Любешов

Административно-территориальное деление

Любешов (укр. Любешів) — поселок городского типа, районный центр, центр поселкового совета, Любешовского района, Волынской области.

Любешовскому поселковому совету подчинены села Зарека и Рудка.

Історія селища Любешів

Любешів вперше згадується в Литовській метриці у 1484 році. У той час він був частиною Великого Литовського князівства. В 1547 році це поселення належало Левові Оброзцову, проте уже в 1559 році – воно перейшло у власність князя Андрія Сангушка-Каширського. Після укладання Люблінської унії 1569 року Любешів увійшов до складі Речі Посполитої. Прийняття литовського статуту у 1588 році негативно відзначилось на долі українців загалом, так і місцевого населення — зокрема. Воно було остаточно закріпачене. Розмір панщини та іншого роду відробітків на користь феодала не були чітко врегульовані, чим постійно кристувались серед інших й власники Любешова. Це провокувало активну боротьбу місцевого населення, що якраво проявилось підчас національно-визвольної боротьби українського народу під проводом Б. Хмельницього. Місцеві жителі активно приймали участь у збройних сутичках із військами Речі Посполитої та місцевих феодалів. Проте не лише польські феодали були причиною важкого життя місцевого населення. У 1653 році внаслідок нападу татар Любешів був повністю спалений. Тут залишилось із 86 дворів лише 5. Проте поволі поселення вдалось відбудувати і у 1684 році тодішній власник поселення — Ян Кароль Дольський заснував тут монастир отців піарів, а у 1693 році – добився для Любешева статус містечка і дав йому нову назву — Новий Дольськ. Проте Північна війна принесла сюди лихо. У 1706 році шведські війська спалили це поселення. Уціліли лише костьол та оселі католицьких ченців. Проте згодом це поселення знову поволі відновилось [1; 4, С.456-457].

Заснований Дольським монастир також розвивався. При ньому було засновано колегіум, який згодом набув великої слави. Серед його учнів протягом 1753 — 1758 років був і герой польського народу — Тадеуш Костюшко. У 1756 році власником Любешева став Ян Антоній Чарнецький, який запросив капуцинів до Любешева і у 1761 році розпочав будівництво для них храму та монастиря. Однак після його смерті у 1774 році воно на певний період припинилося і було завершене лише у 1786 році. Після Третього поділу Речі Посполитої 1795 року Любешів увійшов до складу Російської імперії. У 1817 році у місцевому осередку капуцинів сталась пожежа, а у 1832 році царський уряд офіційно ліквідував їх місцевий осередок. В пореформений період Любешів значно зріс. У 1886 році тут існувало 137 дворів, де проживало 882 особи. Серед них було багато ремісників і торговців. До того ж, тут діяли 2 цегельні заводи, 14 крамниць і три рази на рік відбувалися ярмарки. Тут було відкрито церковнопарафіяльну та єврейську школи. До кінця століття Любешів швидко зріс. У 1896 році тут нараховувалось 233 двори, де проживало 2739 осіб. Тут діяло 34 крамниці, 4 корчми та відбувало по чотири ярмарки на рік. Також тут було відкрито ремісничу школу, яка готувала ковалів, слюсарів та інших [4, С. 458-459].

ХХ століття принесло сюди важкі випробування. Місцеві мешканці були свідками важкого військового протистояння російських, австрійських, українських, польських та інших сил. Наслідком чого було включення цього поселення до складу Другої Речі Посполитої. Чисельність місцевого населення скоротилось в кілька разів. Згідно перепису 1921 року тут проживало лише 339 осіб, з них білорусами були 316, євреями — 17, поляками – 6. Із загальної чисельності місцевих мешкаців православними були 316, юдеями – 17, римо-католиками – 6 [2, С. 46].

Польське панування в Любешові було зупинене радянськими військами у 1939 році. Цього ж року було закрито Любешівський колегіум. 18 січня 1940 року було створено Любешівський район, проте 29 червня 1941 року Любешів був захоплений німецькими військами. Розпочалась німецька окупація. Тут активно діяли партизанські загони УПА. Навіть деякий час радянським партизанам вдавалось тут утримувати радянську владу. Проте Любешів повністю звільнили від німців радянські війська 5 березня 1944 року. Завершення війни, відбудова та подальше зростання місцевої економіки сприяло зростанню чисельності місцевого населення. Так, у 1959 році тут проживало уже 4352 осіб, проте у 1970 році – лише 2338, однак у 1979 році – уже 3420, а у 1989 році – 4973, у 1992 році – 5300, у 1998 році – 5800, у 2001 році – 5646 [3].

На сьогодні в Любешеві представлена насамперед православна громада. Тут діють храми, що належать Волинській єпархії ПЦУ та Волинській єпархії УПЦ. Метричні книги Любешівської Преображенської православної церкви за період з 1840 по 1859 роки зберігаються в Національному історичному архіві Білорусі м. Мінськ. Одними з найпоширеніших місцевих прізвих є: Ковальчук, Поліщук, Савчук, Мартинюк [4].

Література:

1. Lubeszów, al. Nowy Dolsk // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 412.;
2. Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej : opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. T. 8, Województwo poleskie [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://polona.pl/item/skorowidz-miejscowosci-rzeczypospolitej-polskiej-opracowany-na-podstawie-wynikow,NjcwOTY2MDI/4/#info:notes;
3. Динаміка чисельності населення міст України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pop-stat.mashke.org/ukraine-cities.htm;
4. Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. – 767 с.;
5. Рідні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ridni.org/;