Иваничи
Административно-территориальное деление
Иваничи (укр. Іваничі) — поселок городского типа, районный центр, железнодорожная станция, центр поселкового совета, Иваничевского района, Волынской области.
Иваничевскому поселковому совету подчинены села Долинка и Романовка.
Історія селища Іваничі
Археологами знайдені на території Іваничів залишки поселення бронзової доби ІІ тисячоліття до нашої ери, проте перша писемна згадка про це поселення датується 1545 роком. У цей час вони були доволі не великим провінційним поселенням, що входило до складу Литовського князівства. Його власником був Л. Іваницький. Після укладення Люблінської унії 1569 року поселення увійшло до складу Речі Посполитої. Іваничі поступово зростали. На початку XVII століття за сприяння власників поселення – шляхетської родини Іваницьких, тут формується значна община социніан (протистантська течія). В першій тритині XVII століття його власниками були Я. Іваницький та Г. Іваницький. Згодом право власності на
Іваничі переходять до Красницьких, а потім до Чацьких, що були власниками сусідньогго Порицька [3; 5, С. 212].
Роки національно-визвольної війни Б. Хмельницького виявились складними не лише для українців, але й для євреїв Волині. Вони тікали від підрозділів повстанців до великих міст. Після завершення військових сутичок вони повертались у свої володіння. В часи Гайдамаччини ситуація знову повторилась. Після третього поділу Польщі в 1795 році Іваничі увійшли до складу Російської імперії. У 1861 році колишній власницький маєток (фільварок) було розділено на частини і розпродано. Більшість його ділянок викупили чеські колоністи, які організували тут взірцеве рільниче господарство. В цей час у селі налічувалося 67 дворів. У 1899 році тут було відкрито першу церковно-парафіяльну школу, яку в 1911 році відвідувало 36 учнів. В той час в поселенні проживало 902 осіб. На початку XX століття в Іваничах нараховувало понад 168 садиб, в яких проживало близько тисячі жителів. Тут діяла парафіяльна школа, два млини — водяний і вітряк та було облаштовано ставки для розведення риби. На початку Першої світової війни до Іванич було прокладено залізничну лінію, яка з’єднала село з містом Володимир-Волинський і в той час мала стратегічне значення [2; 5, С. 213].
Перша світова війна була для Іваничів складним періодом. Внаслідок боїв, які відбувалися влітку 1915 року поселення було практично зруйноване. Його захопили австро-німецькі війська, які перебували тут до кінця 1918 року. Наприкінці 1915 року в інтересах окупантів залізничну гілку з Іванич було проведено до Сокаля і з’єднано з напрямком до Львова. Завдяки цьому німецький підприємець Рутман в наступному році збудував тут лісопильний завод, продукція якого експортувалась в Австрію та Німеччину. З утворенням у Володимирі комітету Українських січових стрільців Іваничі потрапляють у сферу їхньої культурно-просвітницької діяльності. З 22 січня 1919 року Іваничі входять до складу УНР. За Ризьким мирним договором Волинь, у тому числі й Іваничі, входить до складу Другої Речі Поспотолитої. У 1931 року в межах поселення було 278 господарств. Більшість місцевого населення займалась сільським господарством. 20 вересня 1939 року Іваничі були захоплені радянськими військами. В 1940 році було створено Іваничівський район. Було відкрито семирічну, організовано два колективних господарства, а згодом — поліклініку і відділення зв’язку. Початок німецько-радянської війни зупинив подібні перетворення. Село було окуповане німцями і було звільнене військами 3-ї армії 1-го Українського фронту 20 липня 1944 року. В червні 1946 року Іваничі знову отримали статус райцентру Волинської області. Після цього було відбудовано і розширено наявні приміщення підприємств та громадських закладів та почали діяти дві середні школи, школа-інтернат, дитячий садок, зведено нові адміністративні корпуси, приміщення для інших закладів. Значно зростає і кількість підприємств, найвагомішим з яких стає цукровий завод, що розпочав свою роботу у 1957 році. З 24 серпня 1991 року селище входить до складу незалежної України. Сучасні Іваничі розділені річкою Лугою та її заплавою на дві частини: південна — давні, старі Іваничі, і північна- селище цукрового заводу [5, С. 214-222].
Кардинальним чином змінилась й чисельність населення Іваничів. Так, згідно перепису 1921 року тут проживало 590 осіб, з них українцями було 358, євреями – 56, поляками – 16, представниками інших етносів – 160. Із загальної чисельності православними було 515 осіб, юдеями — 56, римо-католиками – 17, християнами інших конфесій – 2 [1, С. 65]. Під впливом набуття Іваничами статусу райцентру Волинської області та активній повоєнній відбудові та подальшому промисловому ровитку чисельність місцевого наслення швидко зросла. У 1959 році тут проживало уже 4815 осіб, у 1970 році – 5205, у 1979 році – 5908, у 1989 році – 7031, у 1992 році – 7300, у 1998 році –7200, у 2001 році – 7007 [4].
На сьогодні в Іваничах представлена насамперед православна, греко-католицька та протестантська громади. Тут діють храми, що належать Луцькому екзархату УГКЦ, Володимир — Волинській єпархії ПЦУ, Володимир — Волинській єпархії УПЦ МП та протестантські церкви. Одними з найпоширеніших місцевих прізвих є: Мельник, Мельничук, Шевчук, Ковальчук, Савчук та інші [6].
Література:
1. Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej : opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. T. 9, Województwo wołyńskie [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://polona.pl/item/skorowidz-miejscowosci-rzeczypospolitej-polskiej-opracowany-na-podstawie-wynikow,NjcwOTY2MDM/4/#item ;
2. Волинь // Электронная еврейская энциклопедия [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://eleven.co.il/diaspora/regions-and-countries/10961/;
3. Головко В. В. Іваничі // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 398;
4. Динаміка чисельності населення міст України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pop-stat.mashke.org/ukraine-cities.htm;
5. Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. – 767 с.;
6. Рідні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ridni.org/;
Большая Советская Энциклопедия 1969 – 1978 гг.
Иваничи — посёлок городского типа, центр Иваничевского района Волынской области УССР. Железнодорожная станция на линии Львов — Ковель. Заводы: стройматериалов, сахарный, консервный.
