та відпочинку, який щорічно впорядковується і є улюбленим місцем відпочинку мешканців Теплика.
Кооперативна торгівля здійснюється через 20 торговельних підприємств і 9 організацій громадського харчування. За 1970 рік тепличанам продано 1486 телевізорів, 621 радіоприймач, 317 пральних машин, 206 холодильників та багато інших товарів. Населення має 20 власних автомобілів і 59 мотоциклів.
Значно розширена районна лікарня з хірургічним, терапевтичним, дитячим, пологовим, інфекційним і поліклінічним відділеннями. З 1967 року працює протитуберкульозний диспансер.
У Теплику є середня, середня заочна, восьмирічна та музична школи. За післявоєнні роки середню школу закінчили 2013 юнаків і дівчат. З них 746 здобули вищу освіту. Серед випускників — 16 наукових працівників, 215 вчителів, 98 інженерів, 95 агрономів. Понад 50 років свого життя присвятив школі заслужений учитель УРСР Г. С. Побережник. За успіхи в педагогічній і громадській роботі він нагороджений двома орденами Леніна. Майже кожний дорослий у селищі — його колишній учень.
У селищі діє будинок культури на 650 місць, де працюють 5 гуртків художньої самодіяльності та агіткультбригада. Пропагандистську роботу в селищі та за його межами проводить районне відділення товариства «Знання». 1970 року у ньому налічувалось 632 члени.
Жителів обслуговують 6 бібліотек. У селищі сьогодні нема сім’ї, яка б не передплачувала газет і журналів.
Організаторами всього нового, прогресивного виступають комуністи, які об’єднані в 24 первинні партійні організації. 397 комуністів і 786 комсомольців ідуть в авангарді боротьби трудящих за піднесення сільськогосподарського та промислового виробництва.
З кожним роком змінюється Теплик, кращає, впорядковується. Все це робиться працьовитими руками жителів, які люблять своє селище, пишаються його історією, а ще більше його сучасним — досягненнями економіки, добробуту і культури.
Большая Советская Энциклопедия 1969 — 1978 гг.
Теплик, посёлок городского типа, центр Тепликского района Винницкой области УССР, в 1 км от ж.-д. станции Кублич и в 130 км к Ю.-В. от Винницы. Пищекомбинат; маслодельный, хлебный, комбикормовый заводы, птицефабрика. Производство кирпича, железобетонных конструкций.
Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 — 1907 гг.
Теплик — мст. Подольской губ., Гайсинского у., в 8 вер. от ст. Кублич юго-зап. жел дор., при рчк. Тепличке, Свинарке и Самце. Жит. 5072; правосл. и катол. црк., синагога, народное училище, лавки, 2 водян. мельницы, пивоваренный зав., центр управления обширными владениями гр. Потоцкого (св. 27000 дес.). Имение это принадлежит к числу наиболее благоустроенных; для переработки собственных продуктов здесь существуют зав. свеклосахарный, винокурен., кирпичный и целый ряд мукомольных мельниц.
